Що розповів визнаний геній сучасності тернопільським студентам?

26 вересня 2014 року наукова спільнота і студентство Тернопільського національного економічного університету мали чудову нагоду зустрітися з одним із геніїв сучасності – Іваном Марчуком. Художник презентував образотворче видання «Шевченкіана», яке вийшло в світ завдяки спонсорській підтримці ректора ТНЕУ А.І. Крисоватого. Університетська родина зібралася на мистецький захід у виставковій залі, де гостя привітали творчі колективи вищого навчального закладу.

Усі хотіли почути розповідь з І. Марчука, бо він надзвичайно цікава  неординарна постать. Розпочав бесіду Андрій Ігорович із спогадів про рідні краї, адже вони з Іваном Степановичем земляки. Згадували отчий дім та мальовничу природу, які навіювали теплу атмосферу і позитивний настрій.

«Я з дитинства любив географію, – розповідав І. Марчук, – знав напам’ять столиці усіх країн, мріяв жити в мегаполісі. Однак зараз, коли мене питають про життя українців закордоном, я говорю, що кожна жаба живе у своєму болоті, а перебування в інших країнах можна прирівняти до життя жаби у акваріумі.»

Студентів цікавили деталі написання «Шевченкіани». Художник розповів, що такий цикл його попросили створити друзі. Спочатку він мав на меті написати 100 полотен, адже митець любить круглі числа. Жодна із картин не була створена в Києві тому, що там немає сприятливої атмосфери – малював на природі, де все живе і надихає на творчість. «Сюжети картин з’являлися мені уві сні. Прокидаючись я знав, що буду малювати. Відійшовши від традиційного сприйняття Шевченка, побачив його по-своєму. Кожне полотно – це рядок з його поезій. Можу сказати, що я жив з Шевченком, спав з Шевченком, їв з Шевченком…» Також Іван Марчук поділився своїми переживаннями стосовно картин у Каневі. Всі вони знаходяться у сховищі, а виставлені лише дві чи три. «Мені надзвичайно боляче, що люди не можуть їх побачити, адже вони написані для того, щоб роздумувати над ними.»

 

Іван Степанович колоритно висловив свою любов до рідної землі. Наголосив, що тішиться кожній комашці, кожній травиночці, любить дивитися як сходить сонечко, яке наче жовток вилуплюється з яйця і дарує кожному свої теплі промінчики. Поділився і своїм зацікавленням у громадсько-політичному житті. «Я в якійсь мірі наркоман стосовно політики й інформації. Дуже люблю читати газети, дивитися новини…»

 

У студентів склалося враження, що гість завжди зайнятий роботою, на що він відповів: «Я не відпочиваю. Я працюю 366 днів на рік і це мій найкращий відпочинок». Художник дуже любить творчість інших митців, роботи яких приносять натхнення для подальшої роботи. Зокрема, процитував поезію тернопільського поета Ярослава Павуляка, яку особисто ілюстрував:

«Лежить обличчя на асфальті,

Розпізнавайте ліпше – хто?

Ідуть повз нього тіні в пальтах

І мчать розхристані авто.

Лежить обличчя на дорозі,

Та й обминають його дні,

Колись отак голодні й босі

Валялись діти в бур’яні.

Щось хоче крикнути щосили,

Напнувся луком кожен м’яз,

Своє обличчя загубила

Котрась людина з-поміж нас.

Чому втекло воно, від кого?

Чому з очей так пнеться крик?

Я підійшов, а біля нього

Світився вирваний язик.»