У Тернополі побував Воїн Світла з Лисичанська

Холодна, але сонячна осіння неділя. Я в глибині холодного, але рідного складу з макаронами, консервами, теплою спідньою білизною, зубними пастами і спальниками. Знадвору проти сонця невпевнено зазирає яснооке хлоп’я, років 20-ти, в яскравому блакитному сведрику:
– Я у вас тут заявочку вчора залишав. Спальник мені б…
Піднімаю очі – пригадую вчорашню розмову. Він – приїхав з Лисичанська додому на кілька днів у відпустку, показав відповідний документ. З таких хлопців я зайвої інфи не витягую, мовчки записую всі потреби. Але наші волонтери не змогли не спитатися те, що цікавить усіх:
– Скільки у вас втрат?
– З тернопільських загинув лише медик. Підповз, аби раненому кулеметчику допомогти. Снайпер поцілив обох.
– А що, лікар був без особливих відміток?
– Там ніхто на відмітки не дивиться. Вони стріляють всіх.
– А кулеметчика вдалося врятувати?
– Ні.
Дивлюся і не уявляю, як це яскраве, гарне, акуратне, на вигляд абсолютно пересічне хлопчисько з міста спить в холодній казармі, мокрому наметі, чи місить тяжкими берцами болото. І як воно взагалі може на когось цілити зброю… з такими добрими і блакитними очима…

Відпускали ми його якось важко і довго, не як всіх. Просили дзвонити. Засипали словами, навіть коли у нього почав дзвонити в кишені телефон. Рингтон – Ляпіс Трубєцкой “Воины света”: “Радуйся молоту в крепкой руке, Водопад, молодость — в быстрой реке. Бей барабан — пам, пам. Баррикады, друзья, шум-гам. Воины света! Воины добра! Охраняют лето, бьются до утра…”

Пішов. А я досі не можу викинути з голови той пронизливий сором’язливий погляд, засмагле аж ніяк не на морі обличчя, золотий хрестик на грудях, неймовірно молоденьку усмішку і “Воины света! Воины добра! Охраняют лето, бьются до утра”…

СКІЛЬКИ ЇХ ЩЕ ТАМ, так далеко від матерів і дівчат, цих молодесеньких – уже не хлопців а справжніх мужчин?!!!? Була би мамою, або дівчиною – не знаю, чи змогла би відпустити. Особливо вдруге.

Любов Вовк