Деталі Тернополя. Що у місті вціліло всупереч всьому і десь залягло, як чорна діра

Цей допис присвячу тому відчуттю, коли весна вже прийшла, і ти йдеш Тернополем, занурюючись в її пухнастий хвіст, відшуковуючи в ньому бажані запахи, а око тим часом вишукує оксамитові на дотик деталі.

Такі, як ці ворота на Січових Стрільців, чи фронтон на Січинського, чи ось цей балкон (головне тут — жардиньєрки) на Валовій, або, звернувши у двори на Кульчицької, роззираєш поручні сходів. А ще є незліченна кількість дещиць, яких погляд ледь-ледь торкається, і знову повертаєшся до них у спогадах, і, непам’ятаючи достеменно деталей, наповнюєш пропуски майже фантастичними складовими.

Чому еклектика? Не тільки тому, що то речі різних ґатунків, різних станів збереження, різних матеріалів… Тернопіль взагалі хаотичний – тут десь щось є, десь щось вціліло всупереч всьому, а десь залягло, як чорна діра, і вже нічого там нема, тільки пустка.

Анна Золотнюк.

Comments are closed.