Принадливий Тернопіль. Вокзальні місця

Люблю взяти якусь книжку і, замаскувавшись під мандрівника, вмоститися на червоних кріслах, що одразу поруч з перонами на залізничному вокзалі. Подорожні чекають своїх поїздів, і ти з ними;)

Ще мені подобається станція «Тернопіль-вантажний»: людей ввечері там немає, тому треба приходити зі своїми. З мосту можна спостерігати за тим, що відбувається в депо — як вагони спати лягають, як проминають поїзди і ловити їхні вогні; а ще можна грати «Є контакт», вигадувати історії та ділитися справжніми, співати, медитувати, мріяти й планувати, досхочу наговоритися і помовчати.

Добре, що в нас є Озеро! Його можна об’їжджати, обходити, оббігати, обпливати… З появою тої нової дороги до Дальнього пляжу — взагалі радісно стало, правда, трохи екстримально — жовту б розмітку туди. Була б така собі маленька Каліфорнія.

Чомусь люблю дендропарк, хоч буваю там рідко, але, певно, тому й досі люблю. Там гарна атмосфера і дерева класні, є де побродити, цей парк швидше ліс нагадує. О, ще подобається ліс перед Великими Гаями! В дитинстві ганяли роверами там, шукали пригод, блукали  по-справжньому. І піщаний кар’єр там поблизу є.

А тернопільські гаражі взагалі круті! Їх багато, в мене є одні улюблені, вони ніби створені для сонця. Найкращий захід — там. Взагалі мені здається, що кожен має знайти собі свої Гаражі;)

Люблю Тернопіль-периферійний: далекі об’їзні, заправки, депо, Ватру, Микулинецьку, Довженка, міст до Епіцентру, закамарки  Нового Світу, далеку Дружбу, всьо, шо в сторону Білої та Березовиці.

Якшо по-чесному, то улюблені місця творяться улюбленими людьми, які й роблять ті місця такими.

Ірина Гудь.