Штаб-криївка СБ ОУН в селі Бодаки, що на Вишнівеччині, активно діяла три роки

Матеріали підготував на основі  матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області 

Вознюк Тимофій 1871 року народження. Народився і проживав в селі Бодаки. Мав сина Якова 1914 року народження і дві дочки: Ганна 1913 року і Євдокія 1922 року народження. У 1943 році в жовтні місяці до нього у вечорі прийшли молоді люди з села Лози, а саме Бовтун Констянтин та Дячина Тимофій. Вони представилися як члени ОУН і сказали що створюється Українська Повстанська Армія для боротьби з німецькими і більшовицькими ворогами. У в цей час, вони хочуть в селі Бодаки зробити декілька  військових криївок для тимчасового перебування повстанців. Тимофій не довго думаючи дав згоду, бо знав що в ОУН перебуває і його син Яків та дочки Ганна та Єфросинія.

Вознюк Яків Тимофійович 1914 року народження, село Бодаки, освіта початкова, член ОУН з 1937 року. Одружений з Ульяною. У 1939 року весною призваний у польську армію. Під час служби у армії попав у німецький полон. Після звільнення з полону був призваний в РА і відправлений на радянсько-фінський фронт. У 1940 році осінню повернувся додому. Заарештований 24 березня 1947 року Вишнівецьким РВ МДБ. Засуджений 12.07 1947 року ВТ військ МВС у тернопільській області на три роки ВТГ із конфіскацією майна та три роки позбавлення прав. Звільнений 29.12.1947 року.  Проживав в селі Бодаки.

Вознюк  Ганна Тимофіївна 1913 року народження, село Бодаки, член ОУН з 1938 року. Виселена у 1947 році в місто Осинники Кемеровської області (Росія). Повернулася в село Бодаки.

Вознюк Єфросинія Тимофіївна 1922 року народження село Бодаки, член ОУН з 1942 року. У 1943 році по 1945 рік перебувала на примусових роботах у Німеччині. На її подвір’ї  була побудована криївка. Заарештована 24 березня 1947 року Вишнівецьким РВ МДБ. Засуджена 12 липня 1947 року ВТ військ МВС у тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна та  три роки позбавлення прав. Покарання відбувала в місті Кенгір (Казахстан) Звільнена  25 квітня 1955 року. Проживала в селі Бодаки.

Вознюк Тимофій 1971 року народження. Батько Якова, Ганни та Євдокії Вознюків. Підтримував зв’язки з ОУН, УПА. Виселений у 1947 році в місто Осинники Кемеровської області (Росія) Помер на спецпоселенні. 

 Тоді Дячина  сказав Тимофію, щоб він порекомендував  місце у себе на господарстві для криївки. Тре було знайти невидимий вхід до схрону. Не довго думаючи,  Тимофій повів їх за хлів і за великою купою гною було добре місце. З однієї сторони стояли старі поломані сані, поряд купа гною висотою до півтора метра, рядом хлів. Так що з городів не було видно, коли опускатися в криївку.  Бовтун і Дячина погодилися з вибраним місцем і сказали що через два дні прийдуть у ночі хлопці і почнуть будувати криївку.. Будуть робити так, щоб з сусідів ніхто не бачив і не чув шуму.

Через декілька днів у вечері до Вознюків прийшли: Дячина Тимофій, Долінський Євстахій, Цимбровський Іван,Чекалюк Володимир і Янусь Олександр. Дячина погодив з господарем місце і хлопці приступили до роботи. По роботі було видно що не першу криївку вони будують. А схрон вини робили великих розмірів, 5 на 3 метри і висота два метри. Землю мішками виносили по черзі до річки. Ціле ніч робили і коли глянути то нічого не було видно що щось тут будується. Так робота тривала цілий тиждень ночами. Потім носили дерев’яні бруски, дошки. А з верха коло саней розмістили люк. На восьмий день криївка була збудована. Аж тоді покликали Вознюка і показали йому підземну хату. Повільно через люк опустився в простору кімнату. Збоку горіла лампа. Місця багато, і тоді захотілося Тимофію тут пожити. Засумував він, чому не сорок років, вже за сімдесят. Ходив би з пістолем і воював би з більшовиками. Та засміявся Дячина і сказав що будете нам допомагати. Не пістолетом а діями. А тут через декілька днів поставимо постелі і стіл та пару стільців. Коли всі повиходили то на люк вкинули гною і тоді зовсім  не можна було знайти місця для криївки. 

Перші дні листопада. Вже пішов шумок, що через три – чотири місяці на Вишнівеччину прийдуть знову більшовики. Криївка вже була готова. Вхід завжди був закиданий гноєм. У криївці був дубовий столик, місця для ночівля для шести людей. Стіни з дерев’яних кругляків. Стеля також з щільних соснових кругляків. Коло столу була підвішена лампа. Місце для повстанців було готове. Дячина сказав Тимофію, що про цю криївку повинен знати він, його дочка Ганна, бо в цей час Єфросинія була в Німеччині, і син Яків. Він сказав що це резервна криївка і тут як будуть наступати на наші землі більшовики, то буде розміщатися районне керівництво СБ ОУН. І його повідомлять заздалегідь коли там треба буде когось прийняти в схрон. Так пройшло більше двох місяців. Після Різдвяних Свят до Вознюка Тимофія постукали у вікно. Тимофій відкрив двері і побачив п’ятеро озброєних молодих хлопців і серед них впізнав «Снопа» -Дячину. Він привів четверо. Це був «Савич» – Левенець Юхим з Старого Вишнівця, «Мок» з села Лози, «Зірка» з Вишнівця та Чимирис Карпо «Гіркий» – станичний села Бодаки. Вознюка довели до відома, що протягом двох місяців тут будуть час від часу розміщатися  військові СБ ОУН. Такі криївки Вишнівецький районний відділ СБ ОУН мав у кожному селі. Там мали допитувати деяких осіб, які доносили про діяльність повстанського руху, тобто зрадників.

Тимофій взяв вила, відкинув гній і повстанці відкрили люк та опустилися в низ.. Тимофій не питаючи їх, пішов хату і сидів коло п’єца. Десь через дві години до нього навідався  «Гіркий» і сказав що завтра у ночі хлопці принесуть харчі і треба щоб вони поскладали в льосі, а потім Яків щоб поносив у криївку. У ночі з села Манево під’їхали три хлопці на санях за праженими двома харними кіньми і привезли багато продуктів, а саме: смалець, копчене м’ясо, картопля, мука, кислий сир, сушена риба, квашені огірки, капуста. Це все забрала в льох Ганна. Адже вона мала готувати їсти. Але дальше протягом місяця до Вознюка так і ніхто не навідувався. 

В перший числах лютого місяця  прийшов « Сніп» і сказав що з завтрашнього дня тут будуть хлопці. Вознюк запитав що  йому робити і «Сніп» детально розповів що йому робити. Так л середини лютого місяця 1944 року аж до березня 1947 року Тимофій виконував свої обов’язки.

Спогади членів ОУН –УПА Вишнівеччини, які перебували у цій криївці.

Тимчук Микола Маркіянович 1912 року народження, село Великий Раковець. Кличка «Тимошенко». Вояка УПА, підрайоновий СБ ОУН у Вишнівеччині з січня місяця 1944 року. Загинув 02 травня 1944 року в селі Діброва попавши в засаду енкаведистам.

« Я прибув згідно наказу «Зірки» 18 лютого 1944 року в село Бодаки і мав перебувати на нараді. Нас було там сім побратимів з відділу СБ ОУН Вишневецького округу. Нараду проводив «Зірка». Я переказую коротко його виступ перед нами: «Роботи зараз для нас настає дуже багато. Мушу всім сказати, попередити всіх, короче кажучи починаємо діяти. Хвате на печі сидіти і задниці гріти. Більшовики озброєні йдуть вже до нас. Через тиждень, або раньше прийде голодна сволота і буде тут всіх мордувати. Ми повинні всі вставати і боротися. Наша земля Українська повинна бути Українською і держава наша повинна бути Україною. За це ми будемо боротися!»

А вперше я попав у криївку в селі Бодаки на початку лютого місяця 1944 року на Трьох Святих. Я мав  зустрітися  з «Соколом» в селі Манево. Наша зустріч пройшла швидко. Ми говорили коло години і хаті однієї жінки. Я тоді отримав завдання від районного керівника, а саме від «Беркута» – Кукуріка Олександра Михайловича над районованого  провідника та від «Клепача» – Маліголовки Федора Матвійовича районованого провідника. А супровід на цю зустріч забезпечував мені «Сокіл» з своїми хлопцями. Так після зустрічі, я пішов з двома хлопцями «Сокола» в село Бодаки, Була холодна ніч, падав сніг і добряче мело. За метрів п’ять вже не було нічого видно. Ми  йшли довго і нарешті добрались до Бодак. Один із хлопців привів нас до «Снопа». Сніп довго не думаючи сказав нас що тут в селі тре переночувати і зараз він нас заведе. Минувши декілька хат, ми зайшли у двір. «Сніп» постукав у вікно і щось сказав. Через пару хвилин вийшов старий чоловік і повів за хлів. Там ми спустилися у криївку. Там швидко запалили лампу. Я побачив криївку і був дуже здивований. Широка, висока, гарно прибрана, на двох стінах висіли невеличкі килимки. Шість постель, три одна на одній, стіл, лавка, два крісла, а на стіні можна повісити одяг. Збоку коло драбини стояло віро щоб можна було помити руки і висів рушник. 

Через десять, п’ятнадцять хвилин прийшов господар старшого віку і приніс нам їсти, а потім прийшла його дочка і принесла нам молока теплого. Ми їли сир, хліб і варені яйця. В цій криївці не було холодно. Я вмостився на середній постелі і швидко заснув. «Сніп» пішов і сказав що зранку прийде і нас збудить. Поснідаємо і він нас виведе і покаже дорогу на Лози, щоб ми довго не блукали. Так я відвідав вперше е схрон на господарстві Вознюків. Він мені дуже сподобався.  І приходилось мені побувати там майже кожного місяця.

Продовження буде. 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ