Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

Голубович Ярослав, син Йосифа і Анастасії з Мудровських, нар. 28.1.1926 р. в с. Загір’я (хутір Петрівка), Залозецького рну, Тернопільської обл., українець, 4 кл. нар. школи, рільник, нежонатий. А/в МГБ від дня 20. IX.1944 року.

«Поля в нас було коло десять моргів. Крім мене дома був ще старший брат Андрій. На дванадцятому році життя почав ходити до другого класу нар. школи. Знання першого класу осягнув дома від своїх родичів. Якраз в той час відкрили школу на нашому хуторі. Учителькою була полька Руданська Ядвига. В нашому домі поміщалася читальня “Просвіти”. В місяці червні 1939 р. я закінчив три класи нар. школи. З вибухом німецькопольської війни я працював при родичах на господарстві. Перший раз большевиків побачив 27.ІХ.1939 р. в с. Олексинці Новому, Почаївського р-ну, як я був на празнику біля церкви. До м. грудня 1939 р. постійно перебував дома. В грудні на наш хутір Петрівку прибув з р-ну Довгань і Фасолька на мітинг. Після мітингу на нашому хуторі був заложений клуб, головою якого обрано Довганя Леська, а заступником – Дериха Василя. Від тоді я почав ходити до клубу на забави, мітинги і т.п.  В травні 1940 р. з району знов прибув до клубу Довгань і Фасолька на мітинг, на якому внесли пропозицію, щоб наш клуб влаштував фестин. Зараз після цього голова клубу Довгань скликав всю молодь, яку заохочував ходити на проби вправ. Я тоді також був присутній. Пробами проводив Дерих Василь. Таке навчання тривало цілий травень. Фестин відбувся з початком червня 1940 р. На фестині було багато присутніх людей з сіл: Загіря, Панасівки, Олексинця Нового та з хуторів: Петрівки, Ліщини і Серетеччини. Вступ на фестин коштував один карбованець. Вправи ми робили зі співом таких пісень: “Як з Бережан до кадри”, “Не сміє бути в нас страху”, “Я бачив, як вітер берізку зламав” і “Шумить і гуде”. Після вправ відбулася забава з танцями. Вечором всі розійшлися домів. В час першої большевицької дійсності я товаришував з Петришиним Михайлом, Красовським Антоном і Блажковським Іваном. Разом ми ходили на забави, вечорниці і т.п. Старший брат Андрій був крамарем на нашому хуторі до листопада 1940 р., а після перенесення коперативи до с. Загіря, працював вдома кравцем. В лютому 1941 р. большевики вивезли з нашого хутора декілька родин на Сибір, а саме: Бондаря Павла, Бондаря Клима і Юрка. Інші почали побоюватися, що можуть вивезти всіх хуторян на Сибір. Мама почала навіть плакати. Тоді батько післав мене до Загіря до Кучеря Яцка, щоб запитати чи справді большевики будуть вивозити всіх хуторян на Сибір. Вищезгаданий господар сказав, що правдоподібно будуть вивозити всіх хуторян, бо таке він довідався від свого брата (голова с/ради в с. Загірі). Від тоді ми почали приготовлятися до вивозу. Мама пекла і сушила хліб та приготовляла все потрібне в дорогу. В тому часі за призначенням голови с/ради я кілька разів ходив з іншими господарями пильнувати господарств, з яких вивезли людей на Сибір. В березні 1941 р. до нас прийшов голова с/ради Боярський Теодор, якого батьки питали, чи будуть вивозити ще більше людей на Сибір. Він успокоїв нас, заявляючи, що вивозу більше не буде. Рівнож підтвердив, що це все залежить від голови с/ради, без підпису якого вивіз не може відбутися. Втішені батьки такою вісткою, поставили на стіл горілку і закуску та спільно забавилися. Після цього ми вже спокійніше працювали на господарстві. До вибуху німецькобольшевицької війни в нашому домі нічого важнішого не заіснувало. Підчас німецькобольшевицького фронту я перебував вдома. Після переходу німецьких військ, брат Андрій вступив до “Січі”, яку створено в нашому селі. Мене до “Січі” не прийняли, бо був ще замолодий.  В вересні 1941 р. на нашому хуторі створено аматорський гурток, яким кермував мій старший брат Андрій. Я також брав участь в роботі гуртка. В жовтні наш гурток відіграв виставу “Голова сільради”, в якій я грав ролю дижурного. Незабаром брат знову став крамаром на нашому хуторі, де працював до березня 1942 р. Опісля заложив свою крамницю в м. Залізцях. Від тоді я мусів більше працювати на господарстві, а крім цього деколи їздив з братом по товари до Тернополя. За німецької дійсності я дальше товаришував з Петришиним Михайлом, Красовським Антоном і Блажковим Іваном. Разом ходили на забави і вистави до с. Панасівки, Серетця і до Підберізець. В червні 1942 р. на нашому хуторі відбулася забава з танцями. В листопаді 1942 р. “Морозенко” з х. Ліщини втягнув мене в симпатики ОУН, після чого я деколи носив записки від “Морозенка” до “Школяра” до Олексинця Нового. На початку 1943 р. я майже на звязок не ходив. Постійним моїм заняттям була праця в господарстві. В другій половині 1943 р. на Волині почала діяти досить активно УПА. Від тоді частіше мене посилали з записками на Волинь. До вересня 1943 р. я контактувався тільки зі “Школяром”. В жовтні цього ж року я їздив з братом і “Морозенком” до “Зимного” на Волинь, до якого опісля мав доставляти різні товари, які йшли на Волинь для УПА. Від тоді я дуже часто носив записки на Волинь, перевозив харчі, або переводив людей. Зимою 1944 р. по звязку на південь переходили мадяри і словаки, а на Волинь до відділів ішли грузини, узбеки та ін. В перших днях березня 1944 р. німці почали втікати. Люди говорили, що большевики вже не далеко. Одного дня прийшла до нас дівчина з Олексинця, яка принесла записки і оповідала, що большевики вже є недалеко. В тому часі ми чули вже кулеметні стріли. Записки я скоро передав до “Морозенка”. Цього самого вечора на наш хутір прибув ком. “Дуб” з курінем, якого брат Андрій звязав з “Морозенком”. Ком. “Дуб” розказував, що це його відділ звів короткий бій з передовими частинами Червоної Армії. В наслідок цього вони мусіли відступити на південь. Ще тої самої ночі з Ліщини вони відійшли на захід. На другий день до нас прибула якась санітарка зі своїм чоловіком (чехом), яка втікла з Волині від большевиків. Слідуючого дня я поїхав з братом Андрієм до Залозець і по дорозі в Гаях Розтоцьких стрінули большевиків, які нас завернули до дому. Два дні пізніше на наш хутір прибуло чотирьох большевиків з військової розвідки. Вони розпитали де зараз є німці, коли відійшли і в який напрям, як жилося нам за німців і інше. Рівнож в людей просили щонебудь з’їсти. Самі були дуже обдерті і вбрані в маскіровках. По  кількох днях прибуло більше большевицького війська. Деякі з них розпитували, хто співпрацював з німцями, як німці відносилися до людей, як забирали худобу та людей до Німеччини, і ін. З населенням поводилися не тактовно. Грабували все, що попало їм під руки. Спочатку ми цілою родиною сиділи дома та часто ставили собі питання: що буде дальше, кого заберуть в армію і хто залишиться в живих. Так протягнулося до Великодних Свят. В цей час з с. Загір’я і хуторів почали брати мужчин до армії. Мобілізація відбувалася в той спосіб, що большевики ходили по хатах і питали, хто скільки має років. До армії повинні були піти всі народжені 1893 по 1926 рр. (включно). Якщо роки даного мужчини підпадали мобілізації, відразу забирали до армії. Коли прийшли до нас, то батько приписав собі більше років, а мене записав з 1928 р. Старший брат Андрій був з 1922 р. і тому ніяк не міг викрутитися від армії. Ще того самого дня його забрали в армію. По кількох днях він повернувся назад до дому, але з якої причини я до сьогодні не знаю. Від тоді брат почав скриватися дома, або на полі в криївці. Після Великодних Свят я помагав батькові сіяти на полі овес, ячмінь та ін. Дуже часто червоноармійці забирали в господарів коні і більше їх не повертали. Відтак помагав батькові при роботі в господарстві. Деколи забирали людей до копання ровів на наших полях і під село Підберізці. Вечором всі поверталися домів. Я також ходив кілька разів копати рови. При кінці травня 1944 р. до нас прибула військова контррозвідка, яка приарештувала батька. Коли вели його через село, всі люди говорили, що він вже старий і тому його пустили до дому. Тоді саме і мене арештувала контррозвідка і забрала до села Крутнева в Почаївському р-ні. Разом зі мною забрали також Олійника Максима, Олійника Дмитра, Олійника Саву, Малецького Івана і Гороховського Івана. В Крутневі нас замкнули до пивниці. Тут ми перебули через ніч. Ранком почали викликати на протоколи. Перший пішов Олійник Василь, а відтак його брат Дмитро і Сава. На протоколі були більше 15 хв. Після них покликано мене. В кімнаті застав мл. лейт., який щось писав коло стола. В другій кімнаті якийсь большевик грав на патефоні. Двері з одної кімнати до другої були заслонені рядном. Мол. лейт., що сидів коло стола, просив мене сідати. Коли я сів, він запитав, як називаюся. Я відповів, що називаюся Голубович Ярослав, нар. 1928 р. на хуторі Петрівка коло села Загіря. Одначе цьому мл. лейт. заперечив і сказав, що я “должен бить з 1924 р.”. Відтак почав розпитувати де мене зловили, скільки осіб начисляє ціла наша родина, як називаються і де вони. Я відповів, що мене застали червоноармійці в хаті сплячого і забрали зі собою. Крім мене вдома є ще старий батько,  мама, старший брат Андрій, який пішов до армії. На цьому він закін чив мене питати і сказав, що мене точно провірять в іншому місці, а тоді зі мною “розщитаються”. Після цього мене відвели до пивниці. Опісля покликали на протокол Малецького Івана і Гороховського Михайла. Після їх пeрeслухання нас вивели всіх з пивниці і двох большевиків відвели до с. Дзвиняч. Тут на одному подвір’ї нас обшукали, при чому забрали бритви, ножі, сірники і інші речі. Відтак замкнули до пивниці в якій сидів арештований якийсь майор і сержант. З ними ми перебули цілу ніч. Вони розпитували нас за що ми сидимо і як нас половили. Я відповів, що уроджений 28 р. і тому не йшов до армії. Інші мотивували тим, що боялись фронту. Ранком покликали першого Малецького Івана на слідство, а по дванадцятьох хвилинах покликали мене. В кімнаті за столом застав лейтенанта (середнього росту, чорний, коло 30 літ) і молодшого лейтенанта (високого росту, русявий, около 36 літ), вони попросили мене сідати. Тоді лейтенант почав мене питати звідкіля я, як називаюся і як попав сюди. Я відповів так само, як на попередньому слідстві. Після цього лейтенант завдавав питання, – а я відповідав. Скажи мені точно з котрого ти року? Я точно уроджений 1928 р. Це не правильно, ми маємо твою метрику і там записано, що ти 1924 р. Якщо маєте то можете подивитися в метрику, а там напевно записано, що я з 1928 р. Ти пацане! Ми вже твою метрику давно маємо і ти не смієш нас посилати дивитися. Хто ще є в тебе вдома, в яких роках? Вдома є стара мати – 50 років, батько – 53 роки і страший брат Андрій, який пішов в армію. Твій брат не пішов до армії, а втік до дому. А де твоя сестра, яку бачили бійці, які тебе забирали? Це двоюрідна сестра, яка перед зближенням фронту прийшла до нас, а тепер мабуть пішла до дому. Вона живе на Волині в с. Гоблянка і пишеться Агрест Марія. Чи погоджуєшся іти добровільно в армію? Я ще замолодий і тому не можу йти в армію, а як прийде черга на мене то напевно піду. Чому ти зараз не хочеш іти, чи до тебе приходять ніччю і намовляють не йти бо буде самостоятєльна? Розкажи мені, як ти проживав за німців і де перебував? За німецької окупації я перебував дома і працював на ріллі. А де був і що робив твій брат? Брат весь час перебував дома і шив на кравецькій машині. Скільки ти був у банді? Я в банді не був і до мене ніхто ніччю не заходив та не намовляв не йти в армію. За німецької окупації на границі Галичина – Волинь стояло німецьке військо і всякий рух був неможливий. Таких, які без причини вешталися німці арештували. Для того я весь час був дома і помагав батькам при господарстві. Скажи мені, хто з твоєї околиці був у банді? На це питання я нічого не можу відповісти бо нічого не знаю. Я вже згадував раніше, що всюди були німці, які нікого нікуди не пускали.  Які ви грали вистави за німців? З вистав ми грали тільки одну – “Трьох до вибору”. Хто її підготовляв? Аматори вивчали самі ролі. Але це дурниця, вертаймося до нашої теми. Скажи з котрого ти року? Я народжений в 1928 р. Ми тобі зараз докажемо з котрого ти року. Зараз положимо тебе і ти нам все розкажеш. Після цього мене перевели з хати до пивниці в якій не було арештованих і тут мені категорично заявили, що розстріляють, як не признаюся. Я відповів, що не маю до чого признаватися бо в дійсності народжений 1928 р. Тоді вони мене перевели до інших арештованих. Незабаром покликали на слідство Олійника Максима, а відтак прийшов до нас один большевик, який сказав мені забрати свої речі і йти до дому. Я втішений прямо пішов до дому. Зараз після мене прийшов до дому Олійник Максим (пізніше його наші зліквідували, як сексота). Інших, які сиділи зі мною арештовані, забрали в армію (зараз вони є вже дома). Гороховський Михайло сидів довгий час арештований, але зараз є також дома. Я дома помагав дальше батькові на господарстві. В червні прийшов до нас десятник Темрякевич Ясько, який сказав мені йти до сільради і записатися з 1927 року народження. В тій справі з району приїхали большевики. Хоча я заперечував цьому і твердив, що це до мене не відноситься бо я народжений в 1928 р., одначе нічого не помогло. Темрякевич заявив, що я записаний в с/раді з 1927 р. і тепер викручуватися запізно. Не було іншої ради, я мусів іти до Загіря записатися. Голова сільради направив мене до народного дому, де ст. лейт. з воєнкомату Медянкін переводив реєстрацію. На моє запитання, чому мене записали з 1927 р., коли в дійсності я народжений 1928 р. він відповів: “Ти повинен бути задоволений з цього, що не беруть тебе в тюрму, а направляють в армію.” Відтак я ставав на вагу, під міру і після цього мені видали посвідку з потвердженням, що Голубович Ярослав – допризовник і народжений в 1927 р. При цьому Медянкін заявив, що я не смію без дозволу віддалятися кудинебудь з дому на більше як десять днів. Коли б мені треба з дому віддалитися більше як на десять днів, то мав брати дозвіл з воєнкомату. Так повинен я чекати поки не поклиюуть в армію. З Загіря я повернув до дому. По кількох днях брат Андрій також зголосився разом з іншими, що до цього часу скривалися дома або неправильно пописали собі роки. Після зголошення брата залишили в артілі при роботі в Залізцях, а батька, який також зголосився, забрали до Збаража на роботу в радгосп. По кількох тижнях батька звільнили з роботи додому. Дня 1 вересня до Загіря скликали всіх допризовників на вишкіл. Першого дня списали кожного зокрема: прізвище, імя, звідкіля, імя, рік народження, освіта, національність, походження та ін., всіх присутніх допризовників було около 100, в тому числі і я. Учасники були з таких сіл: Загіря, Панасівка, Серетець, Підберізці, Гаї за Рудою, Гаї Розтоцькі. Всіх поділили на дві групи. Вишкіл в першій групі проводив мол. лейт. з воєнкомату Сакеєв, який до помочі мав жидка Паперняка. В другій групі вишкіл проводив лейтенант Філатов і мій брат Андрій, який перейшов такий самий вишкіл в Залізцях. Я був у групі Сакеєва. Порядок дня був такий: після ранішної збірки робили вправи, а відтак йшли в сад, де викладали теорію про кріс, гранату, ППШ, як наступати, відступати, як йти в розвідку, як поводитися на обсерваційному пункті і орієнтуватися в терені. По кількох днях такого вишколу одної ночі на нашу станицю наскочили повстанці і забрали майже всіх допризовників з собою. Сакеєв і Філатов в той час квартирували на окремій квартирі. В той час я також квартирував на окремій квартирі у Ворога Івана і тому мене повстанці не забрали. Так квартирувати дозволяли кожному, щоб тільки рано точно прийти на виклади. Коли я прийшов на станицю то застав тільки Сакеєва, Філатова, Паперняка і брата, допризовника Богуцького і ще кількох. Цього дня вишколу не було і я пішов додому. По двох днях я знова прийшов на вишкіл. В той час якраз сходилися ті допризовники, яких забрали повстанці. Вони розповідали, що були з повстанцями в лісі, де їх розбили большевики і зараз вони знову повернулися на вишкіл. По одному з них НКВД покликало на переслухання, після чого їх звільняли. Знаю, що тоді були на пере слуханні такі допризовники: Качан Володимир з с. Панасівки (хутір Михайлівка), Качан Євген з Загіря, Гринчук Антін з Серетця, Сеньків з  Підберізець і ін., прізвищ яких не пригадую собі. Після цього вишкіл проводився без перешкод через 16 днів. При кінці ми здавали іспити. Всі допризовники сиділи на землі, а Сакеєв по одному викликав і перепитував цей матеріал, що викладали на вишколі. Іспити я здав на добре. По іспитах декотрих допризовників призначували до “стрибків”, а інших поки що звільнили до дому. Мене також призначили до “стрибків”, але брат сказав до Сакеєва, що не буде кому помагати батькам при господарстві і тому мене звільнили до дому. Ще того самого дня я відійшов до дому. В дома я помагав батькам на господарстві. В цей час до нас деколи заходив “Орлик”. По кількох днях я одержав повідомлення, щоб явитися на воєнкомат. На слідуючий день я пішов до воєнкомату і питав Сакеєва, хто мене викликає. Він сказав мені пождати, а сам кудись пішов. По хвилині повернув і сказав, що мене покликає не він а НКГБ. Він взяв мене і попровадив до приватного помешкання начальника НКГБ. В хаті ми застали тільки його жінку, а по хвилині прийшов і сам начальник НКГБ (високий, чорний, товстий, около 40 років, в зеленому уніформі). Він зараз запровадив мене до своєї канцелярії яка поміщалася в тому[]самому будинку. Вербування на агента. В канцелярії не було нікого.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ