Мандрівники з Тернополя побували на веселому кладовищі в Румунії

Наш сусід – Румунія не є популярним місцем для нашого мандрівника, а даремно, про що переконався нещодавно блогер Влад Беспалов, коли потрапив туди на одноденний тур, витративши незначну суму.

“За кілька останніх років дістатися до цієї країни стало простіше, – пише у своєму блозі мандрівник, – кілька років тому у закарпатському Солотвино відкрили пункт пропуску, а з 2014 року відвідати Румунію можна з діючим мультишенгеном (або навіть з візою на 2 в’їзди до будь-якої країни ЄС).

Наш маршрут розпочинався з Тернополя. Про варіант, як дістатися за 240 гривень (туди/назад) – дивіться в кінці посту.
Вже у Солотвино відчувалась близькість кордону – люди говорили румунською, вивіски було двома мовами, а на площі було погруддя Стефану-Чел-Маре.
1.

Перед границею нас виручив валютчик, адже всі обмінники у неділю були закриті. Курс румунської валюти, лея, майже такий самий, як і польський злотий – 6,7 гривень за лей (2.10.2016).

Румунські гроші пластикові і не рвуться. Десь читав, що входять у 5-ку найкрасивіших у світі.
2.

Кордон пройшли напрочуд швидко. Прикордонник запитав куди їдемо, а у мене – де зараз проживаю (адже реєстрація у мене донецька).

– Ага, файне місто! – сказав він з посмішкою на обличчі, на що Катя йому проспівала рядок з пісні Гадюкіних.

На румунському боці черги теж не було. Нас запитали про те, скільки маємо з собою грошей, але показувати не просили. Тут чомусь саме питають про суму, а не про резервацію готелю чи страховку.

Після пару фраз на моїй бідній румунській, куди ми їдемо, жінка-прикордонник перейшла на англійську та порадила ще відвідати карпатський поїзд.

Такого приємного переходу кордону у моєму житті ще не було! За 45 хвилин після прибуття поїзду у Солотвино ми були вже у містечку Сігету-Мармацієй, яке раніше взагалі було одним містом.

Якщо раніше я кляв наші міжміські маршрутки, то на румунському боці у неділю їх майже не було. Тому шукаємо трасу №19, де на узбіччі стопимо до села Săpânța / Сипенца, яке за 20 кілометрів.
3.

Нам зупиняє чоловік з дружиною та дитиною.

– Влад, то цигани! – каже Катя.

Придивляюся, дійсно, смугляві, але то не вони. Взагалі не розумію, звідки люди вважають, що всі румуни, це роми. Так, вони в цілому темніші, але виглядають зовсім інакше.

Оскільки машина була стара, та і люди виглядали не багатими, то кажу одразу «Автостоп. Фере бані», що означає «без грошей». Потім нам це фраза допомогла уникнути не порозуміння.

Водій на ім’я Андріан сказав, що нема питань. Виявилося, що водій працює у мерії села, в Україні був лише пару разів і то у прикордонних селах. Навіть пару фраз українською знав!

Весь цей час ми їхали уздовж кордону, тому телефон навіть не переходив у роумінг.

Адріан підвіз нас під … кладовище. Так, саме веселий цвинтар або Чіміструл Весел є головною атракцією села, куди приїжджають туристи з усього світу.

Вхід сюди коштував 5 лей (34 гривень). Але достатньо було сказати, що я журналіст, то нас пустили безкоштовно. За що дякую і зроблю окремий пост.
4.

Дороги у румунському селі були добрі, особливо порівняно із закарпатськими
5.

Тільки от тротуарів ніде не бачили – люди йшли просто по трасі, а водії полюбляють агресивний стиль їзди. Ми навіть якось проскочили між жінкою з коляскою ту фурою.
6.

А от самі машини у Румунії добрі – я ніде не бачив старих, румунських аналогів наших «Жигулів». Певно відсутність мита дає свої плюси. Не бачив я такого великого соціального розшарування, коли джип обганяє стару разволюху, хоча, як здалося, румуни теж люблять дорогі авто.
7.

Овечок ми бачили не раз. Бринза з мамалигою – національна румунська страва.
8.

Іншою цікавинкою села стала церква карпатської готики в монастирі Mânãstirea Peri-Sãpânta, яка знаходиться у 500 метрах від траси.
9.

З Сипенці ми відправилися назад у Сігет. На авто довго чекати не довелося. Наступний нас водій розказав, що бував в Україні, але лише через «мані» – перевозив сигарети, які у Румунії у 4 (!) рази дорожче.

У Сігеті ми дійшли до супермаркету Кауфланд, де почали зупиняти авто до села Бирасана / Bârsana

Тут нам зупинився мікроавтобус з пасажирами без якихось пізнавальних знаків, він вийшов і почав вже люб’язно ставити рюкзаки у багажник, після чого, почувши фразу «Автостоп. Фере бані», змінився в обличчі і віддав наші сумки назад.

Довго чекати на наступне авто не довелося, нас взяв водій на дорогій машині, втім це не завадило йому взяти 2 леї (13 гривень) з бабусі, якій він теж зупинив. Так що у Румунії краще казати, що ви їдете автостопом, бо тут мало хто таке розуміє.
Ми ж розплатилися листівкою з видами України.

У центрі села Бірсана (яке теж десь за 20 кілометрів від Сігету) нас чекали приємна несподіванка. Тут знімала кліп румунська співачка і тому була купа народу у національних костюмах.
10.

Дякую за фото kasiastarko

Ми не втратили можливість.
11.

Румуни люблять свій прапор. Ледве не у кожному селі можна їх побачити на стовпах.
12.

Від центру села до монастиря Mănăstirea Bârsana ще 5 кілометрів (!). Тому зважайте на це. Втім, година пішки були того варті.
Сільські краєвиди.
13.

Ці дерев’яні церкви (карпатська готика) а також церква у Сепинці є під охороною ЮНЕСКО. Вхід сюди безкоштовний.
14-15.

Дякую за фото kasiastarko

Назад у Сигіт питали водіїв вже на стоянці перед монастирем. Навіть не просилися, перший же водій, який був з родиною, погодився на підвезти.

Florin (саме так його звали) доволі добре знав українську і у Сігеті підвіз нас під ресторан Casa Iurca de Călineşti з традиційною кухнею.
16.

Тут ми замовили два супи та мамалигу. Заплатили 24 лей. Інтер’єр був добрий і обслуговування теж, а от їжа взагалі не вразила. Приємно, що був комплімент від закладу у вигляді гострого перцю зі сметаною, безкоштовним хлібом, але от мамалига була прісною, грибний суп з комками а головний суп такий собі, звичайний.
17-18.

Після обіду забігли ще у супермаркет Lidl і ще за світла перейшли кордон, де побачили ту саму румунку, що і зранку, вона нас згадала і запитала чи все встигли із запланованого.
19.

Від такої одноденної поїздки отримали купу позитивних вражень.

Як доїхали?

О 17.56 виїхали з Тернополя до Львова на поїзді Маріуполь – Львів (32 грн/особа). У Львові пересіли на поїзд Львів-Солотвино 1 (плацкарт з постіллю – 85 гривень). Час на стиковку – 35 хвилин.

Наступного дня о 9-й ранку вже були у Солотвино, де за 20 хвилин пішки дійшли до кордону і опинилися вже у румунському місті Сігету-Мармацієй.

Назад із Солотвино 1 їхали автобусом о 20.35 до Рахова (25 гривень), де о 0.16 пересіли на плацкарт до Львова (75 гривень з білизною).

У Львів прибули о 8.10, де о 8.45 від’їхала електричка до Тернополя (23,5 гривні).

Всього за проїзд 240 гривень.