Головний прокурор Тернополя Віталій Сідоров розповів про особисте
Кінець минулого 2012 року відзначився серйозними кадровими перестановками у структурі прокуратури Тернопільської області. Однак крісло прокурора м. Тернополя, яке звільнив Сергій Банах, ставши першим заступником обласного прокурора, пустувало найдовше. І тільки наприкінці січня цього року стало відомо, що новим керівником прокуратури міста став 35-річний Віталій Сідоров. Чому саме йому довірили настільки важливу посаду? Який досвід має за плечима новий прокурор? Про це «Номер один» запитала у самого Віталія Михайловича.
Віталій Сідоров народився у Львові. Його батько походив із місцевої, досить заможної сім’ї, а мати хоч родом із Кременеччини, проте народилася у далекому Сибіру, куди колись репресували її родину. До семирічного віку хлопчик виховувався у славному місті Лева, однак до першого класу пішов уже в Кременці, позаяк батьки розлучилися.
– Відтак усе моє свідоме дитинство та юність пройшли у Кременці, – згадує Віталій Михайлович. – А з родиною батька почали відновлювати спілкування лише рік тому.
Чоловік не дарма наголошує на таких нюансах свого життя, адже багато разів стикався із заздрістю та плітками. Мало кому хочеться вірити в те, що лише завдяки власному розуму, знанням та наполегливості він зумів сягнути таких висот у своїй кар’єрі – без впливових батьків та високопоставлених знайомих.
– Після закінчення профтехучилища я отримав диплом столяра, а тому про роботу в прокуратурі навіть і подумати не міг, – розповідає Віталій Михайлович. – Хоча сьогодні не жалкую, що навчився робітничому фаху, адже можу не тільки багато чого зробити своїми руками, а й при потребі контролювати якість виконання ремонтних робіт.
Йому пророкували навчання в політехнічному вузі, адже хлопець мав право вступити туди без іспитів. Однак тоді, у 1996-му, робітничі професії не були достатньо затребуваними. Тому на сімейній раді було вирішено, що Віталій здобуватиме юридичну спеціальність.
– Правознавство мені й раніше подобалось, хоч я ніколи не думав займатися ним професійно, – зізнається міський прокурор. – Більше все-таки відчував потяг до комп’ютерних технологій. Донині сам налаштовую свій ПК, слідкую за новинками у програмному забезпеченні тощо. Навіть зараз впроваджую нову електронну систему контролю і планування роботи в міській прокуратурі, щоб мати змогу планувати та контролювати роботу своїх працівників.
У прокуратуру потрапив несподівано
Отже, маючи направлення на слідчо-криміналістичний факультет, Віталій Сідоров вступив до Національної юридичної академії у Харкові. Додому їздив не часто – раз у 3-4 місяці. Батьки допомагали продуктами, однак студентами намагалися і підробляти. Віталію пощастило деякий час працювати за фахом – він влаштувався різати скло на маленькому підприємстві поруч із гуртожитком.
– В академії я був заступником старости курсу, – пригадує пан Віталій. – Потрапивши після другого курсу на практику, зрозумів, що потрібно приділяти дуже велику увагу навчанню, щоб потім мати змогу нормально працювати. Відтоді вчився дуже старанно, не витрачаючи часу на звичні для студентів забави і розваги. Та й грошей у мене на той час не було ні на нічні клуби, ні на різного роду застілля. Тому всі веселощі зводились до святкувань визначних дат зі своїми одногрупниками, походів у театр та на безкоштовні концерти, яких у Харкові завжди влаштовувалось чимало. Звісно, була у нас категорія студентів із заможних та впливових сімей. Вони, зрозуміло, вели зовсім інший спосіб життя і трималися осторонь.
В академії Віталій серйозно зацікавився адміністративним правом і писав непогані наукові роботи. Зрештою, йому запропонували залишитися в аспірантурі. Однак він мріяв повернутися додому. Тож коли при розподілі на роботу студенти проходили співбесіду з керівниками правоохоронних та контролюючих структур, радості випускника не було меж, адже він отримав пропозицію прокурора Тернопільщини Михайла Гаврилюка працювати в структурі обласної прокуратури.
– Для мене це була дуже несподівана пропозиція, адже прокурорський факультет у нашому вузі завжди вважався елітним і конкурс туди був значно вищим, ніж на інші, – каже Віталій Сідоров. – Відтак я й не мріяв коли-небудь працювати в органах прокуратури. Але сталося саме так, і в червні 2001 року я приступив до роботи на своїй першій посаді – помічника прокурора Кременецького району. Ще будучи неатестованим, вже через три місяці став старшим помічником прокурора району. А у 2004 році Віталій Сідоров несподівано для багатьох став прокурором Кременецького району. Заздрісників побільшало, адже молодому юристу дійсно таланило у кар’єрі. І мало хто здогадувався, що насправді ця посада була в той час дуже неспокійною, а молодого прокурора цінували за принципову позицію та обширні знання.
– Це був рік помаранчевої революції. І Кременець був далеко неспокійним містечком у цей час, – пригадує прокурор Тернополя. – Вибір впав на мене, адже я був місцевим, і люди мене знали та сприймали. Однак насправді той період для мене став чи не найважчим у роботі.
Тільки через п’ять років кар’єра Віталія Михайловича знову зрушилася вгору. Його призначили прокурором одного з відділів обласної прокуратури, потім – старшим помічником прокурора області з питань виконання судових рішень, а в 2010 році він обійняв посаду прокурора Шумського району.
– Працювати там було значно легше, ніж у Кременці, оскільки у мене було вже набагато більше досвіду, в тому числі й завдяки роботі в обласній прокуратурі. До того ж, люди на Шумщині дуже прості і привітні, тому враження мої від роботи у цьому краї залишилися дуже позитивними, – пригадує Віталій Михайлович. – Мені було приємно, коли хтось із шумчан опісля сказав про мене: «Прийшов чужим, а пішов своїм». Це, напевне, найкраща похвала. У 2011 році я вдруге повернувся у Кременець прокурором району. Тоді остаточно зрозумів, яка велика різниця між людиною, яка постійно працює лише на одному місці, і людиною, яка отримала досвід і в обласній прокуратурі, і в інших районах: здобутий досвід є неоціненним і значно збільшує ефективність роботи, дозволяє бачити ситуацію та формувати взаємовідносини з підлеглими на якісно новому рівні.
Наприкінці січня 2013 року, у день його 35-річчя, Віталія Сідорова призначили прокурором міста Тернополя.
– З одного боку, це підвищення по кар’єрних сходинках. З іншого – зараз менше бачу сім’ю, доньок, бо приїжджаю додому, у Кременець, лише на вихідні. Тому згодом планую перевезти сім’ю до Тернополя.
Дружина — лідер, а доньки – повні протилежності між собою
Про свою дружину Ірину Віталій Сідоров може говорити годинами – настільки він захоплюється нею і як красивою жінкою, і як сильною та харизматичною особистістю.
– Це людина, яка дуже вплинула на формування моєї особистості, оскільки вона надзвичайно освічена та розумна. Будучи магістром філологічних наук та володіючи трьома іноземними мовами, вона багато доклалася до того, щоб допомогти мені правильно виступати перед аудиторією, формулювати свої висловлювання, – каже посадовець.
Здобувши другу освіту – юридичну, Ірина сьогодні є досить успішним адвокатом. Хоча, коли чоловік обіймав посаду районного прокурора у Кременці, вона не бралася за кримінальні справи, аби в сім’ї не виникав конфлікт інтересів.
– Мені неприємно, коли наші недруги говорять за спиною, начебто це я допоміг своїй дружині зробити адвокатську кар’єру завдяки своїй посаді. Адже Ірина настільки самодостатня особистість, що моєї допомоги у становленні як правозахисника навіть не потребувала. Всі її успіхи – це виключно її заслуга і результат роботи над собою, – стверджує прокурор міста. І я підтримую її бажання розвиватися як адвокат.
А познайомилися молоді люди ще у студентські роки. Віталій був дружбою на весіллі у Кременці. Ірину зустрів, коли прийшов із нареченим запрошувати її батьків на весільну забаву.
– Того дня я чекав її з нетерпінням і намагався всіляко справити враження. Однак мені це не дуже вдалося, бо, мабуть, видався Ірині несерйозним і нескромним (сміється – примітка автора).
Згодом запросив її на святкування Нового року і відтоді закохані почали зустрічатися. У 2003 році, коли Ірина вже навчалася у Волинському державному університеті, вони з Віталієм побралися. Через рік у них народилася перша донечка – Діана, а в 2007-му – молодша Валерія. Про них Віталій Михайлович говорить з особливою теплотою.
– За вдачею обидві доньки – повні протилежності. Старша спокійна і виважена, молодша – дуже непосидюча й ініціативна, – каже Віталій Сідоров. – На жаль, зараз я не маю можливості приділяти достатньо часу їхньому вихованню, тож це лежить повністю на плечах дружини. Хоча, коли з’являється час, я ходжу на батьківські збори, допомагаю старшій донечці з домашнім завданням. Для дружини ж сім’я завжди була в пріоритеті, тому Ірина так підлаштовує свою роботу, щоб вона не позначалася ні на наших з нею стосунках, ні на вихованні наших дітей. Ми навіть не спілкуємось про роботу, коли збираємося сім’єю.
Мешкають Сідорови у Кременці, неподалік гори Бони. Власний будинок добудували до старої хати, яку Ірині подарували її батьки. Їздить прокурор міста на автомобілі «Citroen – С5», ця модель йому подобається і повністю влаштовує. А у вільний час Віталій Михайлович захоплюється туризмом та спортивним орієнтуванням. Найкращий відпочинок для нього – це подорож із рюкзаком і ночівля в наметах. Хоча на нинішній посаді рідко вдається вибратись у ті ж Карпати чи просто до лісу. А от відпустки останніх декілька років сім’я прокурора любить проводити у Європі. Сідають у машину і їдуть навмання у будь-яку з країн Шенгенської зони.
– Наша сім’я – дуже гостинна, тож майже у кожні вихідні до нас приходять друзі та рідні, – каже Віталій Михайлович. — І хоч зараз доводиться готувати їжу в Тернополі собі самому, особливої проблеми в цьому не бачу. А приготування трапези для гостей – це спеціальний ритуал. Особливо люблю готувати страви італійської кухні та свій фірмовий шашлик. Ще не було такого, щоб комусь не посмакувало!
Щоб приготувати шашлик за рецептом Віталія Сідорова, потрібно подрібнити у блендері три цибулини (з розрахунку на два кілограми сирого м’яса), додати сіль, перець, 1 гвоздику і лавровий лист. Перемішуємо порційні шматки м’яса із сумішшю цибулі та спецій і заливаємо яблучним соком так, щоб він вкрив майбутній шашлик. Через 4-5 годин м’ясо можна нанизувати на шампур і смажити на мангалі. Шашлик виходить надзвичайно смачний і соковитий, стверджує Віталій Михайлович.
Ще б пак, адже коли із натхненням підходиш до життя (і в приготуванні страв, і в роботі), усе обов’язково вдається!
БІОГРАФІЯ
Віталій Михайлович Сідоров народився 31 січня 1978 року у Львові. Із 7-річного віку проживав і навчався у Кременці. Після 9-го класу здобув спеціальність столяр-тесля-паркетник у місцевому профтехучилищі, яке закінчив із відзнакою. У 1996 році вступив до Харківської національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. У червні 2001-го приступив до роботи на своїй першій посаді – помічника прокурора Кременецького району, а через три місяці став старшим помічником прокурора району. З 2004-го по березень 2009 року – прокурор Кременецького району. Опісля працював прокурором відділу обласної прокуратури, старшим помічником прокурора області з питань виконання судових рішень. У 2010 році обійняв посаду прокурора Шумського району. У 2011 році вдруге повернувся у Кременець прокурором району. Із січня 2013 року – прокурор м. Тернополя. Двічі нагороджений відзнакою Генерального прокурора України за зразкову роботу – ІІ і ІІІ ступенів.
Коментарі вимкнені.