На Тернопільщині виганяють на вулицю навіть інвалідів

У різних місцях України людей стали позбавляти права на житло. Торік у грудні Тернопільський міськрайонний суд ухвалив рішення — «виселити зі студентського гуртожитку Тернопільського національного економічного університету (далі — ТНЕУ) без надання іншого житлового приміщення із зняттям з реєстраційного обліку Савельєву Юлію з неповнолітньою дочкою». Суворий вердикт вмотивовано тим, що жінка не перебуває у трудових відносинах з ТНЕУ, а її дочка не навчається в цьому закладі. Спеціальний ордер, який є єдиною законною підставою для вселення в гуртожиток, у відповідачки відсутній і позивачем не надавався. Нарешті, пані Савельєва відмовилася укласти угоду на продовження терміну проживання… У березні цього року Тернопільський апеляційний суд відхилив скаргу претендентки на виселення, чим, по суті, підтвердив висновки суду першої інстанції, – пише Дзеркало тижня.

Такий несподіваний результат розгляду житлової справи здивував не лише відповідачку, її родичів, а й автора цих рядків. Адже контраргументів — більш ніж достатньо.

Савельєви мешкають у гуртожитку ще з 1992 року, там зареєстровані, за що офіційно вносять плату.

У позовній заяві за підписом ректора ТНЕУ Сергія Юрія не йдеться про те, що сім’я вселилася в гуртожиток без рішення керівництва вишу та спеціального ордера. Позивачеві були відомі вис­новки перевірок прокуратури міста Тернополя та облдержадміністрації. Їхні посадовці торік установили, що Савельєвій надали житло на підставі ордера. Під час ознайомлення з матеріалами прокурорської перевірки пані Юлія побачила лист ректора університету на ім’я заступника прокурора Тернополя Галини Зарівної. А в ньому знайшла те, що потрібно було довести: «Ордер на тимчасове проживання Савельєвій видано 18.06.1992 р.». Саме тому міськрайсуд та апеляційний суду не встановили, що жінка самовільно зайняла кімнату в гуртожитку.

Так, гуртожитки призначені для тимчасового проживання. Але ні в паспорті, ні в інших документах пані Юлії не вказано, що їй дозволено проживати лише на певний строк чи до конкретної дати.

З усього видно: судді знали, що Савельєви мешкають у гуртожитку на законних підставах. Але не взяли цього до уваги. Крім того, вони вийшли за межі позовних вимог. З власної ініціативи суди виселили 16-річну дочку пані Савельєвої Анастасію, про яку в позовній заяві взагалі не згадувалося.

Адміністрація ТНЕУ керується благородною метою — забезпечити місцями в гуртожитках студентів і викладачів, які не мають іншого житла. А Міносвіти і науки подбало про це в масштабах усієї України.

Ще 2007 року воно затвердило Примірне положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу. І заклало в документі грізний 14-йпункт, який забороняє проживати там стороннім особам. ТНЕУ ухвалив своє положення.

А в травні 2009-го ректор університету видав наказ про укладення угод на продовження терміну проживання в гуртожитках. І навів у ньому вельми цікаву підставу для проживання — укладення договору найму житла. Не уклавши його, доводить у позовній заяві керівник навчального закладу, пані Савельєва порушила права університету. Та якби ж то позивача розумів заступник прокурора міста Тернополя, який у листі від 9 липня 2010 року на ім’я відповідачки чітко зазначив: «Наказ про укладення угод на продовження терміну проживання в гуртожитках не відповідає вимогам закону і був опротестований прокуратурою»!

Адвокат Юлії Савельєвої Орест Зварич узагальнює: «Примірне положення про студентський гуртожиток вищого нав­чального закладу суперечить Конституції та законам України, не зареєстроване в Міністерстві юстиції і тому не повинно застосовуватися. Воно не має зворотної дії в часі, адже було затверджене наказом Міносвіти 2007 року, тобто після вселення Савельєвих у гуртожиток. Дивним видається те, що керівництво ТНЕУ не читає уважно положення Житлового кодексу України, зокрема статтю 132, де наведено вичерпний перелік осіб та підстав їх виселення з гуртожитків без надання іншого житла. А в іншій статті — 125 — зазначено, що не підлягають виселенню без надання іншого житла одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. Будь-яких застережень, винятків ця стаття не містить, але роз’яснення щодо її застосування містяться у Примірному положенні про гуртожитки (пункти 41, 44), затвердженому постановою Ради міністрів УРСР від 3.06.1986 р. Там вказано, що з гуртожитку без надання іншого житла не можна виселяти одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, якщо вони не вселилися туди самоправно».

За схожих обставин рішенням судів з того самого гуртожитку нещодавно було виселено без надання іншого житла пенсіонера МВС, інваліда другої групи (захворювання пов’язане з проходженням служби) Михайла Ступ’яка. Він теж вселився на підставі ордера, що підтверджується в листі заступника голови облдержадміністрації Ольги Гузар. Пан Михайло, його дружина та неповнолітній син одинадцять років проживали в гуртожитку, будучи офіційно зареєстрованими, вносили за проживання плату. Як інваліда, його, згідно зі згаданою нормою ЖК (ст. 125), не мали права виселити на вулицю. Але судді знову не зважили на закон.

Спроби викинути на вулицю людей, котрі проживають у гуртожитку не від розкішного життя, мають місце і в райцентрах області.

У гуртожитку «Юність», що в місті Бучач, з реєстрацією у паспорті проживають члени 19 сімей. Майже в усіх — неповнолітні діти, а в однієї сім’ї — ще й дитина-інвалід. Наприкінці 2007 року власник будівлі — Товариство сприяння обороні України — за посередництва обласного керівництва ТСО змінив статус цієї будівлі з гуртожитку на готель. Але у квітні цього року Бучацький райсуд скасував свідоцтво про право власності ТСО на готель. На тій підставі, що рішення про зміну статусу будівлі, на підставі якого було видано свідоцтво, Бучацька міська рада не ухвалювала, проектної документації на реконструкцію гуртожитку не розроблялося, і такого об’єкта, як готель, в експлуатацію не приймали.

Однак директор готелю «Юність» Василь Керницький укладав з кожною сім’єю договір найму житла на кожен рік.

Крім того, він зобов’язував мешканців платити за теплопостачання по 6,04 грн. за квадратний метр загальної площі в період опалювального сезону, тобто за тарифом як для підприємств. Ці тарифи Бучацький міськвиконком затвердив у січні 2008 року, але через три місяці Бучацький райсуд їх скасував. Вердикт залишив у силі Львівський апеляційний адмінсуд.

Гуртожиток уже три роки як відключений від газопостачання. Для опалення та приготування їжі мешканці користуються електроприладами. І тут — нова пастка. Бучацький РЕМ та директор готелю з березня цього року вимагають від мешканців платити за спожиту електроенергію згідно з тарифами для промислових споживачів — 92 коп. за кВт/год, що більше ніж утричі вище у порівнянні з тарифами для населення. Хоча неправомірність таких нарахувань встановила Державна інспекція з контролю за цінами в області (рішення від 30 березня 2011 року).

Директор готелю Василь Керницький у розмові зі мною визнає першочергове право мешканців на приватизацію кімнат, але аж ніяк не безоплатну. Він вимагає викуповувати кімнати за орієнтовною ціною 1800—1500 грн. за кв.м залежно від майбутньої грошової оцінки. Плюс — потрібно буде оплатити заміну комунікацій, вікон, дверей тощо. Але найважливіший нюанс — переважна більшість мешканців гуртожитків, працюючи на низькооплачуваних роботах у глибинці, не має коштів для викупу.

Вже коли були написані ці рядки, пан Керницький звернувся до Бучацького райсуду з категоричною вимогою — виселити мешканців без надання іншого житлового приміщення. І обгрунтовує свою позицію тим, що, згідно з актом перевірки райвідділу МНС, дана будівля є не придатною для проживання сімей, терміни договорів найму приміщень закінчилися, а мешканці з березня ц.р. нагромадили значні борги за комунальні послуги… Позивач заплющує очі на ту обставину, що виселяти людей з приміщень, не придатних для проживання, Житловий кодекс зобов’язує лише з наданням іншої житлової площі в гуртожитку або іншого житлового приміщення (ст. 132). Якщо ж місцева Феміда видасть мандат на виселення «на вулицю», протидіяти процесові, який набирає обертів, стане іще важче