Страшні події на Вишнівеччині. Протоколи допитів, які зберігаються в СБУ. Частина друга

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Я уважно перечитую вже декілька раз справу № 10664 про факти вбивства 49  мирних людей у березні 1944 року на хуторі Мацки, що на Вишнівеччині. А саме протоколи допитів, де запитання слідчого і відповіді підозрювальних чи свідків. А відповідь підозрювальних одна: не був там, нічого не бачив хто це робив, підтвердити не можу, почув про трагедію від сусідів, або прочитав аж в  Вишнівецькій районній газеті у 1959 році. І хто це насправді вчинив страшний злочин? Для чого? І який кінцевий результат слідства? Вивішений великий плакат районним комітетом комуністичної партії на перепохованні загиблих на хуторі Мацки? Адже вбито безвинних людей. Діти, жінки і старшого віку людей. І чому така тоді у 1960 році потужня енкаведиська машина з великою кількістю слідчих, які уміли з безвинного зробити винним, не зуміли розкрити цей страшний злочин. Висновки можна робити різні та догатки ставити різні. Та цю справу в лютому 1960 року закрили. Тоді постає питання, а може не захотіли розслідувати, щоб щось випадково не виплило під час розслідування. Може і так. Але постає і ще одне питання. Чи тільки поляки в цей страшний час 1944-1947 роках були вбиті і вкинуті в криниці на наших землях. Чи може там у глибокій криниці після березневих страшний днів були  кинуті ще інші люди? Вже українці? Місцеві?

А хто вбив 28 мирних жителів села Гори-Стриївецькі, що на Збаражчині через сім днів після страшних подій на Полянах. І там теж ніхто не поніс ніякої відповідальності. Там не кидали в глибоку криницю, а серед білого дня розстріляли. Розстріляли, як ви думаєте? Де? Хто? На полі коло лісу серед білого дня. Вивели молодих хлопців і чоловіків та вбили їх військові з частини “Смерш”. А страшна трагедія 22 квітня 1944 року у Мишковецькому лісі. Стріляли в молодих місцевих безоружних хлопців і чоловіків. А потім поранених добивали. Вбивства  одне за другим. А вбивство беззбройних батька з сином в селі Великий Кунинець? Та десятки таких прикладів. І кожен хто прочитає цю статтю зробить свій висновок, свої догатки хто саме вбивця. Людина має на це право зробити свій висновок. А я коли детально декілька раз переглянув ці важливі документи справи №10664 зробив свій висновок, що в цих страшних звірских злочинах проти мирного населення Вишнівеччини вояки УПА участі не брали. А комуністична пропогандиська система любим методом хотіла навести наклеп і оббрихати національно-визвольний рух. А ще намагалися більше осудити тих, хто боровся за Незалежну Україну. Бо чужинці не хотіли, щоб наш народ жив вільно, володів своєю мовою, керував сам на своїй  рідній землі, мав свої а не чужиннські традиції. І за те, що людина хотіла свою самостійну державу, нищили, вбивали, відправляли в Сибір на страшну чужину і оббріхували як могли.  А тепер знову повертаємось до протоколів допитів у справі №10664.

Беркета Петро Якович 1911 року народження село Поляни, освіта 2 класи, українець, член ОУН, громадянин СРСР,  безпартійний.

“У літку, а саме на початку липня 1943 року  нас всіх  військовозобовязаних чоловіків примусово заставляли брати участь у війскових навчаннях в селі Поляни. Нас всіх разом було 10-12 людей. Заняття проводив Ткач Олександр. Коли навчання закінчилось, а було проведено десь до 15-ти військови заннять по три години, нам сказали що ми всі вже солдати УПА. Але я ніколи не брав участь у вбивствах радянських громадян в період мого перебування в ОУН. Я також не виконував ніяких завдань від ОУН. Мене обвинувачують, що з будинку Цимбалюк Володимира я виводив дівчинку віком 12 років. Це неправда. З будинку Цимбалюка ніякої дитини я не забирав і не можу знати при яких обставинах вона була забрана і ким. Про ці страшні події у березні 1944 року я чув від других людей які розказували, що у селі Поляни було захвачено коло 20-ти поляків і вивезено у хутір Мацки. Призвіще цих людей я не знаю. Чому такі дані давав Ткачук, я не знаю і не можу нічого підтвердити. Я не виводив людей до криниці що на хуторі Мацки і не кидав ніколи туди людей.  А відносно Дробик Агафії Федорівни? Так, на хуторі Дроби проживало багато сімей Дробики.  Цей хутір  розміщений на відстанні одного кілометра від села Поляні. Всіх я добре знаю, Там,  у жительки Дробик Агафії я ніколи в її хаті не був. Сам я швець і шив та ремонтував взуття для всіх людей нашого села які жили в цей час і для людей навколишніх хуторів. У цей час, а саме у березні 1944 року я проживав у свого тесця Стецюка Семена Івановича. Тоді я кожен день сидів до пізньої ночі за ремонтом. Але тоді у вечорі до нас прийшла жінка, я не можу її згадати її, але вона прийшла за взуттям і сказала що в село на возах приїхали озброєні чужі невідомі люди і ходять по хатах і шукають поляків. Коли я це почув, то вийшов на двір і побачив на вулиці три вози і коло них ходили чужі озброєні люди. Я тоді пройшовся вулицею десь метрів 50-100  і вернувся швидко в хату. До возів я не підходив. Після цього я на двір більше не виходив і до пізьньої ночі займався ремонтом взуття. На другий день все село почало гудіти про вбитих поляків. Люди розповідали один одному, що у ночі було здійснено вбивство односельців польської національності. Все це я почув з ранку. А Вовк Стефанія подає неправдиву інформацію про мене. Я чесно заявляю, що не приходив до хати Ткачук Миколи Афанасійовича і не заставляв їх гасити лампу. Напевно він мене перепутав з кимось іншим чоловікам. І у ночі до мене з бандитів ніхто не приходив.  А другий раз, як казав Ткач, що я до нього заходив, я також згадати не можу. Так, я на вулиці був і дуже короткий час і може хтось з озброєних людей що були коло возів, сказав мені підійти до вікна хати Миколи Ткачука і викликати його на вулицю, щоб запряг підводу і поїхав. Я цього не памятаю. Ще я добре знаю що у літку 1943 році у ночі були спалені всі польські хати по селах і на хуторі Мацки. Тоді поляків ніхто не вбивав і вже багато після тих подій виїхали хто у Польщі, хто в Кременець, хто у Вишнівець. Тоді згоріли хати мого сусіда Мачальського Петра і Цісельського Кароля. Хто тоді палив я також не знаю. Але знаю добре що тоді поляків не вдивали. Я знаю про те, що станичним в селі Поляни був Цимбровський Матвій Степанович, заступником його був Ткач Олександр, також членами ОУН були  Якубовський Григорій Олександрович — господарчим, за військову підготовку молоді відповідав Дробик Артем Михайлович, рядовими членами ОУН були з нашого села: Бовтун Іван Кіндратович, Коваль Іван Кирилович, Стецюк Андрій Олександрович. А керівником СБ ОУН по нашому селі Поляни був Шмуль Якуб з села Бутин, а його заступник Казновецький Григорій. Я ніколи не зустрічався з оунівцями з села Бодаки та Лози і нікого з них не знав”.

Стецюк Семен Іванович народився 1899 році в селі Поляни, українець, неосвідчений, безпартійний.

 “ Мені відомо, що у моєму селі Поляни у ніч 13 березня 1944 року було забрано і вбито багато місцевих жителів польської національності. Хто саме приймав участь у вбивстві мені не відомо. Я все це почув аж на другий день від місцевих людей. У мене в хаті зимою проживав мій зать, чоловік моєї дочки Беркета Петро. Він ремонтував людям взуття. Де він був в цю ніч, я не знаю, не можу сказати бо не памятаю.”

А тепер переглянемо постанову про призупиненння  слідства по страві №10664 від 17 лютого 1960 року. Там є дуже цікаві речі, саме:

“Допитуваний в якості свідка житель села Поляни, Ткачук Н.І. висловився, що в ніч вбивства бандитами радянських громадян Беркета Петро приходив до нього два рази, перший раз сказав погасити світло, а другий раз їхати до хати Цимбровського Матвія, де  було четверо невідомих озброєних бандити, двоє з них загрузили награблені речі на віз і заставили завести в село Дзвиняча Вишнівецького району та в село Ридомиль Почаєвського району.

Бувша жителька села Поляни Вовк С.Т. на допиті розказала що в цю ніч  вбивства бандитами радянських громадян, вона проживала на квартирі своєї родички Цимбровської Олени, син якої Цимбровський Матвій разом з Беркетою Петром ділили між собою жіночий одяг в цю ніч.

Беркета в 1944 року за принадлежність до ОУН-УПА був засуджений на 10 років.

На слідстві у 1944 році Беркета Петро показав що в ніч вбивства в березні 1944 року радянських громадян він по завданню Ткачука Олександра їздив з трьома бандитами до свого односельця Цимбалюка Володимира  в якого бандити забрали 13-ти річну дитину по національності полячка і разом з другими поляками вбили її на хуторі Мацки що коло села Поляни.

Свою участь в вбивствах радянських громадян в ніч 13 березня 1944 року він не признав і від раніше данних показів по цьому питанню  відказався і заявив що в момент вбивства був в дома і нікуди з дому не виходив. А про вдивство взнав вже аж на другий день. Покази свідків Ткачука Олександра і Вовка Олександра не підтвердив.

Допитаний Цимбалюк Володимир сказав, що він в дома не був в цей час, а дівчинку Галю забирали двоє невідомі озброєні чоловіки.

Допитана Цимбалюк Пелагія сказала що у її хату зайшло двоє невідомих озброєних чоловіків, яких вона бачила перший раз і забрали Пянтковську Галю. Беркету Петра вона не бачила у своєму домі.

Допитана сестра Цимбровського Манвія Коваль А.М. сказала що в цю ніч, а саме 13 березня 1944 року Беркету Петра в себе в хаті не бачила і про участь її брата Цимбровського Манвія і Ьеркету Петра вона нічого не знає.

Учасники ОУН-УПА Цимбровський Манвій і Ткачук Олександр вбиті в квітні 1944 році.”

І все, хто вбивав  людей, невідомо.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ