Майже 10 годин під вогнем і атаками дронів: як поліцейський із Тернопільщини вижив після важкого бою
Олександр Гайдукевич із Бережан до повномасштабної війни працював дільничним офіцером поліції. Після початку вторгнення він долучився до стрілецького батальйону поліції Тернопільщини та вирушив на один із найгарячіших напрямків фронту — Торецький.
За час служби боєць отримав поранення, пережив важкі бої та втрату побратимів. Сьогодні його нагороди — це не просто відзнаки, а спогади про пережите на війні.
«Це «За оборону України» від Президента, а це почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест». Ці нагороди — це не просто відзнаки. За кожною з них — бойовий досвід, втрата побратимів і війна, яку я пережив особисто», — розповідає Олександр.
«Ми не давали ворогу просунутися далі»
На Торецькому напрямку поліцейський разом із побратимами виконував завдання у складі піхоти: контролювали дії противника, стежили за пересуванням техніки та не дозволяли ворогу просуватися вперед.
Перший вихід на бойову позицію Олександр запам’ятав назавжди. Бійцям доводилося долати значні відстані із спорядженням вагою 50–60 кілограмів, а на самих позиціях перебувати по 10 днів.
Через постійний контроль ворога забезпечення часто було можливе лише за допомогою дронів. Воїни економили воду та пристосовувалися до надзвичайно складних умов.
«Найскладніше на позиції було вночі. Потрібна була максимальна концентрація — всю ніч ми прислухалися, чи немає руху ворога, чи не наближається техніка. У цей час росіяни активно обстрілювали позиції з різних видів озброєння», — згадує боєць.
Атаки дронів і поранення
На Торецькому напрямку ворог активно застосовував артилерію, міномети, керовані авіабомби та FPV-дрони. Одного разу Олександр разом із побратимом потрапив під атаку ворожого безпілотника.
Дрон почав маневрувати над ними, намагаючись уразити ціль. Бійці вирішили розділитися, щоб збити його прицілювання. Олександр отримав травму ноги, коли поспішав дістатися до позиції, але інші військові допомогли йому.
«На війні важливо зберігати холодний розум і приймати правильні рішення, адже від цього залежить не лише твоє життя, а й життя побратимів», — каже він.
Майже 10 годин під обстрілами чекали евакуації
Один із найважчих моментів стався 9 червня 2025 року. Позицію, де Олександр перебував разом із чотирма побратимами, накрили артилерійським вогнем. У бліндаж влучила 120-мм міна.
Вибух засипав бійців землею. Спочатку вони не знали, хто вижив.
«Ми переживали один за одного, думали, що втратили побратимів, оскільки ніхто не озивався. Лише почувши голос одного з них, я зрозумів, що хтось ще залишився живий», — пригадує Олександр.
Евакуації військові чекали майже 10 годин. Дістатися до них було складно через постійні атаки дронів.
За словами поліцейського, бойова машина, яка їх забирала, потрапила під кілька атак FPV-дронів. Попри пошкодження, екіпаж зміг доставити поранених у безпечне місце.
Олександр отримав осколкове поранення плеча та акубаротравму. Після лікування і тривалої реабілітації він повернувся до служби.
Повернення до цивільної служби
Нині Олександр знову працює дільничним офіцером поліції у Бережанах. У планах — стати поліцейським офіцером громади та продовжувати допомагати людям.
Також він підтримує ветеранів як член громадської організації «Ветеранський простір «Незламні духом». Власний бойовий досвід допомагає йому розуміти, наскільки важливо бути поруч із військовими після повернення до мирного життя.
«Пережитий досвід загартував мене і навчив цінувати кожну мить життя», — говорить Олександр Гайдукевич.
