Мене підло поставили на шлях зради, – Ганна Браславська з Тернопільщини. Частина третя

З АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ.

Продовження

«Підвечір ми готувались в дорогу. Він чистив автомата, а я пакувала в торбу літературу та кличі. Коли закінчили свою роботу, чекали старого. Увечері, як тільки присмеркло, прийшов старий і сказав, щоб ми ще скоро повечеряли, бо час нам вже йти. Ми скоренько повечеряли і рушили втрьох в дорогу. Спочатку йшли полями, а опісля вийшли на шлях і йшли шляхом аж у М. Фільварки. Не доходячи до села, около півкілометра, ми побачили на шляху якийсь рух. Тоді ми всі троє зіскочили набік і старий запитав “хто йде!?” Рівночасно з противної сторони відізвався голос “хто йде!?” Тоді старий запитав ще раз “хто там такий!?” Звідтам відповів – “Славко”. Тоді старий сказав, що він є провідник з краєвого проводу, після чого ми зійшлися. Старий запитав, куди ідуть. З тієї групи ніби Славко відповів, що йдуть з півдня у ліс. Тоді старий сказав, щоб вони вернулися з ним, він полагодить деякі справи й опісля підемо разом на північ. Ця групка завернулася назад і ми вже разом увійшли в село. В цій групці було около 10-ти людей. Прийшовши в село М. Фільварки, всі залишилися на дорозі, а я зі старим пішли до Сяні, щоб відшукала Вира. Сяня спала в стодолі. Туди я пішла сама, розбудила її та сказала їй як мається справа, що зі мною є крайовий провідник і хочеться бачити з Виром. Він має йому дати медикаменти, кличі і літературу. Тоді вона мене запитала, чи я добре знаю, що це свої, а не більшовики. Я її запевнила, що це таки свої. Тоді вона сказала, що підемо до сусіди, він там повинен бути, а якщо немає, то я не знаю де. Ми обидві і з нами старий пішли туди, де мав би бути Вир. Я зі старим заждали на дворі, а Сяня пішла питати. Коли Сяня пішла до хати, то старий мене запитав, чи вона (Сяня) належить до організації. Я відповіла, що ні, тільки так допомагає повстанцям, своя дівчина. В цей час Сяня вийшла з хати і сказала, що Вира нема, та вона не знає, де його шукати. Після цього ми вернулися до гурту. Старий відкликав цього ніби помічника і сказав, щоб ми обоє йшли на стару квартиру, бо там залишилася машинка і матеріали не попрятані і нічого господиня не знає про це, а він залишиться з хлопцями в селі, бо Вир напевно думає, що це більшовики, й тому не хоче показатися. “Вдень якось з ним сконтактуюся” – сказав старий. “Ви йдіть і робіть дальше свою роботу: бийте кличі і літературу». На тім ми попращалися. Старий залишився в М. Фільварках, а ми обоє відійшли на свою стару квартиру. Вже світало як прийшли. Ми скоренько полягали спати й спали майже до полудня. В полудень прийшла до нас, як він казав, зв’язкова, принесла йому грипса. (Вона і в попередні дні приносила і відносила грипси. Це молода дівчина, літ 18-ть, середнього росту, русява, кликав її Ніною, а мені говорив, що це сестра господині, в якої ми на квартирі. Бачила я її дуже часто, що вона в цієї господині щось робила). Цього дня він не відписував нічого, а тільки щось її сказав усно. До вечора ми майже нічого поважнішого не говорили. Тільки він читав літературу та різали папір. Увечері прийшов старий і я зараз запитала його, чи бачився з Виром. Він відповів, що бачився і все в порядку; налагодив зв’язок і оце повернув звідтам. Вступив до вас, щоб повідомити як мається справа, та зараз відходжу, бо там надворі ждуть мене друзі. На відході щось ще поговорив з цим другим і відійшов. Шостий день також пройшов без змін. Робили все це, що й попередніми днями. Підвечір сказав до мене (цей, що мене привів), що ми сьогодні відійдемо з тієї квартири. “Я вас переведу на другу квартиру, бо разом нам не личить. Ви ж дівчина і може мене, як мужчини, в дечому соромитеся. Отож вам самій буде найкраще”. Увечері прийшов старий, ми саме вечеряли. Він спитав, чи ми вже готові до відходу. Ми сказали, що готові, тільки ще повечеряєм і йдем. Повечерявши, я зі старим вийшла, а цей, що був зі мною цілий день, залишився в кімнаті, сказавши до нас “ідіть, я вас дожену”. Так ми зійшли стежкою вниз. Тут ми перейшли через вулицю поперек і далі пішли стежкою. Старий держав мене під руку й так ми пішли. Коли ми зблизились до другої дороги, я запримітила автомашину і спитала його, що то є. Він відповів, що це нічого, “то якісь спекулянти привезли щось до господарів міняти. Там воєнних коло авта нема”. Тоді я почала порпатися коло свого пістоля. Він це помітив і сказав, щоби була спокійна, бо він щойно тудою переходив і бачив, що це спекулянти. Коли ми підійшли метрів 10-ть до машини, він цмокнув і мене хтось зловив ззаду за руки, а старий в цей час каже: “Що ви від нас хочете, в мене є документи”. І так, непускаючи мені рук, завели в кабіну до машини. Старий сів і взяв за керівницю, а цей другий держав мене за руки. При цьому цей старий гукнув до когось: “Слыш, талкни машину” і відтак ми рушили в дорогу. Куди ми їхали і скілько, я прямо зі страху не пам’ятала. Зупинилися ми біля великого будинку, тут, не пускаючи мене рукою, вивели мене з машини і повели в будинок. Там довго йшли ми коридорами і по сходах, аж нарешті зайшли в кімнату, в якій сиділо за столом двох мужчин: один високого росту, рижуватий, рябий, сухий, у воєнному одязі, але без відзнак; другий був вбраний поцивільному і писав на машинці. Коли ми опинилися в хаті, старий вийняв у мене з кишені пістоля і посадив мене на лаві під стіною, кажучи: “Ну, що, Ганка, є тут твої друзі, – дивись. Знаєш де ти тепер і хто я такий?” Я відповіла, що де я вже є, знаю, але хто він такий, не знаю. Тоді він сказав: “Ти чула про такого Кравченка? Оце я, слідчий МДБ Кравченко. Тепер вже знаєш?” Я відповіла, що знаю, а при цьому задивилася на стіну, щось думаючи. В цей момент Кравченко сказав до мене: “Що, дивишся чи нема тут Бандери, або Мельника?” Я відповіла, що тут вони не мають чого бути. Опісля Кравченко сказав таке: “Слухай, Ганка, – довго ми за тобою шукали й питали, а Сорокін аж у Почаїв їздив, щоб тебе зловити (при цьому він засміявся), але не міг зловити. Не знали ми хто ти і яка. Тепер знаємо навіть більше як треба, і бачиш сама, що ти вже у нас. А скажи мені, де твій брат?” Я відповіла, що він знає де мій брат, він же сидить в тюрмі. Тоді Кравченко продовжував далі: “Він у нас і ти у нас; він заблудив і попав до нас і ти, блукаючи вже два роки, також попала до нас. А за що? За те, що повірила у бандитську брехню за Самостійну Україну, якої ніколи не було і бути не може. А зрештою, хто її зробить? Ти ж сама бачиш скільки ще залишилося бандитів. Чи ж можуть вони щось зробити Радянському Союзові? Зовсім нічого і ніколи. От скажи мені, що ти за два роки злого зробила для нас? Зовсім нічого, так і інші бандити нічого не зробили. Вони тільки скриваються від нас, але ми їх поволі все одно понищемо. Ми знаємо, що бандити тебе обдурили, як обдурили багато інших дівчат. Однак багато з дівчат вже побачили, що вони заблудили й прийшли до нас з повинною, а ми їх направили на правдиву дорогу. Тепер вони ходять по волі, живуть розкішно та працюють з нами. Наприклад, подруга Іскра чи Дарка та багато їм подібних. Не такі, як ти біднячка, зовсім наша людина, тільки заблудила. Скажи мені, чи не досить тобі бідувати? Ти ж з самого малечку бідуєш, ти ж сирота чи ж треба тобі ще більше бідувати? Думаю, що вистарчить. Ти стратила здоров’я, ти хвора, а чому і за що? Знаєш, ми тебе мали нагоду не раз застрілити, коли ти втікала, однак ми жаліли тебе, бо знали, що ти бідна й несвідома своєї роботи. Так, Ганка, – робила ти для СБ, а тепер повинна ще для МДБ. Ну, як, – згідна з тим? Будеш видавати нам бандитів?” Я відповіла, що буду робити все, що прикажуть. В той час увійшов до кімнати ще один воєнний, в жовтих погонах, а на грудях мав багато орденів і медалів. Він звернувся до Кравченка словами[:] “Ти хочеш, щоб Ганка тобі видавала бандитів? Де ж така стара бандитка може тобі видавати. Вона ж боїться гріха. А пусти її – тільки будеш бачити. Вона зараз так і полетить до своїх “друзів”. При цьому звернувся до мене: “Думаєш, що як ми тебе пустимо і ти не будеш з нами робити, то це все пропаде? Ні, ми знову тебе зловимо. Не за місяць, то за рік, але зловимо. А тоді ми вже будемо знати, що з тобою зробити. Коли б ти навіть і пішла від нас і зовсім не приходила, то всеодно бандити тебе скоріше зловлять як ми і задушать. Ми так зробимо. І гріх? Невже ж ти, Ганка, думаєш, що за бандита буде гріх? Ніколи! Бо чи ж може бути гріх видавати владі такого бандита, що душить людей. Подивись, Ганка. Чи добре вони роблять, що забирають батька чи матір і думають, лишаючи сиротами маленьких дітей, як наприклад, Гапчиного вітчима, або голову с/ради зі с. М. Фільварок?” Після цього знову почав говорити Кравченко: “Бачиш, Ганка, як ми з тобою поводимося. Не б’ємо, не ругаємо, а хочемо з тебе зробити чесну дівчину, яка послужила б ще на славу свого народу. Ти тут побудеш у нас ще кілька днів, розкажеш все, чого ще не сказала, поведеш і покажеш всі місця, в яких ти перебувала, а ми за той час тебе проінструктуємо і доручимо роботу, дамо вказівки, дамо людей до помочі, переведемо в інший район, де бандити тебе не будуть знати і ти там будеш працювати для нас; будеш розвідувати в кого перебувають бандити і будеш повідомляти нас через наших людей, яких ми тобі доручимо, чи через умовлений пункт. Також дамо тобі псевдонім, яким ти будеш підписуватися на доносах. Коли будеш добре працювати, то забезпечимо тебе і твою сестру. Я думаю, що ти повинна добре працювати. Коли ти змогла два роки скриватися від нас, то потрапиш спритно і це робити. Тут знаєш, Ганка, з ними всіма не договоришся (показуючи на присутніх). Той буде правити своє, той своє, а так ми підемо до мене на квартиру обоє і там дого воримося про все, завтра поїдемо, ти покажеш в кого перебувала і все інше”. Я відповіла, що довго мені прийдеться їздити, бо я кожен день робила в іншого господаря. Він сказав: “Побачимо, а покищо збирайся, підемо”. Я тепер вже не мала чим викручуватися, бо за тиждень часу, не знаючи де я, добровільно розказала про все, даючи їм матеріали, які були потрібні. За цей час я про все говорила з ними пощирому, як зі своїми і тому які вони давали мені запитання, я їм відповідала на них, а коли запропонували мені співпрацю, я також погодилася, з думкою, щоб тільки вирватися їм з рук. Після цього ми вдвох з Кравченком пішли на його квартиру. Дорогою він весь час вів мене під руку. Прийшовши в його помешкання, він завів мене в одну невеличку кімнату й дав мені шинелю, кажучи, щоб я лягла спати. Я лягла і змучена горем задрімнула, однак недовго. Коли пробудилась, надворі дніло. Я подумала, що чекає мене сьогодні, страшно зробилося, що мушу вести катів і показувати місця, людей, де перебувала, і в цей час кинулася до вікна та рішила втікати. Однак з вікна до землі було високо. Кімната була на другому поверсі. Тоді я зачинила вікно й пішла до дверей. Двері в кімнаті були не замкнені. Я вийшла на коридор, послухала, а переконавшись, що всюди тихо, пішла до дверей, які ведуть на подвір’я. Вони були замкнені і я вернулася назад. Тоді пішла до дверей, які вели на балкон. На моє щастя двері були не замкнені і я тихенько відчинила їх та виглянула на дорогу. Попід домом ходив вартовий, якраз йшов очима до мене. Я присіла і розглядалася як злізти з балкону. При цьому побачила, що по стовпі можна спуститися на низ. Коли вартовий обернувся і пішов назад, я зісунулася по стовпі додолу і з місця звернула за вугол дому, опісля скочила в город, а відтак в корчі в соснину. До дня я забігла ще на Жолобецькі хутори, а рано пішла в с. Шпиколоси, щоб повідомити, що зі мною сталося та сказати тьоті, в якої я перебувала, щоб вона була осторожна, бо я похвалила її перед більшовиками. Надвечір я прийшла в с. М. Фільварки, щоб і тут повідомити дівчат та поінформувати їх, що мають говорити, коли б їх арештували більшовики. Тут в селі я довідалася, скільки лиха наробила. Через мене були б накрили друзів, через мене приарештували дівчат і інше. Переночувавши на полі під копою, я раненько побігла в село Тетильківці, щоб повідомити тих хлопців, яких всипала перед біль шовиками. Повідомивши, я післала Віктора Б. в Соснівку, щоб повідомив Гапку і друзів, що я всипала їх криївку. Кілька днів після цього я довідалася від людей, що на полі в Гапки знайшли більшовики криївку, в якій згинули два повстанці. Після цього я скривалася в селах: Янківці (тепер Іванківці), М. Вікнини, В. Вікнини, Мізюринці, Катербург, Тетильківці, Цецинівка та В. Загайці. В останньому селі я довідалася в розмові з однією тіткою, що тут можна побачити повстанців, таких як Довгий, Клим і інших. Отже я рішила побути в тієї тітки довший час, стрінутися з кимсь з повстанців та розказати про все. Цього типа, який так підступно взяв мене у Мартохи, я до сьогодні не знаю. Дня, 26 серпня 1947року я зустрілася з повстанцями і все розказала  їм правдиво».

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.