Кандидат на пост Президента України живе у Тернополі

30 березня 2014 року я подав документи до Центральної виборчої комісії на пост Президента України. Оформив, заповнив і відправив. Я — кандидат на пост Президента України. Але перш ніж осудити, або написати гнівний коментар прочитайте хоча-би передвиборну програму, яку я долучив до документів. Вона дуже проста:

Я хочу, щоб в цій країні кандидату в Президенти були не потрібні гроші.
Я хочу, щоб в цій країні Президент любив свій народ.
Але чи може Президент, якому потрібно грошей аби бути обраним, любити свій народ?

Вдумайтеся, яким чином кожного разу на виборах ми обираємо:
– сидимо біля телевізора аналізуючи передбачення різних Ванг, астрологів та соціологів;
– споживаємо рекламні продукти: буклети, прапорці, партійні газети;
– слухаємо обіцянки-цяцянки кандидатів, які заплатили два з половиною мільйони гривень за казна-що.

Мені деколи це нагадує бій між двома кандидатами в чемпіони світу, де йде одна агітація хто сильніший, а бою не відбувається. Згодом прихильники своїми голосами обирають хто кому дав більше стусанів. Коли Ви останній раз бачили нормальні дебати між кандидатами? Ви особисто намагались щось запитати? Чи тільки слухаєте “му-му” з телеекранів?

Ви знаєте особисто хоча-би одного кандидата в Президенти? Маєте номер телефону, деколи дзвоните, чи він до Вас, зустрічаєтесь, або вітаєтесь на вулиці? Я вже не говорю про те, щоби поділяти певні життєві погляди. Якщо маєте – голосуйте. Якщо ні то який сенс в цих виборах для Вас?

Для мене – ніякого. Тому я буду голосувати на цих виборах за себе. Я давно мріяв це зробити. Так само як мріяв щоби в цій країні хоча-би коли-небудь Президентом став хтось гідний цього посту. Той, хто винен лише своєму народу, якому не потрібні гроші, а тільки слава, той хто любить свій народ. Ця людина може бути серед нас, десь ходити вулицею, мріяти про майбутнє, філософствувати, можливо з такої людини виріс би справжній творець України. Єдине чого може не бути в цієї людини це грошей і бажання їх просити, бо вони йому не потрібні. Такий кандидат може полюбити свій народ і присвятити йому себе.

В нас присутня свідомість раба, яку не змінив навіть Майдан. Замість того, щоб забути минуле українці ще більше там забуваються. А як тільки один з кандидатів вивалює найбільше грошей на рекламну кампанію одразу українцям його стає жаль. Бідолашний, витратив мільйони, аби влізти у Ваші думки.

Чи думаєте важко стати в Україні президентом? Візьміть не відому людину, наклейте його фото на кожному стовпі, іміджмейкери опишуть образ і все піде як по маслу. Єдине чого не можна допускати це спілкування, або дебати. Тільки так все стає на свої місця. Грецькі філософи читали розумні монологи, а наші політики читають хіба-що виписки з банківських рахунків, або стомлюють лозунгами.

Я хочу передати свій біль за цю державу, в якій “монетизація” політики вибиває всіх свідомих лідерів. Країні потрібні економісти, фінансисти, аудитори, інженери, кваліфіковані кадри, а не зграя президентів.

Я не додав в документи квитанцію про оплату 2,5 мільйони гривень, бо в мене їх немає. Отож, якщо гроші це єдине, що відрізняє мене від інших кандидатів, то в цій країні Майдан надовго.

На цих виборах я впишу своє прізвище в бюлетень, навіть якщо його там не буде. Так само зроблять ті, хто вірить, що країну врятує IQ, а не cash.

Андрій Любецький