Перед загибеллю вивіз із поля бою 200 поранених: історія бійця Віталія Стадника
Віталій Стадник залишив роботу в прокуратурі й пішов на фронт. Там він загинув, вивозячи поранених із поля бою. Незважаючи на прокурорську бронь і трьох дітей, наймолодшій з яких на той час був рік, чоловік пішов до військкомату, – розповіла мати Віталія – Марія Стадник.
За словами жінки, її син долучився до ЗСУ у перші дні повномасштабної війни. Воював у 35 окремій бригаді морської піхоти на Херсонському напрямку.
“З самого дитинства він був дуже серйозний. У нього не було дитячих очей, всі хто дивився на нього, казали: “він, як доросла людина”. Цю фотографія в садочку робили. Хто тоді думав, що вони одінуть справжню форму”, – каже мати Віталія.
Марія та Олег Стадники зберігають дитячі світлини свого сина Віталія.
Батьки кажуть, з дитинства розуміли, що він піде шляхом батьків і обере юриспруденцію. Так і сталося.
Після завершення університету більше 17 років він працював у прокуратурі. Остання посада – начальник управління обласної прокуратури зі званням старшого радника юстиції, каже батько загиблого військового Олег Стадник.
“Якщо була нього якась конкретна мета – він до неї йшов, віддавався їй повністю. От робота – він віддавався роботі. Звання яке у нього було – одне з найвищих, дуже високе прокурорське звання, далі вже генеральські посади йдуть”.
Віталій хотів піти на війну ще в 2014 році, розповідає його брат-військовослужбовець Валентин Стадник. Проте не міг цього зробити через сімейні обставини. Але, каже, коли розпочалася повномасштабна війна, Віталій, вирішив долучитися до Збройних Сил України.
“Ми зрозуміли, що мусимо захищати рідний дім, наших дітей, тому що якщо всі чоловіки нашої країни не стануть на оборону, то ми втратимо все – і країну, і будинки, і наші сім’ї, ми залишимося ні з чим. Тому я думаю, це усвідомлює кожен українець. Збройні Сили України потребують кожного – з будь-якою спеціальністю. Ми за професією юристи, але так сталося, що нам також довелося взяти до рук зброю і ми боронимо нашу країну”, – каже брат Віталія.
Олег Стадник зберігає військову форму Віталія.
“Все, до чого він торкався – для нас уже пам’ятник. Ми дізналися, що він іде на фронт, за пів години до відправлення. Ми були в шоці. Я завіз його у військкомат і він так спокійно якось тільки обняв мене сильно-сильно, так, що я досі це відчуваю”.
“Відчувається, що ніби його піт ще тут є, ніби його дух є. Ми не віримо, що його немає. Ми його чекаємо з поверненням з війни”, – каже матір загиблого бійця.
Вдова Віталія Стадника Ольга розповідає, вибору Віталія – піти захищати Україну – не перечила. Підтримувала його, коли йшов до військкомату, а також під час служби.
“У нас вдома є його нагорода “За мужність III ступеня”, яку йому вручили посмертно. Ця нагорода дійсно заслужена. Він був героєм при житті не лише під час бойових дій. Просто під час війни цей героїзм проявився дуже яскраво. Тому, коли він був там, я знала, що він на своєму місці, то ж я не турбувала його різними словами “чому ти нас залишив?”, “як я справлюся?”. Я знала, що він має бути там, для нього це важливо. Я бачила, як в нього очі горіли, коли він розповідав, що він робить щось важливе для нашої країни, для нас”, – каже жінка.
Віталій та Ольга прожили разом 13 років. Жінка пригадує, познайомилися ще у школі.
“Він до нас прийшов у 6-му класі. Пам’ятаю перший день, коли його привели. Він був у костюмі, з валізкою, суворий, класичний, такий, як і був все життя. Це була надзвичайна людина, я таких просто не зустрічала до цього і я сумніваюся, що такі десь ще ходять”.
Свою мрію – мати трьох дітей, розповідає дружина, Віталій здійснив. У нього залишилося дві доньки та син. Наймолодшій Марії зараз два роки.
“По-трошки ми справляємося, намагаємося шукати у всьому щасливі моменти. Діти молодці, вони мене підтримали. Найменша донечка, як тільки я починаю плакати, зразу мене відволікає, не дає мені можливості зануритися у це все”, – розповіла Ольга.
Ольга каже, намагається зберегти пам’ять про чоловіка й розповідати дітям про нього.
Найстарший син Максим, якому зараз 13, розповідає, що хоче продовжити сімейну справу та стати прокурором. Він розповів, яким запам’ятав батька.
“Запам’ятав тата таким, з якого можна брати приклад, сильним, на якого можна було покластися, люблячим батьком”.
Віталій Стадник загинув першого жовтня 2022 року на Херсонщині. Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв у Тернополі. Сюди сім’я Стадників приходить щодня, каже батько Олег Стадник. Розповідає, Віталій загинув, вивозячи поранених із поля бою. Виконувати це завдання разом із побратимом Володимиром Кобилецьким вирішили добровільно. “Він зробив 6 поїздок, вивіз 200 людей. Мам поранені були і такі, що вже не доїхали. Смеркалося, тому йому казали досить, бо дуже інтенсивний мінометний обстріл. Він сказав “іще раз, бо я бачив, що там поранені лежать”. І більше не вернувся з цієї поїздки. Біля нього буквально міна розірвалася. А вже на другий день той побратим Володимир, який продовжував вивозити поранених, побачив і його, вивіз”.
Коментарі вимкнені.