«Я воював за доньку і за всіх українців»: історія незламного гвардійця з Тернопільщини
Історія Валентина Чернятіна, військовослужбовця Національної гвардії України, — це приклад мужності, стійкості та безмежної відданості своїй родині та Україні. Шлях Валентина в лавах Нацгвардії почався ще у 2020 році, коли він проходив строкову службу в Тернополі. З початком повномасштабного вторгнення Росії, він уклав контракт і розпочав свою професійну військову кар’єру, здобувши спеціальність сапера.
Військове навчання і кар’єра Валентина привели його на передову, де він виконував завдання на запорізькому та донецькому напрямках. Одне з таких завдань мало трагічні наслідки, коли під час переходу до нових позицій він потрапив під ворожий обстріл.
«Через ворожі обстріли до наших позицій довелося йти пішки понад 5 кілометрів. По нам працювали міномети і дрони. Коли вже мали відходити, поряд зі мною розірвалася міна. Спочатку здавалося просто контузія, але, коли побачив кров, то зрозумів, що зачепило», – згадує Валентин.
Попри два відкриті переломи та поранення рук і ніг, він продовжив боротися, самостійно зупиняючи кровотечу. Евакуацію Валентина здійснили його побратими, які не залишили його в біді, навіть під час обстрілів.
«Мене відтягнули метрів на 25. Почали шукати укриття. Після чергового влучання дрону прямо під ноги дивом залишився живим. Ми чекали евакуацію під обстрілами. Побратими весь час тримали мене при свідомості», – каже гвардієць.
Зараз Валентин проходить реабілітацію після важких операцій. Важливим джерелом сили для нього стали рідні — дружина і маленька донька, заради яких він воює.
«Сім’я – моя опора. Саме заради них я пішов на фронт. Не хочу, щоб Росія прийшла в наш дім. Я воював не тільки за себе, а й за дружину, за доньку, за всіх українців», – з гордістю зазначає Валентин Чернятін.
Історія Валентина — це історія незламної волі та надії, яка надихає. Таких героїв, як він, не можна забути.
