Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина сьома

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Протягом шести днів я нікуди не виходив з дому. За цей час помагав родичам при господарстві, а коли їхали большевики то скривався. Около 11.6. через хутір Петрівку переходили чотири повстанці і заходили до Довганя Олекси, та просили, щоб він їм дав білля. Одначе він не дав їм бо не мав. Про це я довідався від своєї тітки Сонсядек Ксеньки. Ранком 

27.6. заходив до Процика Володимира, від якого довідався, що минулої ночі в нього було три повстанці, яких він відвіз до Дітковець. Вони проговорилися перед ним, що ідуть до відділу, який в скорому часі має розбити район Залізці. Від нього я пішов до бабці. 

29.6. я був в криївці, яка була в бабці і там написав донос. Він був меншбільш такого змісту: Донос. Товаришу начальник! Доношу Вам про все те, що діялося за час від останнього доносу до сьогодні (тут я описав все те, що діялося в мойому окруженні, що бачив і, що розвідав). До свіданія! 29.6.1945 р. “Ніжний”

 Вечором заніс донос на цей пункт, що й попереднього разу. Звідтам забрав записку від начальника і повернув до бабці. На другий день ранком в криївці я прочитав цю записку. Вона була меншбільш такого змісту: Товариш “Ніжний”! Подавайте більше матеріалів про хутір Петрівку і Серетеччину, що хто говорить про війну і т.п. Розвідуйте, де квартирують бандерівці.  Прошу прибути на стрічу 30.6.1945 р. Стріча в тому місці, де кладеш доноси і відбудеться в 10 годині вночі. Кличка: один раз добре кашельнути, а відгук буде той самий. До свіданія! 28.6.1945 р. Т П В. IV. стріча. 

Коли я прибув на пункт стрічі, то там ще не було нікого. Я відійшов около 50 м. від пункту і там собі сів. За кілька хвилин на пункт прийшло двох мужчин. Я подав кличку і зараз один з них прийшов до мене. Це був начальник. Він поздоровив мене і сказав, що зараз познакомить мене з цим другим начальником, бо він від’їзджає з того рну, а я буду дальше працювати вже з ним. Коли ми підійшли до нового начальника, він поздоровив мене: “Здоров друг!” Відтак цей перший сказав: “Прошу познакомитися. Це той друг, з яким я майже один рік веду вже роботу.” Після цього попрощався і відійшов. Відтак цей новий начальник почав говорити: “Ти зараз повинен стати до праці як звязковий чи на якусь іншу роботу і виконувати завдання, які буду тобі давати. Про цю роботу будеш нам точно звітувати. Треба слідити кожний крок бандерівців; скільки їх, до кого заходять, що говорять, яка в них зброя. Точно сліди за звязковими дівчатами, коли і до кого вони заходять. Тоді, коли не має в селі большевиків то напиши записку до якогось друга і передай її якійсь підозрілій в звязку дівчині зі свого хутора. Якщо вона занесе, то по трьох, чи по чотирьох днях сказати її, що про те знають большевики. Тоді вона скаже, що то напевно та, а та сказала, бо я до неї занесла. Коли б знайшов криївку, треба подати точне місце її положення. Крім цього на данім полі, де є криївка, треба значити в цей спосіб: взяти збіжжя якогонебудь роду, звязати корінням до купи і положити так, щоб коріння вказувало напрям криївки. Коло самої криївки положи кілька стебел збіжжя, так, щоб коріння вказувало напрям входу криївки. Коли на полі, де є криївка, росте збіжжя, то знак зі стебел положи на збіжжі. Донос, що знайдено криївку треба подавати 29го, а 30 ніччю треба зазначити криївку тому, щоби першого можна було знайти її і знищити бандьорів. Не можна значити в інші дні.” По короткій перерві почав пропагувати мене: “Бачиш сьогодні, вже війна з німцями покінчилася, хоча було принесено багато жертв, але радянський народ виповнив свої завдання та нащент розбили Германію. А що можуть зробити бандерівці напроти такої сильної  ЧА, яка має танки, літаки і все, що тільки для армії потрібне. Ми повинні працювати та покінчити з бандитами якнайскоріше. Бандьори говорять, що Америка дасть їм Самостійну Україну. Того ніколи не було і не буде, ми ж із Америкою союзники. Зараз відбувається конференція в СанФранціско, на якій є представники майже з усіх країн, а також і з України. Чому не має бандерівського представника. Вони ж німецькі вислужники. Вони вбили своїх братів та помагали гітлерівцям закріплювати фашизм. Отже ти повинен працювати щиро. Доноси на слідуючий місяць положиш під корч глоду, який є між двома ровами і знаходиться на віддалі 500 м. на південний схід від хуторів Ліщина.” Відтак подав руку, сказав “До свіданія” і відійшов. Ця стріча тривала 30 хв. 

3.8.1945 р. на наші хутори прибуло 15 большевиків, які зловили Олійника Максима і Тимчишиного Йосифа в господаря Казюра. В той час вони сиділи в хаті та пили горілку. Одна група забрала Тимчишиного і поїхала в напрямі хуторів Ліщина, а Олійника взяло 5 інших большевиків і пішли до моєї бабці, де забрали мойого батька, який пас корови. Я в той час був у своєї тітки Сонсядек Ксені. Вище згадані большевики разом з батьком поїхали в напрямі рну. 

Дня 4.7.1945 р. на хуторі Петрівка приїхало 12 большевиків і перевели ревізії в таких господарствах: Процюка Володимира, Довганя Олекси, Дідика Івана, Гороховського Михайла. Пічас ревізії забирали хліб, сало, військовий одяг, кожухи і т.п. Цеї самої ночі були большевики з гарнізону Олексинця Нового, одначе на хуторах нічого не робили.

 5.7. вечором до моєї тітки прийшов брат з “Максимом” і “Климом”. Тоді брат сказав мені, щоб я добре скривався, та розпитував в який спосіб зловили батька. Я сказав йому, що батька видав Олійник Максим, але за що не знаю. Разом з ними я ходив до Боярського Івана, де було ще більше хлопців, а саме: “Явір”, “Ярий” і “Омелько”. Там припоручили мені і “Омелькові” зібрати три копи яєць та 15 кг масла. Це все ми збирали через дві ночі і зібрали п’ять кіп яєць та 10 кг масла. Відтак це все занесли на означене місце. Опісля я пішов до тітки. Протягом чотирьох днів я нікуди не ходив. Около 12.7. до мене прийшов “Качур” (Чернецький Микита) і бойовик “Омелько” та сказали, що маємо зробити криївку. Відтак ми поїхали на господарство Темрякевича Михайла (поляк, виїхав на захід), де розібрали одну стіну взяли фіру цегли і завезли до Романюка Стефана. Там за дві ночі я зробив перемурівку. 

17.7. до господаря Процюка Володимира прийшло чотирьох хлопців і заквартирувало в нього. На другий день я не заходив до них, бо не знав хто це є. Перед вечором я довідався від цього господаря, що це є “Джміль”, і я тоді зайшов до нього. Він розпитував мене про брата чи живе і чи я з ним стрічаюся. Якщо б вернулися німецькі часи, казав він, то ще б трохи прожили, а зараз немає де дітись! Відтак запитав чи брат працює в терені чи у відділі. Розпитуючи про Дідика Івана сказав, що як би тереновий провідник дозволив то він застрілив би його. Про Дідика я відповів, що не знаю, чи тереновий провідник дозволив би його застрілити. Опісля ми попрощалися і розійшлися. 

Около 20.7. вечором я був в Бондаря Клима та розпитував його, як йому живеться. Він оповідав мені, що 18.7. в нього було п’ятьох повстанців та спитали його чи в нього є мед. Він відповів, що не має. Тоді вони почали робити ревізію і забрали чоботи, ремінь на чоботи і около 20 л. меду. При цьому попросив мене, якщо б коли ці повстанці були в мене, то щоб я їм сказав, щоби вони звернули йому хоч одну пару чобіт. Я йому відповів, що до мене ніхто не заходить. По кількох хвилинах я пішов додому. Цього місяця зголосилися Дідик Іван і Онищук Йосиф. Після зголошення його звільнили. В той час я сидів з “Богуном” в криївці, який зістав ранений коло могили в селі Панасівка. “Богун” розказував, що його родина зараз бідує і навіть ніхто не хоче прийняти до хати. Тоді я його запитав, чи він буде критися, чи зголоситься. На це він відповів, що голоситися не думає помимо цього, що батько йому не раз казав, якщо вже всі будуть голоситися, то і він згололоситься. Я рівнож сказав йому, що голоситися не буду. 2

8.7. “Богун” відїхав до села Панасівки. Того дня на хуторах були большевики і заходили до Дідика Івана, в якого були около одної години, а відтак відїхали в напрямі рну.

 Дня 29.7.1945 р. я написав донос в якому описав все те, що діялося в мойому окруженні за час від останньої стрічі до сьогодні і положив його на останньо умовленому мертвому пункті. З пункту я забрав записку, яка була меншбільш такого змісту: Товариш “Ніжний”! Доноси подавайте так, як попередньо. Як слід виконувати всі завдання, нічого не затаювати, а про все точно подавати. Слідуюча стріча відбудеться 29.8.45 р. на цім пункті де кладете доноси в 10 год. Кличка: два рази цмокнути. На стрічу не забудьте забрати зі собою донос. До свіданія! 28.7.1945 р. (підпису не пригадую собі)  Після прочитання я записку знищив. 

Дня 1.8.1945 р. на хутори Петрівку прибуло около 20 большевиків, які ходили по полі і шукали за криївками. Не знайшовши нічого вони відїхали на своє місце постою до села Олексинця Нового. На другий день вечором я ходив на хутір Серетеччина до Дереха Степана. Я його розпитував хто в нього був. Він оповідав, що тому кілька днів посходилися вечором дівчата і співали. В цей момент хтось крикнув під вікном: “Не можна співати” і дівчата перестали співати. Цей, що кричав під вікном, до хати не заходив. Від нього я повернув назад до дому. Протягом трьох днів я нікуди не ходив. Около 6.8.  вечором ходив на хуторі Серетеччину до товариша Красовського Антона. Він оповідав мені про своє життя в Німеччині. В той час був прийшов його брат “Омелько”, але він довго не був дома, а зараз відійшов кудись. Відтак я оповідав Антонові про своє життя. Пізніше Антін запитав, що йому робити, жити легально, чи йти в повстанці. На це я йому відповів, як хочеш так роби. Після цього я відійшов додому. Другого вечора я ходив до Добровольської Тоні. Від неї я довідався, що 5.8. було в неї трьох повстанців з яких вона знала тільки Деревянку. Вони говорили щось з мамою, але про що, вона не знала. Від неї я повернувся назад до тітки. Протягом цілого тижня я нікуди не ходив, а направляв машину до молочення. 

15.8.1945 р. до села Загіря прибув гарнізон около 30 чоловік і там заквартирував. Два дні пізніше я ходив молотити машиною до Атаманця Івана. Змолотивши коло пів копи, мене повідомили, що йдуть большевики. Я зараз сховався до криївки. Ці большевики робили ревізіюв Лукіянського Тимоша, але нічого там не знайшли. Пізніше ще шукали в Атаманця Івана, Дідика Івана, Сонсядек Ксеньки, Табаки Теклі і Блажкового Йосифа. В той час я був на стриху в польській хаті, господарі якої виїхали на захід. Около 2ої години ці большевики відійшли до Загіря. 

18. й 19.8. я молотив машиною в тітки. Около 22.8. я ходив до товариша Юрика Юхима, який повернув з тюрми. Від нього я довідався, що його брат загинув з голоду і про те, як йому жилося в тюрмі. На другий вечір ходив до Малецької Анни. Вона мені оповідала, що тими днями був Деревянка і брат, які говорили, що її брат, який пішов за німцями, правдоподібно не живе. 

29.8.1945 р. я був в криївці і написав донос, в якому описав все те, що діялося від останнього доносу до сьогодні. Вечором заніс донос на мертвий пункт і там ждав на стрічу. V. стріча. На пункті стрічі вже був начальник. Я подав кличку і ми звязалися. Я підійшов до нього, поздоровив і ми почали говорити:  Як живеш? Звичайно. Матеріали маєш? Маю. Ми сьогодні зійшлися, щоб поговорити, що робити з твоїм батьком, який сидить в тюрмі. Батько твій каже, щоб ми його звільнили, то ти мусиш зголоситися, бо там є більше людей і може впасти підозріння. Я думаю, що це буде зле. В короткім часі ти повинен зголоситися. Наперед зголосишся на НКВД, а відтак на НКГБ. Тоді ми звільнимо твойого батька і тебе. Отже найдалі цього місяця ти повинен зголоситися, але до нічого не признатися. Кажи, що ти крився в Збаражчині.  Не можна голоситися, бо свої розстріляють. Ще нікого не застрілили і тебе не застрілять. Якщо так, то я цього місяця зголошуся. Отже сьогодні тому так мало говоримо, а поговоримо собі тоді, як зголосишся. Не забудь тоді взяти донос за місяць вересень. На цім стріча закінчилася і ми розійшлися.  

На другий день я почав говорити родичам і між сусідами, що піду голоситися. На початку вересня 1945 р. большевики зі Старого Олексинця робили ревізію майже на всіх хуторах. В той час я був в перешитті на польській хаті. Підчас ревізії нічого не знайшли. 7.9. я довідався від Процика Володимира що в Чорнім Лісі зловили двох хлопців, а на хуторах Баранівка і Пеньки коло села Панасівки большевики витягнули з криївки 8 хлопців. Між ними “Чайка”, “Полтавець” і ще якісь з Панасівки. Про це мені говорив Дідик Іван. Протягом трьох днів я сидів в перешитті, а вечором заходив до тітки. 

Дня 12.9. ходив на Серетеччину до Боярського Григорія. Він розповідав мені, що тому кілька днів були на хуторах большевики. В той час в криївці в Слабого Льонька лежав ранений хлопець, коло якого була санітарка. Почувши вистріл вона вилізла з криївки і з Слабою Анною пішла до її дому. Большевики завважили їх і пішли зараз за ними в хату. Місцева дівчина скоро лягла в ліжко, а ця чужа стояла коло ліжка зібрана. На запитання большевиків, що це за дівчина,  господар відповів, що сусідська. По хвилині її большевики забрали на двір. Ще цеї самої ночі прийшли большевики до цього самого господаря і сказали: “Іди відкрий криївку, в якій є ранений, про це вже нам сказала дівчина.” Господар зараз показав криївку з якої витягнули раненого. Тоді большевики його запитали, хто його лікував і хто перед хвилиною був у нього. Він відповів, що коло нього була його дочка, а ця друга то чужа. Їх обидві большевики забрали зі собою. На другий день цю чужу большевики привезли на хуторі Ліщина, де вона почала втікати і її вбили. Тоді большевики знайшли раненого і забрали до Залозець. Рівнож сказав, що в Ліщині знайшли дві криївки. Це були криївки Чернецького Василя, Деревянки і Голубовича. З одної криївки забрали 29 кг. меду і 10 кг. сухарів. Від нього я повернув до дому. Дома мене мати і тітка розпитували, чи то правда, що зловили “Оришку” і раненого. Тоді я оповів їм згадану вище подію. На другий день я молотив в тітки збіжжя. Около 15го того ж місяця большевики робили ревізію в моєї тітки і казали її, що до неї минулої ночі заходили Деревянка, Чернецький і “Ігор” та, що вона виносила їм на берег їсти. Тоді саме переводили в інших сусідів ревізії, але нічого не знайшли. В той час я сидів в перешитті на польській хаті. Слідуючого дня вечором я ходив до Олени Добровольської. Вона розказувала мені, що її Тимчишин Анна страшить тим, що як прийдуть партизани, то її вб’ють за те, що вона переховувала сексота Олійника. При цьому сказала, що хоче виробити папери і найскоріше виїхати до Польщі, щоб її не вбили. На це я її відповів, що не має чого боятися, бо задурно ще нікого не вбили. Від неї я повернув до дому і виліз на стрих до криївки спати. 

18.9. вечором я був у Дідика Івана і розпитував його, хто в него був. Він відповів, що були большевики і розпитували, хто переходив минулої ночі через хутори Петрівку. Тоді я запитав, чи то правда, що хтось переходив. Він сказав, що дійсно минулої ночі переходило трьох повстанців через його сад і подалися в напрямі с. Волиці. Від цього я повернув до дому. На другий день я був в Процика Володимира і розпитував його, що де чути. Він розповідав, що був в рні і бачив, як йдуть хлопці голоситися і, що звідкись привозять вбитих. Більше не хотів говорити а сказав, що він нічим не цікавиться. Від нього я повернув до дому.»

Продовженя буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ