Тернополяни не хочуть сідати поруч з темношкірими

Зайшовши у переповнене маршрутне таксі я звернула увагу на одне вільне сидяче місце. Проплативши проїзд, я зайняла це місце. Поруч сидів афроамериканець. Милі кучері, доглянутий вигляд, юнак з вдячним поглядом та усмішкою промовив до мене: “Дякую”. Блискавкою в моїй голові сяйнула відповідь за що подяка, а на душі стало прикро за вчинок пасажирів. Протягом усього маршруту я не могла зрозуміти одного питання: “Чому людям легше стояти, аніж зайняти сидіння біля людини, яка відрізняється від них лише кольором шкіри?”
Здається, у XXI столітті питання кольору шкіри вже не повинно когось турбувати, проте знаходяться люди, які досі не можуть поділити свій “білий” світ з кимось, хто на декілька тонів є темнішим. Чому досі існує така градація людей? Ми ж не ділимо хліб, а купуємо і білий, і житньо-пшеничний; шоколад теж пробуємо різний. Чому ж тоді ми не можемо полюбити і цих людей? Напевно це питання свідомості кожної людини зокрема. Проте давайте дружелюбніше ставитись до цих людей. На думку спадає давня мудрість: “Стався до людей так, як хочеш щоб до тебе ставились”. Терпеливість, толерантність і повага людини до людини виховують добро.

Наталія Шимків