Сергій Надал планує з Тернополя зробити пустелю і вже навіть почав готуватись до цього?

Не розумію я інколи тернополян. Постійно їм щось не так. Практично неможливо догодити – то у вусі стригає, то у носі свербить. От забаглося якомусь чиновнику придбати для міста верблюда і одразу починається галас: “Як це так? Верблюд, за 100 і ще трішки тисяч. Та кому це потрібно? Та у місті є на що гроші витрачати”.

Почнімо з цифри. Найбільший галас здіймають ті, хто зеленого поняття не має у скільки сьогодні цінять на ринку верблюдів. Ось вартість гречки, яєць, цукру знають всі, а скільки просять за верблюда – не знає практично ніхто, але невдоволення висловлюють. А може сто тисяч – то не так вже і багато. А може тварина ця йде задешево, так би мовити секонд-хенд якийсь. І якщо не придбати його зараз зі знижкою, то потім все життя шкодувати можна.

Але що ми все про гроші і про гроші. Адже не в них щастя, хоча і не у верблюдах також. Але то вже дрібниці. Тут ніхто не враховує, що війт наш з чиновниками своїми не просто так хоче гроші витратити, бо більше зайнятися нічим. Він про майбутнє думає. Пригадайте файне місто років десять тому – парки, сквери, газони і зелень, зелень, зелень… А сьогодні? Сьогодні також зелень, але оку нашому вона непомітна, бо здебільшого знаходиться у чиїхось кишенях. Ще кілька років такого газдування і Тернопіль перетвориться на бетонно-бруківочну пустелю. А верблюд у нас хто? Правильно – корабель пустелі. Ось все і склалося докупи. Де пустеля, там і верблюди. Хоча інколи буває навпаки – спочатку верблюди при владі, а потім пустеля. І якщо раптом з мерії надійде заявка на придбання насіння якогось перекотиполе, то не варто галасувати. Війт наш і чиновники його знають, що роблять і для чого все оте купувати планують. Бо якщо вже пустеля, то зі всіма атрибутами.

До речі, оте перекотиполе вирішило б кілька питань. Захотілося війтові нової будови, перекотив в інше місце і чистий спокій, не потрібно нічого вирубувати і ніякі зміни у якісь генеральні плани вносити. Як то кажуть: і насадження зберегли б, і війт вдоволений.

А нам з вами не дуже є чого хвилюватися і перейматися. Адже у пустелі, нехай і бетонній, оази інколи все ж трапляються. Головне, щоб вони не були маревом.
Андрій БЕРЕЗОВЧУК