Зі сходу приїздили на Тернопільщину, щоб побудувати комунізм

Микола Данилович Діденко народився 14 лютого 1922 року в селі Антонівці Варвинського району Чернігівської області. Проживав в селі Білозірка Лановецького району Тернопільської області. Освіта середня, вет-фельшар, невійськовий, одружений. Р.31 Справа ч:11/48 агент від жовтня 1946 року, псевдо “Галка”.

“Я народився 14 лютого 1922 року. У сьомому класі поступив у ВЛКСМ і перейшов до вет-технікому в місті Прилуки Полтавської області. Я закінчив технікум у 1940 році і мене забрали на місячні курсу для підготовки до переїзду на роботу в Західну Україну. Під час війни я перебував вдома. Як прийшли більшовицькі війська, мене як спеціаліста господарських справ в військо не взяли. Я поступив в Березово-Рудський зоо-технікум і закінчив у вересні 1944 року. Я після закінчення технікуму працював в Косівському районі Чернігівської області до серпня 1946 року. Тоді я отримав повідомлення про направлення на курси по підготовці для роботи на Західній Україні. Це були місячні курси де нас ознайомили з ситуацією на цих землях. Нам пояснювали, що народ на Західній Україні сильно пригноблений, далеко відсталий від нас, там відсутня культура, все ведеться постаросвітському, поширена дуже бандерівщина, люди заклято борються проти радянської влади. Тому мобілізовують молодь зі Сходу для створення там колгоспів, для перевиховання населення, для побудови комунізму. Ми повинні бути активом села і прапором комуністичної партії. Я написав заяву, де зазначив, що за самовільне опущення місця роботи і не виконання своїх обов’язків, прийму на себе сувору кару. Після того я прибув в Тернопіль до обласного ветернарного Управління, де застав підполковника Кисельова. Він мене зустрів і провів інструктаж.

“ Ви поїдете в Лановецький район. Вас чекає тяжка праця. Там сильний бандерівський рух. Вони винищують радянський народ і запекло борються проти радянської влади. Всі основні вказівки отримаєте в райкомі КП(б)У. Там наші сили також великі. В кожному селі є вже наші партійці та люди зі Сходу. Вони вже зорієнтовані до кого можна зайти, а до кого ні. У районі є достатня кількість зброї. Ви там також одержите”.

До Лановець я прибув із Семенцем та Головською Марією також з Східних областей. В Ланівцях ми зайшли до ветлікаря Кравця. Йому ми дали свої направлення з Тернополя. Їх направили в село Корначівка, а мене у Вишгородок. На другий день я там вже був і зустрівся з директором школи Анцібором. Він мені порадив щоб я переїхав в інше село, бо тут бандерівці серед білого дня ходять озброєні. Я швидко забрався і мені в Ланівцях дали направлення до Білозірки. Після цього я пішов до райкому, де застав заступника по кадрах Сенкевича. Він передав мені інструкційну книжку по проведенню роботи в західних областях України. Там все розписано по деталях, як нам, направленим з Східної України працювати на бандерівських землях. Я детально все прочитав і розписався про прочитане. Один із пунктів наведу до прикладу.

“ Приїхавши в село, ви мусите взнати хто має яку думку, мусите кожного чоловіка переконати, ви в селі будете не самі, будете мати там своїх людей, тому мусите все знати. Наперед мусите шукати таких людей, що будуть все знати і вам все доносити. Будете на квартирі, то мусите так поводитися, щоб щось сказати, але щоб ще більше довідатися від когось. До такої роботи добре знайти місцеву дівчину чи молодицю щоб одружитися. Можна навіть піти в церкву і взяти шлюб, то дурниця, а місцеві дуже віруючі. Ми свого часу візьмемось до знищення церков. Нам треба щоб вони повірили нам. Тоді ми все будемо знати про село і про людей які там живуть.”

Я швидко почав виконувати вказівки інструкції. Коли я приїхав в село Білозірку то зустрівся там з ветфельшаром Залужним. Він взяв мене до себе переночувати. Тут я познайомився з його 25-літьньою його дочкою Анною і відразу запропонував її вийти за мене замуж. Вона погодилась і через тиждень ми пішли в район до ЗАГС щоб розписатися. В цей день я ще зайшов в райком до Сенкевича і сказав що виконую їхні вказівки і вже одружився на місцевій дівчині. Він мене похвалив. Мене звели з зоотехніком Юзба, який також був східняком. Я з ним почав співпрацювати. Через деякий час я вже мав пару людей які мені доносили про ситуацію в селі. Вони мені писали розписки про співпрацю такого змісту. А я доносив в район. Наводжу до прикладу туку розписку.

Дана мною Лисюком Павлом Купріяновичем розписка, в тім що я буду працювати таємним агентом. У тім розписуюсь. Лисюк П.К. (Дата)

В районі мене за це похвалили і сказали, щоб я по одному їх всіх доставив до них. Вони також хотіли з ними переговорити і подивитись що то за люди. Також наказали, щоб кожен з них мав кличку і інформацію підписував вказуючи своє псевдо. Мені сказали, щоб я чим більше втягував людей до себе. Також пояснили , що ми повинні до 1950 року побудувати соціалізм і приступити до побудову комунізму. Побудова комунізму повинна пройти в три етапи.

20 травня 1947 року до мене прийшов Лисюк Кирило і доповів що минулої ночі в селі були на конях повстанці і в Воляника Мусія залишили двоє коней. Я повідомив про коней і більшовики їх забрали, мотивуючи що коні бандерівські, отже вони проводять конфіскацію. Я розпочав шукати зв’язок з бандинами. Коли вони мене перестріли, то сказав що маю для них гранату і відав. Вони мене похвалили і гранату забрали. Про це я повідомив у район. У районі мені сказали щоб я більше контактував з бандітами. Для цього мене виженуть з роботи і пустять поголос по селі. А бандити самі тоді до мене прийдуть. Так і зробили, але до мене так і ніхто не приходив. А своїм агентам дав клички: Лисько Павло – ”Лисий”, Лисюк Кирило – “Крило”, Ліщук Федір – “Мурований”, Дранчук Антін – “Козлов”, Довгалюк Мусій – “Джижунь” Подунайчук Іван – “Бага”. Будучи ветлікарем мені сказали, якщо хтось заріже домашню тварину, то м’ясо труїти стрихіною. Я так робив. Також мені дали наказ не давати посвідчення на худобу яка гине, щоб не виплачувати відшкодування. Довідки я виписував дуже рідко. А так всі мені вказані владою вказівки виконував чесно”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ