Олександр Пісецький з Тернопільщини ввів кирилицю в український зв’язок

“Секретар пошти Пісецький об‘їздив Галичину,

всюди наладнуючи поштово-телефонну

комунікацію особисто”

Лонгин Цегельський

9 листопада 1918 року було сформовано уряд – Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР – на чолі з Костем Левицьким. Державним секретарем пошти і телеграфу тоді призначили Олександра Купріяновича Пісецького – нашого земляка, уродженця села Котузів Теребовлянського району. Чи не найбільше його досягнення – увів кирилицю у пошту і телеграф.

Засновник української абетки в телеграфі

9 жовтня минуло 150 років з часу народження Олександра Пісецького. У пам’ять про нього 16 жовтня в с. Зелене Гусятинського району провели урочистий захід – у цьому селі він жив, працював та похований.

Як розповів ведучий урочистостей, житель с. Паївка, директор школи с. Красне Павло Заплітний, Олександр Пісецький народився у сім’ї священника УГКЦ. Навчався у Бережанський гімназії. Пізніше, коли помер батько і уже не було кому оплачувати його навчання, перевівся у гімназію міста Ряшів, де ним опікувалися сестра матері та її чоловік. Після закінчення гімназії переїхав у Львів, де почав працювати на пошті і паралельно відвідував студії в університеті. Напередодні Першої світової війни він очолював Городоцьку поштову дільницю у Львові, входив до міської дирекції пошти.

22 листопада 1918 року разом з урядом залишив Львів і переїхав у Тернопіль. Його підпис стоїть під урядовим зверненням до галицьких українців 24 листопада, в якому містився заклик піднятися на збройний захист власної держави.

Засновник школи військових телеграфістів у Тернополі

Керівник Державного секретаріату пошти і телеграфу був причетний до заснування школи військових телеграфістів, що почала діяти в Тернополі 20 грудня 1918 року, першими курсантами тоді стали 50 гімназистів.

У  складі уряду покинув Тернопіль 31 грудня 1918 року.

4 січня 1919 р. Сидір Голубович сформував новий склад уряду ЗУНР, створив єдиний Державний секретаріат шляхів, пошти і телеграфу, який очолив І. Мирон. У секретаріаті О. Пісецький займався справами поштової і телефонно-телеграфної служби. Тоді на телеграфі було введено українську абетку.

У середині 1919 р. Пісецький разом із керівництвом республіки та Галицькою армією емігрував за Збруч. Повернувся до Галичини 1920 року. Відтак працював на посаді поштового службовця в містечку Гримайлів. Очолював місцеву “Просвіту”, з 1926 року – повітовий комітет УНДО.

1930 року його було затримано і побито польськими жандармами, переведено на посаду поштового урядника до Хоросткова.

У сімейному житті він не був щасливий — одружився на польці з дітьми, своїх дітей у нього не було. Згодом розлучився і 1939 року переїхав у с. Зелене, де замешкав у сім’ї сестри Анни. Тут Пісецький займався просвітницькою діяльністю, гуртував молодь і старших людей.

Старші люди називали Пісецького “суддя”

На заході з відзначення 150-річчя від дня народження Олександра Пісецького була жителька с. Зелене, 1939 року народження, яка пам’ятає видатного земляка таким:

“Моя мати Юлія Черкас (Білінська) працювала покоївкою в о. Теодора Пиндуса. Роботи було багато: у господі, по господарству, в полі. Отець Пиндус мав двох синів – Євгена, Степана і молодшу дочку Марію. Вони були вчені. У домі проживав брат їмості Олександр Пісецький. Саме вони навчали мою тітку Теклю грамоти. Вона часто брала мене з собою до читальні, де головував Пісецький.

До О. Пісецького часто зверталися селяни, бо він був грамотним: вмів написати листа, позов до суду, прохання до уряду та інше. Він ніколи нікому не відмовляв. Навіть коли моя мати захворіла після трагічної втрати сестри, возив її до лікаря у Львів. Старші люди називали Пісецького “суддя”.

Із спогадів Теклі Пшик 1929 р.н., жительки с. Паївки:

“Ми жили у с. Зелене недалеко від пробоства. Моя мама Марія Процик була старшою сестрицею у церкві. Вона була за свою у рідної тітки Параскевії Музики. Її чоловік Михайло був війтом, тому до нього часто приходили о. Пиндус та О. Пісецький у справах. О. Пісецький був більш прогресивний у своїх поглядах. Між ними часто виникали суперечки. Велика суперечка виникла при вирішенні питання про будівництво. Отець Т. Пиндус хотів добудувати церкву, а О. Пісецький підтримував будівництво будинку “Просвіти”, бо селянам необхідне місце для зборів. Врешті о. Пиндус сказав: “Нерозумний, радянська влада добудує будинок гарантовано, а церкву – ніколи”. О. Пісецький бачив життя і світ. Тому він хотів, щоб молодь не була прив’язана лише до землі. Він прагнув просвітити її, хотів, щоб мали, де збиратися, проводити фестивалі”.

Олександр Пісецький помер 20 березня 1948 року, прожив майже 79 років. Похований у родинному гробівці у селі Зелене Гусятинського району. 16 жовтня ц.р. місцевий православний священник та жителі сіл, які незабаром об’єднаються в одну територіальну громаду з центром у с. Вікно, відвідали могилу О. Пісецького, аби молитвою вшанувати його пам’ять.

Особливий конверт

На пам’ять про цю подію випустили тематичний конверт. Композицію конверта розробив історик Сергій Ткачов із с. Вікно. Головне зображення намалювала художниця з Тернополя Марія Юрчак. Позаяк якісного зображення Олександра Пісецького не збереглося, тематику листа вирішили прив’язати до місцевості, де він жив.

 – На конверті зображено дерев’яну церкву святого Миколая, яка колись стояла у Зеленому, – розповів Сергій Ткачов. -Зараз вона є окрасою музею народного побуту Пирогово, що біля Києва. Також випустили спеціальну марку – це репліка, тобто копія тої марки, яку ввів Пісецький 1918 року в Західноукраїнській Народній Республіці. Це колишня стара марка Австро-Угорської імперії, але на ній уже кирилицею, українською мовою надруковано “Західноукраїнська Народна Республіка” і львівський лев. Ми знайшли штемпель с. Зеленого, окремий клубний штемпель розробили до 150-річчя О. Пісецького.

Всього виготовили 80 таких конвертів.

Урочисте спецпогашення конверта відбулося у сільському клубі за участю голови Зеленівської сільської ради Ольги Гембарівської, директорів шкіл сіл Красне та Зелене.

Юрій Заблоцький з Тернопільщини переписується

з королевою Великобританії

Родзинкою заходу була виставка філателіста Юрія Заблоцького із с. Саджівки, який з 2014 року є командиром роти вогневої підтримки п’ятого окремого батальйону Української добровольчої армії. Представлена ним колекція з близько 200 листів на тему Незалежності України.

– На війні я був 1820 днів, – розповів Юрій Заблоцький. – За цей час отримав орієнтовно 1500 листів, тобто майже по листу в день. Серед них є один особливий – від королеви Великобританії Єлизавети ІІ. Одного разу з волонтерською допомогою нам привезли одяг, серед якого я впізнав форму поштарів Великої Британії. Відтак я написав листа до королеви, що вона добре дбає про своїх поштарів, їхні речі навіть добре служать у таких гарячих точках, як зараз схід моєї країни. У зворотному листі на батальйон надійшли слова вдячності.

У колекції Юрія Заблоцького є перші марки Незалежності, які випускала Канада для України. Цікавий лист, присвячений 20-ій річниці Незалежності, відправлений з Вінниці, дата у ньому зазначена – 44 серпня 2011 року, тобто навіть такі нісенітниці зустрічаються.

Ігор Войцехівський з Малого Ходачкова Тернопільського району, який був разом з Юрієм на війні з 2014 року на завершення заходу підкреслив:

–  Свою землю треба любити так само, як родичів, сім’ю. Що ми варті без коріння свого? Нічого. Якби наші хлопці, які зі зброєю в руках стояли, стоять, і будуть стояти на захисті нашого кордону, не знали своїх коренів, потягу предків до захисту свого, розбудови, напевно ніхто би не пішов воювати на схід. Колекція Юрія – це ніщо інше, як частинка нашої історії. І це тільки маленька частина тої колекції, яка у нього є, вся навряд чи би помістилася у цьому приміщенні.

Ірина Гайсюль.

Фото авторки.