Домівка Галини Жалнін із Тернопільщини — наче скриня української культури

Домівку Галини Жалнін у Добрівлянах Заліщицького району знає кожен. Той, хто хоч раз там побував, неодмінно скаже, що, відчиняючи двері, наче потрапляєш у скриню української культури. Простора кімната затишної оселі майорить вишитими рушниками, подушками, сорочками, обрусами, картинами. Вони повсюди: на ліжку, шафі, стінах. А скільки виробів пані Галини у Європі та далеко за океаном! І їх щоразу стає більше і більше, бо не знають втоми натруджені руки сільської майстрині.

У ХАТІ – ЯК У МУЗЕЇ
– Я ще змалку не могла відірватися від вишитих речей, – ділиться спогадами Галина Петрівна. – Чим старше ставала, тим більше захоплювалася цим мистецтвом. Моя мама Ольга Михайлівна теж була талановитою вишивальницею. Вона так любила цю справу, що навіть в останні роки життя, а Бог вділив їй майже дев’яносто літ, просила дати їй у руки голку з ниткою. Я також не уявляю себе без вишивки. Мабуть, не було й дня, щоб я не творила на полотні.
І в це легко повірити. Досить лише переступити поріг кімнати пані Галини. Здається, наче потрапляєш у музей вишиванки. Тут нема клаптика вільного місця – ні на стінах, ані на меблях. Всюди витвори господині.
– Я навіть сплю у вишитих подушках, – сміється жінка. – Це – мій скарб, моє багатство! Кожна робота, ніби дитина – така дорога і бажана. Мабуть, через те я так неохоче продаю свої вироби. Часто їжджу на обласні та районні фестивалі. Не раз люди просять продати чи то подушку, чи рушник. Та я відмовляю, бо важко відірвати від душі частинку себе.

ЯСИКІВ – БІЛЬШЕ ЯК СОТНЯ
Вишита колекція Галини Жалнін – вражає. Серед розмаїття рушників, картин, серветок і обрусів найбільше – маленьких подушок – ясиків. Їх у домашньому музеї добрівлянської майстрині – більше сотні. А які на них узори! Яка гама барвистих кольорів! Воістину – неоціненний скарб!
Прикметно, що на більшості ясиків присутні дитячі сюжети, адже понад двадцять років Галина Жалнін працювала у місцевому дитсадку вихователем та його помічницею. Тож і не дивно, що на маленьких подушках так багато казкових героїв.
– Мої рідні не раз просили мене зупинитися, перестати вишивати подушки, бо в кімнаті вже й місця нема для них, – мовить жінка. – Але, гадаєте, це так просто? Коли потрапляєш в обійми цього процесу, то не так легко звідти вирватися. Тим більше, що вишивання приносить мені велику насолоду. А якщо ти вишиваєш ще й дитячі сюжети! Словами цього не передати.

НА КАРТИНАХ – ТВОРИ КОБЗАРЯ
Дитяча тематика є і на інших виробах майстрині. Галина Петрівна за допомогою ниток проілюструвала чимало віршів для малечі. Серед її скарбів – і вишиті твори Тараса Шевченка: «Тече вода із-за гаю», «Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати», «Заповіт».
– Я безмежно залюблена у Шевченкову поезію, тож тільки-но почала вишивати, у моїх перших планах був його портрет і картина «Кобзаря», – каже пані Галина. – Багато картин присвятила і Україні: вишила національні символи, духовний гімн, викладала нитками на полотні і поетичні рядки про нашу Батьківщину. Подарунки, як-от хоругви, скатертини та фелони зробила і для Добрівлянської святині.

НА ВСІ СМАКИ ВИШИВАНКИ
Нині майстер художньої вишивки Галина Жалнін працює над створенням вишиванок. В її колекції – понад два десятки дитячих і дорослих сорочок та блузок. А скільки ще таких її робіт одягають наші земляки в Європі, Канаді та США.
– У мене троє дітей та п’ятеро внуків, тож маю для кого вишивати, – хвалиться майстриня. – Ото треба кому яку сорочку, прийдуть до хати, відчинять шафу і вибирають. Колекцію постійно оновлюю, бо щораз нова мода на вишиванку. Колись більше любили різнокольорові, тепер молодь хоче, аби була однотонна. Я й собі костюм та кілька сорочок вишила. Маю їх стільки, що кожної неділі до церкви іншу одягаю. Навіть на базар іду у сорочці. Вишила собі на фіолетовому полотні різнокольоровими нитками. Таке моє життя – у вишиванці.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
Фото Івана ПШОНЯКА

Газета “Сільський господар плюс”