«Шумахер» на фронті: як автомеханік із Потуторів воює проти окупантів
Перед повномасштабним вторгненням росії Сергій Смолій разом із дружиною проживав у селі Потутори, що на Тернопільщині. Він займався ремонтом автомобілів, не цурався жодної роботи, аби забезпечити сім’ю. Дитинство та юність Сергія пройшли у селі Юстинівка. Змалку він допомагав батькам обробляти землю, вирощувати буряки та картоплю.
Як і більшість українців, політикою не цікавився і не вірив у попередження про повномасштабний наступ. Тому події лютого 2022 року стали для нього шоком.
«Я розумів, що в Україні війна і скоро прийде час для всіх – захищати свою країну. Вирішив: як тільки прийде повістка чи мене десь зупинить ТЦК, втікати не буду – піду воювати», – пригадує Сергій.
Так і сталося. У травні 2024 року в Бережанах до нього підійшли поліцейські, перевірили документи і передали у військкомат. Після проходження ВЛК вже наступного дня він був на полігоні поблизу Рівного серед сотень мобілізованих.
Сергій не тікав і не ховався. Єдине, про що просив – дати відтермінування, адже вдома чекала півторарічна донька. Проте відмовили, і він поповнив лави бійців.
«Шумахер» на фронті
Спершу Сергій став водієм – у пригоді стали його навички ремонтувати автомобілі та швидко їздити. Побратими навіть дали йому позивний «Шумахер».
Першою бойовою локацією була Донеччина, де він виконував різну фронтову роботу. Згодом – Харківщина, де служив у роті вогневої підтримки. Там вперше відчув справжню війну – навчався працювати з автоматичною зброєю та американським гранатометом.
«Наше завдання було прикривати піхоту. На п’ятий день окупанти засікли групу й почали обстріл з мінометів, кидали гранати в бліндаж, пробували підпалити нас. Тоді дивом усе закінчилося добре», – пригадує боєць.
Та інший вихід виявився трагічним. Під час евакуації ворог засік точку збору й атакував. Один побратим загинув одразу, інший – наступного дня в госпіталі. Сам Сергій отримав осколкові поранення.
«Московити чатували на нас. В ту ніч я так і не сів у евакуаційне авто. Лише наступного дня ми з другом пішки пробралися до місця, звідки нас вивезли», – розповідає військовий.
«На війні страшно, але до всього звикаєш»
Попри пережите, Сергій не зламався. Він продовжив воювати, працював із мінометами, прикривав піхоту.
«На війні страшно, але до всього звикаєш. У тилу багато розповідають «страшилок», але реальність інша. Коли поруч хороші командири й побратими – воювати легше», – каже він.
Зараз Сергій із бригадою перебуває на відновленні та готується до нового бойового завдання. Він розуміє: ворога потрібно знищити, щоб його сім’я й маленька донечка могли жити у мирній країні.
Часом він згадує мирне дитинство – риболовлю з батьком, футбол на сільському майданчику, катання на конях та літні вечори біля клубу. Ці спогади додають йому сили й віри у майбутнє.
«Будьте, як Сергій»
Сергій Смолій – один із тисяч звичайних українців, які стали воїнами, щоб зупинити російську агресію.
Будьте, як він – приєднуйтеся до лав захисників України. А ті, хто з різних причин не може воювати, мають підтримати наших військових. Бо саме вони – єдині, хто може зупинити московське зло і знищити його.
