Штаб-криївка СБ ОУН в селі Бодаки, що на Вишнівеччині, активно діяла три роки. Частина чотирнадцята

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

СПЕЦПОВІДОМЛЕННЯ

Вишнівець. 7 березня 1945 року

6 березня 1945 року у 20.00 годин у Вишнівецький РВ НКВС прибув військовий з групи винищувального батальону, Волинець Андрій Іванович 1919 року народження з кульовим пораненням в обидві ноги і повідомив, що перебуваючи у військовій групі, де було девять військових разом  з уповноваженним Вахрушевим. Вони виїхали о 12 годині з села Колодно, де розміщався місцевий винищувальний баталбон на двох підводах у хутір Витківці з ціллю виявити стан здоровя хворого бійця винищувального батальону Косинського Сергія Андрійовича і через дві години поверталися назад в село Колодно, де коло самого лісу “Чарівниця” попали в засаду банди УПА. Банда українсько-німецький запроданців в кількості більше двадцяти чоловік була добре озброєна і відкрила вогонь з двох кулиметів, автоматів та гвинтівок закидаючи  солдан гранатами. Стріляючи, вони дуже голосно кричали “Здавайтесь”. Але бійці відстрілювалися. На місце подій після повідомлення бійцем винищувального батальону, було направлено оперативну групу Вишнівецького РВ НКВС для того, щоб провести повну ліквідацію українсько-німецької банди УПА. Коли оперативна група прибула на місце перестрілки, то виявили за 100 метрів біля лісу “Чарівниця”вбитих: Басюк Микола Васильович,1928 року народження, з села  Великий Раковець, Савич Володимир Федорович 1928 року народження, з села Кривчики, Вихрущ Віктор Прокопович 1920 року народження. Тоді у винищувальному батальоні були під час обстрілу: Волинець Андрій Іванович 1919 року народження з села Дзвиняча, Волинець  Володимир Іванович 1927 року народження з села Дзвиняча, Кошак  Лаврентій Павлович 1926 року народження з села Великий Кунинець, Друзь Пантелей Терентійович 1927 року народження з села Великий Кунинець, Матвійчук Ілларіон Пантелеймонович 1918 року народження з села Діброва. Троє бійців з винищувального батальону з цієї групи, а саме Кошак, Матвійчук, Друзь пропали і не появились у Вишнівецькьий РВ  НКВС.

Командир винищувального батальону, капітан держбезпеки Авдохін.

Я “Онук” разом з сімома бійцями СБ ОУН з сіл Шимківці та Решнівка здійснили засаду на групу істребків,  які базуються в селі Колодно. Через нашу агентурну сітку в 12 00 годин було проінформавано що група винищувального батальону буде просуватися коло лісі “Чарівниця”. Я в цей час перебував з своїми бойовиками і кількості 15-ти  чоловік на господарстві Байдака Сави. Нам про істребків повідомила жінка, яка прослухала їх розмову. Ми тоді вирішили зробити засідку.  Ми розмістилися там в засаді і через дві години побачили, що на двох возах наближалися істребки. Вони виспівували пісні і голосно говорили між собою. Нені здавалось що вони були випивші. Коли вони наблизились до нас на відстань двадцяти метрів,   “Карпенко” голосно крикнув, щоб вони зупинилися і нам віддали зброю, а сами йшли по своїх хатах. Але з ними був уповноважений з НКВС і приказав їм стріляти на пораження по нас. Тоді ми також у відповідь відкрили вогонь по них. Але ми дали вказівку щоб по конях та їздових не стріляти. Істребки швидко позіскакували з возів і кинулися тікати в ліс. Ми трох вбили і одного поранили. Ще троє кинули свою зброю, то по них не стріляли і дали можливіст втекти. Все це триволо десять хвилин. Ми зібрали зброю і пішли на Гнидаву

20 березня 1945 року.”

Мені “Онукові” прийшов грипс від обласного проводу ОУН, в якому був даний наказ в кінці лютого 1945 року протягом одного дня вивести з ладу всі лінії звязку у Вишнівецькому районі. Через тридні мною були підготовлені грипси для станичних Вишнівецького району щодо ліквідації звязку з іншими районами. Цю важливу справу я доручив підрайоновому СБ ОУН “Кості”. Була визначена дата 24 лютого. В цей день треба було по мождивості обрізати всі телефооні лінії, пошкодити телефонні апарати у сільських радах та в місцях по селах, де базувалися істребки. В кожному селі відповідав станичний СБ ОУН. Він підбирав собі виконавців. Акція проводилас тільки у нічний час. Вже 24 лютого 1945 року о 10 годині ранку був перерваний звязок з всіма населенними пунктами Вишнівецького району та звязок з іншими районнами та областю. У Вишнівці були підняти всі військові НКВС і НКДБ. Вони розпочали пошуки, але безрезультатно.”

В кінці березня 1945 року “Макар” дав мені вказівку звязатися з Добровольським, який погодився працювати на ОУН. Він мав давати нам відомості районованому проводу ОУН про діяльність РВ НКВС І РВ НКДБ. Але пройшов деякий час і я не отримав від Добровольського ніяких повідомлень. Тоді “Макар” приказав мені та Добровольському явитися  на зустріч у Шумські ліси. Я тоді зрозумів що “Макар” перестав мені довіряти і напевне почав думати що я працюю на РВ НКДБ. Я тоді вирішив переховуватися і пішов до свого тестя. Це було на початку червня 1945 року. Але до цих подій я працював віддано у СБ ОУН. Майже кожного дня я змінював своє місце перебування. У ківтня я перебував на землях Ланновеччини та у селах коло Бодак, Решнівки та Колодна. Ми здійснювали контроль щодо роботи райрефа шкільництва “Барвінка”, якого рекомендували “Оса” і “Кобець” ще осінню 1942 року.

“Казмірук Михайло народився 8 лютого 1906 року в селі Жуківці Лановецького району, освіта середня, закінчив вчительські курси. Проживав в селі Діброва. Агент контрозвідки “СМЕРШ” від травня 1944 року, а в агентурі Вишнівецького РВ НКДБ з квітня 1945 року, псевдо “Ч 2”.

 По моїх каналах звязку прийшла інфомація, що він постійно пише доноси у РВ НКДБ і листи передає кожного тижня у суботу. Про свою злочинну діяльність проти українського народу він “Ч 2” написав під час допиту.

“ Я, Казмірук Михайло, повине був звертати особливу увагу, хто і кули та в яке місце місцеві люди виносять харчі в ліс, чи приносять воду, хто саме в ліс йде з кошиком або клунком. Одним словом звертати увагу на рух, що відбувається на шляху чи стежкою, які ведуть у ліс.  Було чітко вказано, що старатися в школах зоорганізувати піонерів і комсомольців. Мені вказано щоб взятися за розвідку за такими людьми зі села Діброви: Николюк Іван, Ткачук Степан, Казмірчук Микита, Казмірчук Антін, Барка Василь, Барка Іван, Шульгай. Всі матеріали я мав передавати через пошту в селі Заруддя. Мої перші доноси у Вишнівецький РВ НКДБ були такі:

День 3 квітня 1945 року . На листочку з зошита я написав, що приїхав з Сибіру додому, то вже через декілька днів до мене прийшли повстанці: Сергій із Заруддя, Клепка, Казмірчуки Микита та Антін. Всього їх четверо. Одягнені в нових шинелях  темно-зеленого кольору, в шапках військових зимових, зі зброєю — німецькими фінками, пістолетами. Всі у нових чоботях. Цей донос я вложив у конверт і заадресував НКДБ – “Ч 2”.

9 квітня 1945 року написав другий донос. В ньому описав що до мене в хату прийшли два повстанці. Один чужий якого я бачив перший раз, а другий з села Решнівки, а саме з хуторів Ратушняк Федос. Він сказав щоб я запріг свого коня і завіз їх у село Олексенець.

12 квітня 1945 року я бачив як у напрямку села Коханівка йшли з Попадичевої Долини четверо повстанців. Це було у восьмій годині вечора. Вони були всі у шинелях і чоботях, добре озброєні з німецькими автоматами та фінками.

Після цього повідомлення енкаведисти зробили велику облаву в лісі і вбили одного з повстанців. Кого саме я не знаю. Це не з нашого села.

27 квітня 1945 року я побачив, що з лісу до цвинтаря йшли: Ніколюк Іван кличка “Борець” з Ткачуком Степаном та двома невідомими мені людьми. Вони також мали зброю.

На другий день місля мого повідомлення енкаведисти робили в селі облаву але нікого не знайшли”.

27 квітня 1945 року я побачив, що з лісу до цвинтаря йшли: Ніколюк Іван кличка “Борець” з Ткачуком Степаном та двома невідомими мені людьми. Вони також мали зброю.

На другий день місля мого повідомлення енкаведисти робили в селі облаву але нікого не знайшли”.

Я намагався виявити його зрадницьку діяльність, але сам попав під підозру і перестав слідкувати за ним.

Додається лист “Онука” до районового “Мручка” який  передав до свого нового керівника.

(цей лист знаходився в Озернянському архіві СБ ОУН і був переданий в  Тернопільський державний обласний архів)

    26.12.1947 року

 ПОВІДОМЛЕННЯ

Я одержав записку від Зірки, яку він особисто привіз до моєї тітки, до якої я часто заходжу і через яку я вже раз з Зіркою контактував.

Мручко “Здоров Фидун

         В перших словах хочу тебе повідомити, що я живий і здоровий, чого і тобі від щирого серця бажаю. Хочу тобі кілька слів написати про себе. Я поки жив, але як далі буде, то Бог його знає. Зараз я ховаюсь і блукаю по світі. Маю якісь погані документи і завдяки їм маю можливість вдержатись. Сам не знаю, що маю зараз робити. Дорогий Фидун, прошу тебе як свого рідного, напиши мені, як там в тебе діло і взагалі як діло в організації. Як йде вам робота, бо все мене цікавить. Не думай, коли я покинув партизанку, значить я ворог. Ні всі ті, котрі так говорять, помиляються. Я став ще більш вірнішій свої справі, своєму народові. Я вмру, але не зраджу ні слова.  Невже друзі мої думають, що Зірка міг би здатися більшовикам і міг би піти на вислугу їм. але того зробити я ніколи не можу і не зроблю. Нехай мене і рахують зрадником і чим хочуть, але я клянусь перед Богом, що заповідь декалогу ніколи не зраджу ні на один крок. Не думай, Федун, коли я зараз не працюю, значить я відстав від своїх. Я, наприклад, набрав ще більше практики відносно своєї роботи і більше набрався мужності.  Невже ти можеш і друг повірити в те, що я здався. Подумай так сам. Коли б я здався, я мусів би багато, багато здати,  а я річ ясна, знав і знаю дуже багато, і коли б я здався то мусів би все що знаю видати. А скажи? Вибав я багато у Вишневецькому район, чи взагалі де?  Чи продав я хоч одного? Ні, того немає, не було і н буде!!! І ще раз хочу підкреслити, коли я здався, моя б жінка ховатися не потребувала і я також ховатись не потребував. Тепер хочу тобі написати через що я покинув партизанку. Я її ніколи не покидав і не покину, хоч я зараз з вами не працюю, але я все ж таки школюсь сам по собі і користь, думаю, що дам велику. Пригадай собі Фидун як я з тобою Костем ходили У Вишівець до Добровольського.  То був наказ Оси, і  я його виконав з честю і совістю.  Мені кажеться,  що я був довірений, коли мені таку річ довіряли і поручили зробити. Я її зробив, а після того що сталось? Коли Сірий заступив місце Оси, мені прийшов грипс і Макарові  разом, щоб я зловив Добровольського живим і доставив його в надрайон. Я того зробити не міг, бо Доброльський вже більше не хотів виходити. Тоді  Сірий сказав, якщо його не дістанеш, то він мене застрілить за те, що я з нібито  співпрацюю з більшовиками. Подумай сам, чи таке можливе, про таке навіть  думати стидно, щоб я  міг з більшовиками співпрацювати. Ну, скажи так сам. Ти мене вже знаєш і сам Оса мене ще більше знає. Я, правда, почув таку річ і по мимо всього   мусив припинити свою діяльність. Ти ж знаєш  сам, що Сірому дуже легко розстріляти кого не будь за дурницю, а людину так легко виховати і навчити не можна. І так я проходжу своє мирне життя. Я хочу знати, якої думки про мене зараз наш провід. Я хочу знати, що було б коли я повернувся б назад і чи  взагалі довірили б мені роботу назад.

          Фидун,  ти  проси там командира СБ, щоб дурниці не зробив часом, за мене не помстився на батькові моєму і на рідні моїй. Вони цілком не винні. На тому буду кінчати. Фидун, напиши мені чи Оса ще живий і де він може знаходитись. Я дуже цікавлюсь ним. Бо знаєш друга, як він, я ще не мав. Фидун, ти знаєш, що Сашу мого видав «Льотчик» з  Передмерки. Напиши, якщо він  є вдома, то напиши «Веселому». Чи там кому з Вишневецького району, щоб з такими зрадниками розрахувалися, як в дійсності з зрадниками. А я не зрадник.

На тому я закінчую. Шлю тобі і твоїм друзям щирий привіт і бажаю Вам усім здійснення ваших мрій.

Згинь, але не здавайся!!!

СЛАВА УКРАЇНІ!       ГЕРОЯМ СЛАВА!

14.11.1947 року

Продовження буде

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.