Голова «Доброго самарянина» Володимир Кравець – самородок аграрного Тернопілля!

Вже півтори десятків років Володимир Кравець очолює агропромислове підприємство «Добрий самарянин». Починаючи з кількох гектарів, керівник розвинув своє дітище до одного з найбільших та найпотужніших господарств на Тернопіллі.
На сьогодні ПАП обробляє більше половини орних земель на Збаражчині. Та за цей період «Добрий самарянин» став не тільки прикладом вдалого менеджменту в аграрній сфері, але і осередком відродження та розвитку цілого району.
Відремонтовані школи та садочки, церкви та каплиці, будуються майданчики та стадіони. Все це внесок Володимира Кравця у майбутнє процвітання свого краю.
– Я сам з села Бутин Збаразького району, – розповів пан Володимир. – Мама у мене пропрацювала все життя у радгоспі «Вишнівецький» техніком штучного осіменіння, а тато – будівельником. Навчався я у Бутинській восьмирічній школі. Поступив у Вишівецьке вище професійно-техчне училище на електромонтера. Одразу після закінчення дворічної служби в армії, працевлаштувався на завод «Квантор» на посаду «Налагоджувальника контрольно-вимірювальних приладів». На першому офіційному місці роботи працював більше двох років.
Перші гектари, перше приватне підприємство, перші заробітки та повернення до рідної землі
– Ще працюючи на заводі, побачив, що тодішній глава СРСР Михайло Горбачов анонсував початок фермерського руху. Оскільки мама з татом все життя пропрацювали у радгоспі, попросив їх, аби вони скористалися своїм правом і взяли перших у житті моїх гектари землі. Зрозуміло, що на таких маленьких площах неможливо «розгулятися», тому паралельно відкрив ще й свою першу фірму – приватне підприємство «Експромт», яке займалось реалізацією спецодягу.
У 1995 році, коли народилася моя Юля, аби прогодувати сім’ю, життя змусило мене поїхати закордон. Якщо признатися чесно, то за довгих п’ять років заробітчанського хліба, засумував за землею. Тож, коли почув від своєї сестри, що наш колгосп у селі розпайовують, точніше все величезне господарство розікрали та довели до ручки, вирішив взятися господарювати по-справжньому. Люди самі приходили до мене і просили взяти в оренду їх земельні ділянки, адже бачили, що навіть у скрутні часи я збудував в селі млин, 1300 метрів дороги з твердим покриттям, яка вела до господарства, розпочав будівництво нового будинку.
Насправді, не одразу погодився взятися за обробіток землі. Основними натхненниками були брат з сестрою, які постійно приходили переконувати мене зважитися на такий крок.
Погодився стати аграрієм з кількох причин. Найперше те, що мав хоч який-не-який, але досвід господарювання на землі. По-друге, не хотів, аби моє рідне село знищили. Адже ще з самого малку, під час канікул, мама з татом брали мене з собою на роботу, тому я ту господарку знав від «а до я».
Розпочав із «величезних» 400 гектарів ріллі
У союзні часи радгосп «Вишнівецький» у свій час був надзвичайно потужним господарством. Був великий тваринницький комплекс, були сади, був винний цех.
Жаль, але після розвалу союзу було три керівника радгоспу «Вишнівецький», які його просто розвалили.
Спочатку було надзвичайно важко. Насправді, мої перших 400 гектарів – на тодішній час, масштаби великі. Сама територія господарського двору, по якому були розкидані різні напівзруйновані будівлі, сягала майже 10 гектарів. Це вже зараз, після реконструкцій, всі приміщення розташовані компактно на трьох гектарах.
Сестра та «Добрий Самарянин»
У 2000 році вирішив створити агропідприємство, але так як перебував закордоном,то подзвонив своїй сестрі, Терлизі Раїсі Василівній, аби вона допомогла мені з реєстрацією підприємства. Згодом сестра зателефонувала мені та повідомила: «Зареєструвала, але ти можеш зі мною сваритися. Я назвала підприємство «Добрий самарянин».
Насправді, тоді навіть і не знав значення цього виразу. Після розмови з сестрою, я взяв Біблію та почав уважно перечитувати цю відомо притчу.
Маю певні здогадки щодо такого вчинку сестри. Щоразу, коли приїжджав з-закордону, у більшості допомагав всім хто звертався – церкві, школі тощо. Так і не став підприємство перейменовувати. Вже 15 років називається – «Добрий самарянин».
Коли на початку цього року ми з колегами почали реєструвати партію, порадники мені зауважували, що можуть нас почати асоціювати з різними релігійними течіями. Та мене переконав мій заступник, що нас в районі всі знають і поважають саме під такою назвою.
Власні гроші та власний досвід породили успіх!
Біля Вишнівця, з тих 17 керівників, які пробували господарювати на полях у 2000-ому, залишилося лише двоє – «Добрий самарянин» .
Найголовніше, що мені дали довгі роки закордоном – це можливість інвестувати власні гроші у свої рідні землі. Зрозуміло, що там відточив навики бухгалтерії, документообігу, ревізії, тощо.
Я не маю аграрної освіти. Та я дуже багато спілкуюся з Леонідом Ківерським та Богданом Радняним. Вважаю їх чи найкращими спеціалістами в агрономії. Крім того, намагаюся не пропускати жодного спеціалізованого семінару, адже де ще можна , обмінятись досвідом, почути про передові досягнення в даній галузі?
Сам по собі більше «технік», порядок у мене закладений з дитинства. Коли мав хоч найменшу змогу прийти до батька в гараж, одразу намагався навести там порядок. Складав все по поличках, гайочки до гайочок, болтики до болтиків.
На початку моєї роботи у «Доброму самарянині» більшість старих працівників колишнього радгоспу самі пішли у зв’язку з пенсійним віком. Тому ми вишукували та готували справжніх спеціалістів нової генерації. Ті, які б відповідали моїх вимогам.
На сьогодні, маючи вже майже шість тисяч гектарів в обробітку, я сам займаюсь технологією обробки грунту, посіву, захисту рослин, адже хочу відчути землю, її потреби.
Земля, не жінка, на вухо не нашепчиш!
Коли починаються жнива, відкидаю всі решта роботи та турботи, і зі своїм незмінним напарником молодим та надзвичайно порядним хлопчиною Сергієм працюю в одному комбайні. Це моє життя та велика необхідність. Щоб зрозуміти поле, його потрібно бачити ледь не щодня. Коли сидиш в кабінеті, ти не можеш відчути що земля потребує. Адже поле, як новонароджена дитина, якій потрібно змінити пеленки, переодягти, зміряти температуру, просто приголубити. На відстані це зробити не можливо. Землею, як рідною дитиною, потрібно жити.
На комбайні ти можеш побачити плоди роботи всіх попередніх ланок: як хто орав, як хто сіяв, як хто з оприскувачем ходив. Тільки тому ми маємо надзвичайно високу врожайність та є прибутки, що потім виливається як у високу орендну плату за паї, допомогу громадам, так і у достойні заробітні плати моїм працівникам.
Земля – це не дівчина. Тут не вийде тихенько шепнути на вушко, погладити і вона тобі може повірити.
Холдинги нас обходять стороною
Як би був керівником держави, ніколи б не дозволив одному підприємству обробляти великі площі. Максимум 500 гектарів, в іншому випадку сільське населення не буде зайняти роботою.
Так, нас бояться холдинги. Так, вони пробували у нас відібрати частину земель, але всі знають – «Добрий самарянин» поважає свого пайовика, тому люди самі віддають нам свої паї в оренду. У нас висока орендна плата та високі соціальні гарантії допомоги громадам. Кожну людину ми вислуховуємо, при змозі допомагаємо.