Вулиця в центрі Тернополя, яка є і якої одночасно немає

Вона є і її немає – історична вулиця в самому центрі Тернополя, яка багато десятиріч носила ім’я Яна Тарновського. Ця невелика затишна вулиця старовинного міста мала повне право так називатися, бо людина, що мала це ім’я, чимало зробила для заснування і розбудови поселення. Саме Ян Тарновський, 15 квітня 1540 року одержав від короля дозвіл на спорудження над Серетом замку, що став центром майбутнього Тернополя. Здавна тут селилися заможні українці, яких називали тоді русинами. Були це переважно купці й ремісники, які переходили з Ринку на престижнішу вулицю.

У кінці XIX — на початку XX століття це була одна з бізнесових артерій. Тут зосереджувалися різні крамниці, гуртовні, склади, аптеки, майстерні.
У майстернях на цій вулиці виготовляли меблі та обладнання для крамниць, установ аптек, виконували столярні роботи у церквах і костелах. Власниками кам’яниць, які й досі милують око архітектурою й оздобленням, були відомі у місті люди — будівничий Андрій Фалендиш, знаний лікар-дантист Якуб Гольд. Мав тут свій ресторан й українець Іван Дмитровський. У вирі війни ця частина вулиці була менш пошкоджена. Тепер відновлена нагадує про шарм старого Тернополя.
Підприємці-українці володіли крамницями із м’ясними виробами та продовольчими товарами, залізними виробами, склом тощо. Галантереєю та тканинами торгували в основному купці-євреї. Вулиця стала багатоликою, хоча традиційна присутність тут українських купців й ремісників збереглася. Крамниці із м’ясними виробами Партенія Яримовича, Григорія Грищина, Олександра Салевича сусідили із редакцією сіоністського часопису та посередницьким бюро Фрома. Виділялася давня аптека “Під золотою короною”, яка навіть видавала річник-календар “Здоровлє”. Були на Руській також і український фотосалон “Русалка”, книгарня та склад друкованої продукції кооперативи “Будучність”. Загальний портрет вулиці доповнювали Мочарня, ресторан, шинки, пив’ярні і кнайпи (закусочні), кімнати для сніданків. У цих закладах харчування можна було поласуваnи усякими смаколиками. Найбільшу популярність мала фарширована риба (риба по-жидівськи) та флячки (рубці). Вивішували спеціальні оголошення, що сьогодні у меню ці страви. Частували клієнтів запеченими курами із начинкою, відбивними, копченою кров’янкою. Подавали пиво, чай, какао та каву. Був достатній вибір й міцного. Можна було зіграти партію у більярд. Отаким був тогочасний тернопільський сервіс.
Численні вивіски крамниць і крамничок, металеві ролети, які тоді називали шильдами, збереглися тут навіть у тяжкий повоєнний час. Хоча будівлі на Руській зазнали значних руйнувань. Але все-таки на старовинній вулиці теплився ще пульс давнього бізнесового життя із його прикметами. У кінці 40-х — 50-х роках вулицю активно відбудовували. Виросли нові будинки-“хрущовки”.
Серед будівель тих літ виділяється приміщення кооперативного технікуму — першого середнього спеціального навчального закладу міста, який почав працювати у вересні 1958-го. Життя старовинної вулиці доповнювали храми. В давні часи тут стояв дерев’яний храм, до якого прилягали міські вали, а поряд височіла Кам’янецька брама. Муровану, оборонного типу споруду звели у 1602-1608 роках. Є згадки, що будівництво доручили “доброму муляру” Леонтію, а допомагала коштами і ділом уся міська громада. Сучасний вигляд храму остаточно сформувався після реконструкції 1936-1937 років. Стару кам’яну дзвіницю зруйнували і аж у 1996 році за проектом архітектора Ігоря Малиміна звели знову. Саме у цьому храмі зберігається Тернопільська чудотворна ікона Божої Матері. Здавна цю церкву називали ще середньою, бо стоїть вона у центрі, середині міста. Тепер храм належить до Тернопільської єпархії УАПЦ.
Здавна Середня церква мала більш широке подвір’я і була обнесена муром. При церкві був старовинний міський цвинтар. Про нього і тепер нагадують окремі збережені надгробки. Під час реконструкції 1958-го, коли облаштували бульвар, який тягнувся аж від ставу, муровану огорожу знесли, вулиця сягнула храму. Сьогодні це церква Різдва Христового. Коли почали прокладати тролейбусну лінію, бульвар довелося ліквідувати.

На початку Руської, там, де тепер стоїть центральний універмаг, височів ще один храм — парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Звели його у 1908 році за проектом львівського архітектора Тадеуша Мар’яна Тальовського. Були у величному храмі, вежа якого височіла над містом, прекрасні вітражі — роботи відомого художника Яна Фелікса Виґживальського. Його роботи й досі прикрашають різні споруди у Львові. На жаль, у 1954-му святиню знесли, підірвавши її. Згодом тут збудували центральний універмаг. Функціонує від 1958 р. Загальна площа — 5856 м².
На пагорбі над ставом височить, нагадуючи про історію міста, мурована церква Воздвиження Чесного Хреста, або Надставна. Перші історичні відомості про цю церкву є вже у грамоті 1570 року князя Костянтина Острозького. Хоча, чи йдеться саме про камінну — невідомо. Народні перекази пов’язують історію святині ще із періодом князювання Данила Галицького. Первісний вигляд зберегла тільки середня частина храму. Передню вежу, що була колись одночасно й дзвіницею, добудували в 1627 році. Саме із Надставної церкви починається історія Тернопільської чудотворної ікони Матері Божої. Сюди її передав швець Маркевич, в домі якого вона об’явилась. Церква зазнала руйнувань під час Першої і Другої світових воєн. Сучасного вигляду вона набула після реставрації п’ятдесятих років. Здавна при цій старовинній ренесансного стилю церкві була мурована дзвіниця, яку знищили у 1950-х під час активної боротьби совдепії з релігією. Тоді ж знищили іконостас і розписи, а те, що залишилося від іконостаса — розікрали, коли храм перетворили на склад і коли він стояв пусткою. Ця частина старовинної Львівської вулиці була майже вщент зруйнована під час Другої світової війни. Страшні рани війни почали заліковувати, зводячи у 50-60-х роках п’ятиповерхівки із місцевого будівельного матеріалу — вапняку, які в народі називають “хрущовками”. Серед будівель цієї частини Руської вирізняються приміщення середньої школи №6 та морфологічного корпусу медичного університету. Пам’ятна таблиця на морфологічному корпусі нагадує про жахливі злочини фашистів — масовий розстріл євреїв-тернополян на початку липня 1941-го і вшановує їхню пам’ять. Під час перейменувань вулиць початку 1990-х було вирішено відновити історичну назву Руська, відокремивши частину тодішньої вулиці Леніна, фактично у старомісті, від ставу до залізничного моста. Згодом друга частина вулиці Леніна була названа іменем С. Бандери.

Спільнота шанувальників історії та архітектури Тарнополя