Принадливий Тернопіль. Будинок-корабель

Вулиця Степана Качали — одна з улюблених. Тут туго сплелися прекрасні кам’яниці. І одна з них — оця, номер чотири, та, до якою я завжди повертаюся.

Мене намертво пов’язала з нею стіна на розі вулиць Степана Качали та Богдана Хмельницького — фарбована насіро, облущена, фактурна. Якщо стояти під нею та дивитися вгору, здається, що то ніс корабля, котрий пливе небом. І дозволю тут згадати «П’яного корабля» Артюра Рембо: «Я сонце споглядав у пострахах містичних, // Що зблисло згустками фіалкових промінь…» Десь так. Тим більше, що спостерігати навколишність цей будинок мав доста часу — його зведення датують кінцем ХІХ – початком ХХ століття.

Аж раптом нині зазирнула досередини. І нутрощі будинку, перевиті сходами, вразили. Піднявшись на горіщній поверх, як було не дивитися вниз, тамуючи захоплення та розглядатися — напівкругле вікно і пляма світла під ним. Посірілі від пилу балясини, чиї візерунки від того стали ще фактурнішими. І в повітрі — тиша, так, ніби щось настрожилося та вичікує.

Анна Золотнюк.