Дмитро Ярош: караван мусить іти…

Є така східна приказка: собака гавкає, а караван іде. Протягом усіх років існування незалежної України ця приказка надихала мене та багатьох моїх побратимів. Ми йшли. Йшли дорогою Національної революції. Йшли до омріяної мети – Української Самостійної Соборної Держави. Гавкали собаки, гарчали шакали, а ми робили свою справу.

2013 рік приніс винагороду за усі докладені нами зусилля. Наше суспільство почало усвідомлювати прописну істину: лише червоно-чорний прапор боротьби приведе нас під синьо-жовтий стяг свободи. Ідеї, котрі ми, націоналісти, пропагували не один рік, стали сприйматися критичною масою українських громадян, і це призвело до дійсно революційного розвитку подій у країні. При цьому усе ж потрібно усвідомити той факт, що Національна революція ще не перемогла.

Імперський Кремль панічно боїться створення української національної держави. Тому на початок революційних змін у країні він відреагував цілком закономірно: агресією. Поки що, на жаль, ми мусимо вести лише оборонну війну, захищати власний суверенітет та територіальну цілісність. Московська агресія призупинила революційні процеси: врятувала олігархічну систему, дозволила новій владі діяти досить нахабно, врятувала тих, хто провинився перед народом, від люстрації, не дала завершити революційний процес юридичним і політичним закріпленням національної ідеї як основи українського державотворення.

Якби не було фактору московської загрози, своє гучне слово і надалі мала говорити вулиця, революційна стихія мала породжувати конкретні політичні здобутки, а об’єднане революційними настроями суспільство – контролювати дії нової влади.

Але нам є чим пишатися. У нас є підстави не втрачати оптимізму. Насамперед, взимку 2013-2014 років відбулася революція свідомості. Сьогодні наше суспільство не таке, як рік тому. Революційна боротьба призвела до тих змін, потенціал яких розрахований на не одне десятиліття. Суспільство стало ближчим до сприйняття націоналістичних ідей. Суспільство усвідомило власну відповідальність за творення історії. Суспільство почало розуміти, що перед владою потрібно ставити чіткі вимоги, а у разі невиконання тих вимог можна цю владу усунути.

Відбулася ще одна позитивна зміна – посилення позицій націоналістичного руху. Ми зуміли об’єднати у єдину революційну силу різні середовища, зорієнтовані на ідеологію українського націоналізму. Ще донедавна ці середовища були витіснені неоколоніальними обставинами на маргінес суспільно-політичного життя. Та зараз «Правий сектор» – один із важливих чинників життя в державі. Дуже багатьом «Правий сектор» невигідний, проте ми існуємо і впливаємо на ряд процесів, адже спираємось на правильні ідеї та ідеали, жертовність нашого членства та підтримку населення.

Дуже важливим також є зростання мілітарної сили націоналістичного руху. «Правий сектор» з’явився у вітчизняній історії, захищаючи в ніч на 30 листопада «студентський» Майдан від озвірілих гоблінів із «Беркуту». «Зброєю» кількох десятків хлопців, котрі в ту ніч знаходилися біля пам’ятника засновникам Києва, були палиці (або навіть не палиці, а дошки із нашвидкуруч розібраних піддонів) та баночки з горошком. Пройшло кілька місяців, ставки у боротьбі зросли, а «Правий сектор» перетворився на революційну армію, загартовану у вуличних боях. Після втечі Януковича ми змогли налагодити систему професійного вишколу власних бійців і зараз вони ефективно протистоять озброєним московським диверсантам.

Зважаючи на те, що «Правий сектор» був змушений пристосуватися до нових політичних умов і перетворитися на партію, ми ретельно підбираємо форми спротиву московським агресорам. На жаль, нинішня влада не сприяє тому, щоб у повній мірі використати потенціал націоналістів у боротьбі за територіальну цілісність країни. Одначе певну співпрацю ми налагодили, і зараз наші хлопці, координуючи свої дії з силовиками, стоять на захисті національних інтересів як на «лінії фронту», так і в «тилу».

Ті наші хлопці, які протистоять московським диверсантам на Донбасі чи охороняють державний кордон десь на Рівненщині, – це впевненість у нашому майбутньому. Найкращі із них будуть очолювати націоналістичний рух і, можливо, з часом очолять політичне життя в країні. Це ті люди, для яких честь і захист національних інтересів стоїть вище безпеки та особистих благ. Зараз, на жаль, при владі у нас знаходяться люди із психологією торговців та банкірів. Із Божою поміччю Національна революція в Україні переможе, і ми матимемо справжню національну еліту – не просто професіоналів, а жертовних людей, сповнених лицарськими чеснотами.

Наш «караван» іде. Питання переможного завершення Національної революції уже не зняти із повістки денної. А тому – ми переможемо, і нехай нам допоможе Господь!