Верховну Раду офіційно визнано неосудною

Для українців, котрі хочуть все знати про грошові оборудки ВРУ, є новини погані і добрі.

30 березня 2011 року Вищий адміністративний суд України завершив розгляд справи за позовом до ВРУ про (кажучи стисло) неправомірне ненадання на запит копії звіту про виконання верховнорадянського кошторису за 2009 рік. Погодьтеся, така інформація для громадянина-виборця і платника податків, котрий своїми коштами утримує мандатоносну “зграю товаришів” є вельми цікавою.

Погана новина полягає у тому, що суд у задоволенні позову відмовив (див. нижче судове рішення у відсканованому вигляді), чомусь вирішивши, що раз до конституційних повноважень ВРУ не належить колективний (sic!) розгляд інформаційних запитів, то з неї і взяти нема чого.

Гарні новини є такими:

1. Відхиливши клопотання представника ВРУ про закриття провадження, ВАСУ самим визнав неспроможність “аргументів” про неналежність таких спорів до публічно-правових і, відповідно, до адміністративної юрисдикції.

2. ВАСУ прямим текстом визнав (і, попри [прикру] відсутність в Україні прецедентного права це може слугувати артументом в аналогічних справах), що інформація про фінансові справи ВРУ не є інформацією з обмеженим доступом (до речі, згідно з п.5 ст.6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, котрий набирає чинности 10.05.11, “не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно”).

3. ВАСУ принаймні публічно виклав і засвідчив свою офіційну правову позицію, котра, як бачимо, полягає у тому, що він не розглядає і не розглядатиме ВРУ як порушника у справах за позовами до неї з підстав ненадання інформації та інших схожих підстав – через її “колегіальну” природу законодавчого органу. Відтак нам, громадянам, спраглим інформації про ВРУ, тепер, після визнання її “неосудною”, варто звертатися з позовами не до неї самої, а до її керівництва чи то апарату, а поінформованість – половина перемоги.

4. Відповідно, ВАСУ, схоже, “напівнатякнув” (див.стор.третю), що вимагати інформації про кошторисні справи Ради слід від голови ВРУ, що не позбавлене логіки, адже за ст.88 Конституції України саме спікер, зокрема, “представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України,…організовує роботу апарату Верховної Ради України”. У цьому зв’язку приємно зазначити, що 09.03.11 на ім’я пана В.Литвина вже було заздалегідь належно доставлено запита про надання копії “звіту про надходження коштів до кошторису за минулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради”.
Зрозуміло, що у разі відсутности відповіді чи то відмови у наданні інформації наступним відповідачем має всі шанси стати саме Литвин.

На мою думку, такі і подібні громадянські вправи мають тривати до повної капітуляції Верхоради і забезпечення її повної прозорости (рівно як і зусилля з забезпечення особистого голосування депутатів, про які див у новинах “Майдану” під рубрикою “Стріляйте в піаніста!”).

“Громадяни мають право знати про державу все, окрім інформації, від якої вони, здійснюючи установчу владу, самі відмовляються в інтересах національної безпеки, а про політичну діяльність – все”. Допоки влада і політикум цього не зрозуміють, вони неуникнено будуть для все більшої кількости українців чужою владою і чужим політикумом.

Олександр Северин