«Діти воюють, і я за їхніми спинами ховатися не буду»: на війні загинув захисник Михайло Клим’юк

Не встигла Великодедеркальська громада оговтатися від втрати захисника України Андрія Сосни, як знову скорботний день. Небесним ангелом повернувся додому воїн, Герой Михайло Клим’юк.

Народився 17 листопада 1972 року у Малих Загайцях у багатодітній родині. У подружжя Клим’юків він був найстаршим сином, є ще дочка Оксана та найменший – Микола.
Закінчив 8 класів Великозагайцівської середньої школи та пішов навчатися на електрика у Кременець, працював за спеціальністю.
Служив в армії у Криму, у морфлоті, як і його тато, і цим дуже пишався. Досі збереглася військова форма.
Після демобілізації поїхав до Кременця. Там одружився, але життя не склалося, тому розлучився з дружиною.
Згодом їздив на заробітки: то в Україні, то за кордон. Михайло був висотником. Та й взагалі, все, за що б не брався, чоловікові вдавалося – і грубку змайструвати, і змурувати. Словом, був майстром на всі руки.
Згодом придбав у Темногайцях будинок, забрав туди маму, адже 10 років тому помер його тато.
Повномасштабна війна застала Михайла Клим’юка у Польщі. Тоді працював за кордоном і його племінник, який повернувся на Україну 26 лютого 2022 року. слідом за ним – і Михайло, хоча рідні відмовляли, аби не їхав додому. Михайло на це відповів: «Діти воюють, і я за їхніми спинами ховатися не буду». До слова, в сестри Оксани теж два сини на війні.
Як тільки Михайло повернувся додому, відразу пішов у військкомат. Мобілізували його у квітні 2022 року. Увесь цей час він служив в одній бригаді – 65-ій механізованій. Мав статус учасника бойових дій. Неодноразово отримував контузії, поранення. Під час останнього йому вибило шість ребер. Після того перебував у Кременці на реабілітації, але повернувся до побратимів. За військові заслуги отримував нагороди.
25 серпня 2025 року – на сороковий день перебування на позиції у районі населеного пункту Новоданилівка, що на Запоріжжі – Михайла засипало землею, і він загинув. До цього часу воїна вважали зниклим безвісти.
– Михайло був не тільки бойовим медиком: він і допомогу надавав, і поранених виносив, і двохсотих, і в окопах стріляв, тобто робив усе, що потрібно. Навіть із побратимами танка підбили, це було 2023 року, – пригадує сестра Оксана.
– По життю Міша був буркотун, але дуже-дуже добряк, – продовжує розповідати жінка про брата. – Не відмовляв ніколи нікому у будь-якій допомозі: чи то родині, чи то односельцям. Він завжди «кіпішував» і був першим, якщо хтось потребував підтримки. Коли поранили мого сина, і в нього все згоріло, то Міша відразу попросив номер його картки, щоб перекинути племіннику гроші.
Завдяки зусиллям теперішньої дружини Михайла та його побратимів, майже через три місяці вдалося повернути тіло загиблого воїна. Тож сестра Оксана дякує Богу та побратимам за те, що допомогли, і брата поховали за християнськими традиціями.
Рідні, близькі, друзі, односельці, влада, усі небайдужі мешканці громади, схилившись у скорботі, зустріли хороброго земляка Михайла Клим’юка 17 листопада. Саме того дня йому мало б виповнитися 53 роки. Тепер назавжди буде 52.
Усі, хто знав чоловіка, назавжди запам’ятали його щирою, доброю та світлою людиною.
Поховали Михайла Клим’юка, як він просив, поряд із батьком, у Великих Загайцях, з усіма військовими почестями.
Вічна шана захиснику, який віддав за Україну найдорожче – своє життя.

ТОВ “Інформаційний центр “Новини Шумщини”