Під гострим кутом. Фінансові махінації від… видавничої ради Тернопілля

Скажіть, будь ласка, як зреагував би письменник, якби дізнався, що обласний бюджет готовий підтримати видання його книги? Безумовно, зрадів би. Автор цих рядків також не став винятком. Але я ніколи не міг подумати, що майже через рік морального і матеріального безчинства, чи радше різного роду махінацій, потерпатиму через це, яко автор своєї чергової книги. (Такий дивний «феномен» можливий тільки на Тернопіллі – в інших областях України не чути про таке зневажливе ставлення до письменників). Забігаючи наперед скажу: що видавничі ради в інших областях на підтримку книговидання кожного року виділяють більше одного-двох мільйонів гривень, а в Тернопільській області завжди, пам’ять мене не зраджує, на друк книжок місцевих літераторів виділяється до 200 тис. грн. Мабуть, і ця названа сума мною перебільшена. Терпіти стає несила, бо так триває в нашій області роками. Хочете знати більше, запитайте у письменників і керівників обласних центрів, наприклад, сусідньої з нами Івано-Франківщини. Відповідь, не сумніваюсь, вас дуже здивує.

 Але детальніше оповім про суть своєї справи. Минулорічної осені мені повідомили, що видавнича рада області дає кошти на «Візії» – мою книгу вибраних рецензій.  Ще й «дозволили» назвати видавництво, де буде друкуватися книжка. Я так і зробив, вказав суб’єкт видавничої діяльності, де за кілька місяців до того вийшов мій роман «Любов у негоду». Але після цього починаються «дивнощі». Через кілька днів в комп’ютері у мене з’являється верстка моєї книги від… видавництва «Принтер-інформ», якому я ніколи не надсилав рукопису своєї книги.

Чому воно так? Відповіддю на це запитання, цікавлюсь в Олега Гановського – спеціаліста управління внутрішньої політики ОДА, який є одним із членів видавничої ради. І дізнаюся дещо цікаве… Виявляється, що такого видавництва як «Принтер-інформ» серед зареєстрованих в Україні немає: свідоцтва про внесення до державного реєстру суб’єкта видавничої справи від «Держтелерадіо України» (лише воно має право узаконювати такі суб’єкти, видавати свідоцтво про реєстрацію) воно немає, «Принтер-інформ», стало відомо, є лише друкарнею, яка належить близькому родичеві пана Олега Гановського, і саме це поліграфічне підприємство, всупереч здоровому глуздові, друкує книги, зазначаючи у вихідних даних себе, як видавництво. Все це робиться, і це після Революції Гідності, для того, щоб привласнити бюджетні кошти.

Після наполегливої розмови, вистачило лише кількох телефонних дзвінків, щоб видавнича рада повернулася до питання про «моє»  видавництво. Зрештою, у «Золотій Пекторалі» (мовилося саме про нього) книга «Візії» була надрукована, отримавши більше десятка рецензій та відгуків у різних ЗМІ. Але згодом виявилось, що логотипом «Золотої Пекторалі» Олег Гановський лише замилював очі видавцеві і мені. А насправді всі, до останньої копійки, кошти, які обласний бюджет виділив на мою книгу осіли на рахунку друкарні «Принтер-інформ». Аби не було кривотлумачень, спробую розставити крапки над «І». «Принтер–інформ» справді мав право на частину цих коштів, бо «Золота Пектораль», не маючи ще тоді своєї поліграфічної бази, не порушила жодного закону, скористалася послугами друкарні. Але кошти за ISBN (міжнародну кодифікацію) і за розсилку обов’язкових примірників – книжковій палаті України та іншим поважним установам мало би отримати видавництво «Золота Пектораль», зрештою тільки воно, як суб’єкт видавничої діяльності, могло розраховуватися з друкарнею.

Очевидно, і це ясно, як Божий день, кабінетами і коридорами Тернопільської ОДА вже багато років підряд бродить тінь неіснуючого видавництва. Друкарня «Принтер-інформ» успішно пожирає значну частину коштів, які  обласний бюджет виділяє на видавничу справу. Якщо такий стан речей не відповідає дійсності, то чому у книжковій палаті України і досі немає книг Богдана Андрусяка, Любові Гонтарук, Наталі Пасічник… Чому б компетентним органам не поцікавитися: яка доля спіткала й інші видання (усі, звичайно!), до яких причетна друкарня «Принтер-інформ».

Виникає ще кілька цікавих питань, скажімо, обласна організація Національної спілки письменників України з ініціативи її голови Олександра Смика започаткувала кілька років тому серію видань тернопільських літераторів. До видання цих книг також причетна друкарня «Принтер-інформ», права якої дуже звужені. Самі повинні розуміти різницю між ФОПом і юридичною установою. Якщо такого видавництва нема, то виходить, що бюджетні кошти йшли на друк «макулатури», ніде не заявленої і не затребуваної в поважних установах.

Та чим далі в ліс, тим більше дров. Вибачте, але вже дійшло до сумного і смішного водночас: минулого року книга цього видавництва номінувалася на Шевченківську премію. Як на мене, то ганебнішої насмішки над престижною відзнакою не може бути!  

Чи таке. Ще минулорічної осені чиновникам ОДА було заявлено, що придуманий ними об’єкт діяльності має зникнути. Але історія з моєю книгою показала, що це залишилося побажанням. Більше того: апетити побільшили: «Принтер–інформ» зазіхнув навіть на кошти міського бюджету. За вищеописаною мною схемою видано книгу Василини Вовчанської, знову маємо бренд та ISBN одного законного видавництва, а гроші забирає… «Принтер-інформ».

Але «дивнощі» на цьому не закінчуються. Недавно, приміром, пошта принесла книгу Богдана Кушнірика «Сповідь-елегія» з 10-ма символами (цифрами) ISBN, хоч їх там має бути 13. Хіба це не зацікавить Книжкову палату України,  якщо міжнародна кодифікація є лише її прерогативою?

Продовжимо? Скільки галасу робиться з того, що мовляв, обласний бюджет «підгодовує» журнали краю, бо виділяє кошти, щоб придбати часописи для бібліотек області. Доходять до того, що дехто починає вважати, що поміч є вельми помітною. Та це є дикунством. Упродовж останніх років декілька разів приймалося рішення про виділення на той чи інший журнал 10 тисяч гривень. Їх в нашій області донедавна було два –«Золота Пектораль» і «Літературний Тернопіль». Останній через таку «політику» минулого року припинив своє існування. Редактор журналу «Золота Пектораль» і директор однойменного видавництва Володимир Погорецький, знаю точно, після усіляких махінаторських схем тернопільських можновладців, не хоче навіть слухати про співпрацю з видавничою радою. Воно й не дивно. Така «солідна» допомога, якщо врахувати, що на випуск одного номера витрачається в кілька разів більша сума, нікому не потрібна. А таких випусків щороку маємо чотири. Та й чи можна на один рівень ставити «товсті» журнали і одноразові альманахи – «Подільська толока» тощо?

Ще один «курйоз». Недавно одне видавництво тернопільське видавництво, теж наближене до пана Гановського, за кошти обласного бюджету випустило книгу однієї поетки з ISBNом, який уже був на іншій книзі. Думаєте, що видавнича рада зажадала наведення порядку, хоч мала б це зробити? Та де там і словом не прохопилася, бо її члени, мабуть, боялися дорікань, що і в них «рильце в пушку».

Скажете , що автор описав якусь фантасмагорію, бо не може бути аби все чинилося під крильцем влади, яка скрізь кричить про свою добропорядність, та здається, що хитроспритники саме на це розраховують. Повірте, вони добре розуміються на корупційних схемах й усвідомлюють свою відповідальність.

В нормальній правовій державі давно відповідали б перед законом за такі ганебні дії. А в нас, мабуть, держслужбовця «януковичської закваски», за порушення присяги, ще нагородять орденом чи медаллю.

Тому й хочеться запитати голів Михайла Головка (обласна рада)  і Володимира Труша (ОДА): чому у нас на Тернопіллі держслужбовці не дотримуються законів? Чому бюджетні кошти розкрадаються?

Ігор Фарина.

Письменник, м. Шумськ.

 

P.S. Чи може, облрада і ОДА уже стали приватною власністю пана Гановського, зобов’язані тепер мовчати обидва очільники цих інституцій, аби не позбутися посад!