Волейбольна «Галичанка-ТНЕУ» змінилась і готова перемагати – Андрій Романович

Дорога в Сєвєродонецьк займає більше доби. Попереду нас чекають вирішальні ігри в цьому сезоні проти місцевої «Сєвєродончанки». Вирішальні чому? Не тільки тому, що ми зможемо увійти до четвірки найсильніших команд жіночої Суперліги і спробувати ще зовсім юними дівчатами поборотися за медалі у зустрічах проти лідерів. Ці зустрічі можуть змінити «Галичанку», зробити з нашої команди фаворита наступного сезону. Зрозуміло, що у фінальній частині ми будемо тільки вчитися, переймати досвід і дивитися, як грають «Хімік», «Волинь» та «Сєвєродончанка». Адже найкраще тренування – це гра.

В дорозі є час ще раз поспілкуватися зі своїми підопічними. Подивитися збоку, як вони змінилися за майже зіграний регулярний чемпіонат. Так, зараз ми на четвертому місці, та все починалося непросто. Хоча розвиток був прогнозованм. Початок в силу того, що склад оновився наполовину, був важким. Блокуюча Саша Биценко починала сезон, коли їй було лише 15 років. Ще двом гравцям, які грали в основному складі, на той час було по 16 років. Це не вік для команди Суперліги.

Найважчим для нас був період перед Новим 2012 роком. Його ми зустрічали на останньому місці чемпіонату. Це, звичайно, був трохи болючий факт. Бо «Галичанка» за десять років жодного разу не опускалися нижче п’ятого місця. Та й п’яте місце було лише раз. Розуміли це і дівчата. Хоча на займане нами останнє місце вплинули й дві травми перед матчами в Одесі проти «Джінестри» – пасуючої Тані Хилюк та ліберо Вікторії Дельрос. Ліна Дуб’янська, молоденька дівчинка, яка менше року тренується на позиції зв’язного гравця, звичайно, не могла створити конкуренції «Джінестрі». З одного боку, це об’єктивні причини, з іншого ж – суб’єктивні. Хоча до нового року в зустрічах з нашими конкурентами ми вичавили все можливе – дві гри у Вінниці виграли по 3:2, на виїзді з євпаторійською «Керкінітідою» обмінялися перемогами з рахунком 3:2.

Найбільша невдача – дві програні по 0:3 гри в Одесі. Саме ці дві поразки створили теперішню ситуацію, коли в останньому турі регулярного чемпіонату вирішується доля путівки  у фінал, тобто, можливість боротьби за медалі. Сьогодні ми в рівних умовах з «Керкінітідою». Перевага над євпаторійками складає всього 0,11 коефіцієнту виграних  та програних партій. І перевага ця дуже хитка.

Протягом сезону тренерський штаб намагався об’єктивно ставитися до ситуації. Доносили це і нашим волейболісткам. Пояснювали, що вони молоді і повинні вчитися грати у волейбол, працювати над своєю технічною та тактичною підготовкою. А перемоги прийдуть пізніше. Це ми і робили весь сезон. Тренувалися з великими об’ємами. Тренувалися по шість і навіть більше годин в день. Це дуже кропітка та важка робота.

Робота ще не закінчена, але зараз, під кінець сезону неможливо підтримувати такі об’єми. Теперішню свою роботу з молоденькими дівчатами можу порівняти з ходьбою по тонкому льоду.  Діти можуть не витримати навантажень. Наше найперше завдання – зберегти здоров’я дівчат. Щоби вони не зламалися, адже при таких об’ємах та навантаженнях починають вилазити болячки, болять коліна, плечі і спини. Звичайно лікарі і масажисти за цим уважно слідкують. Доводиться трохи зменшувати і спрощувати тренувальну програму. Але є певна планка, нижче якої опускатися вже не можна. І тут якраз і є та грань. Стараюся йти, щоб не «заламати» цей лід.

Сезон будемо догравати на вже напрацьованій технічній та тактичній базах. А наскільки її вистачить – цікаво й самому. Хоча бачу, мої підопічні – вже не ті діти, як півроку назад. Вони вже вкусили смак перемог. Це показали попередні ігри у Тернополі проти «Джінестри». Тоді настав момент, коли потрібно вигравати. Якщо раніше завданням на гру було показати лише те, що вони вміють й особливих вимог до результату не було, то зараз налаштовував дівчат тільки на перемогу над одеситками. Сказав, що ми сильніші й у нас одне завдання – перемогти в обох матчах з максимальним рахунком. Показати все те, що їх навчили. Ще перед цим туром, простими математичними підрахунками для себе визначив всі сильні і слабкі сторони команд. За комплектацією ми вже зараз сильніші за «Джінестру». Єдине, що могло вмішатися – дитяча  психологія. Але, дякувати Богу, зіграли вікові лідери команди. Хоча 22-річних гравців віковими назвати важко.

Тепер завдання важче – зіграти у Сєвєродонецьку не гірше, ніж «Керкінітіда» проти «Хіміка». Якщо зробити аналіз, то «Хімік» і «Сєвєродончанка» –  найклаще вкомплектовані та підготовлені в цьогорічному чемпіонаті команди. Це показують і їхні результати. Негативно для «Хіміка» може відобразитися тритижнева перерва між іграми. Та й «Сєвєродончанка» підсилилася досвідченим гравцем з чемпіонату Росії – одеситкою Любою Ягодіною. Тому як вдасться зіграти нам і «Керкінітіді» – сам Бог знає. Будемо сподіватися тільки на себе. Спробуємо витиснути з себе максимум.

Обнадіює те, що й мої волейболістки відчувають себе вже більш розкуто. От для нападниці Ані Реви, якій в січні виповнилося 17 років, перші забиті м’ячі в цьому сезоні були дивиною. Як це вона забила сильній команді Суперліги?  Не було жодних ні негативних, ні позитивних емоцій. Дитина виходила на майданчик з острахом. На останніх іграх вона позитивні емоції проявила. Коли в матчі з «Джінестрою» двічі виконала дуже складний елемент блок, Аня дуже раділа.  Це позитивний момент. І це свідчить про те, що ми рухаємося вперед.