Псевдолiкар Слюсарчук похоронив свою маму живою

Журналісти знайшли її — жiнку, яка начебто загинула в автокатастрофi понад 30 рокiв тому.
У справi шахрая, який упродовж 20 рокiв, видаючи себе за “великого лiкаря”, доводив до калiцтва та смертей людей, дурив громадськiсть, двох Президентiв України та використовував у своїх цiлях вiдомих людей, з’являються все новi i новi факти, – пише газета Експрес

Цi факти цинiчнi. Там – бруд. За ними – смерть, людське горе i байдужiсть, жадоба грошей, нетрадицiйнi сексуальнi оргiї, замiшанi на синтетичних наркотиках зi знущанням. I все це два десятки рокiв покривали працiвники мiлiцiї, прокурорськi та чиновники рiзних рiвнiв i рангiв.

П’ять тижнiв тому, пiд час iнтерв’ю, яке я намагалася зробити зi Слюсарчуком, не знаючи, що вiн зовсiм не той, за кого себе видає, Слюсарчук сказав менi: жоден журналiст нiколи не написав i не напише про нього правди, бо вiн усе знищив.

Це не так, пане Слюсарчуку. Правду не можливо знищити. Бо правда завжди є правдою. Хоча вона нинi – гiрка i жорстока.

Тодi Слюсарчук розповiдав менi, що батьки: тато — професор-кардiолог, а мама – професор-педiатр, загинули на Вiнничинi в автокатастрофi. Я запитувала його: де могила батькiв? Казав: на Вiнничинi. Стареньким Карпiнським зi села Дашава, яким вiн ставив смертельнi неiснуючi дiагнози, пседолiкар жалiсливо розповiдав, що поставив дорогий пам’ятник на могилi батькiв.

Не гоже, пане Слюсарчуку, дурити старих людей. I живими батькiв своїх хоронити не можна. Не було автокатастрофи пiд Вiнницею. I батькiв-професорiв не було. Ми знайшли вашу маму. Вона жива…

Отож, пiд час розслiдування встановлено: Слюсарчук Андрiй Тихонович народився 10 травня 1971 року у мiстi Житомир. Мама, Наталiя Тихонiвна Слюсарчук, на той час 21-рiчна мiсцева жителька, жiнка без освiти, покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку. Вiдмовилася вiд нього. Батька дитини молода жiнка не знала. Тож по батьковi у свiдоцтвi про народження записали – Тихонович. Тихон – саме так звали батька Наталiї Слюсарчук i дiдуся незаконнонародженого хлопчика.

Покинутого матiр’ю малюка лiкарi передали у будинок дитини. Там хлопчик рiс до трьохрiчного вiку. Перш, нiж потрапити до Бердичiвської спецiалiзованої школи-iнтернату для неповноцiнних дiтей, Андрiй Слюсарчук змiнить ще два дитбудинки. Тож Гришкiвцi – його четвертий iнтернат. Пiсля нього – Козятинське ПТУ.

Ми знайшли матiр Андрiя Слюсарчука. Поки що, в iнтересах слiдства, не будемо повiдомляти про неї подробиць. Про це – пiзнiше.

Нинi ми вже знаємо, чому дирекцiя школи-iнтернату та дирекцiя Козятинського ПТУ давала неправдивi свiдчення правоохоронцям i стерджувала, що Слюсарчук А.Т. у них “не навчався”. Достеменно вiдомо, що хтось таки справдi намагався у цих закладах “знищити все”. З особової справи Слюсарчука А.Т., вихованця iнтернату, вирвано сторiнки. Затерто i виправлено прiзвище Слюсарчука у книгах наказiв та iнших документах.

Але поступово правда вiдкривається.

Мене за останнi тижнi часто запитували: а де були медики? Невже не бачили й не знали, що Слюсарчук – не лiкар, а шахрай? Знали. I говорили про це.

1993 рiк. У Новояворiвську та Яворовi задзвонять церковнi дзвони. Померла молода дiвчина, померла дитина, помер чоловiк. Усiх померлих “лiкував” псевдолiкар, який ходив з халатом медика у дипломатi. На стiл правоохоронцiв ляжуть заяви потерпiлих.

“Слюсарчук прийшов до мене й почав просити дати кабiнет та влаштувати його на роботу. Казав, що вiн лiкар-нейрохiрург. Я знала, що вiн проводить якiсь пiдозрiлi “зiбрання” у палацi культури, де виголошує себе якимось великим лiкарем. То ж попросила його показати диплом. Вiн показав менi копiю диплома Вiнницького медiнституту. Ця копiя мене абсолютно не задовольнила, бо це ж не оригiнал, i я показала йому на дверi”, – Ольга Гудзь, психiатр, на той час головний лiкар Новояворiвської лiкарнi, згадує, як через тиждень до її кабiнету прийшли “прохачi”, якi вимагали надати кабiнет у лiкарнi їх “гуру”. Ця група була схожа на секту.

А Слюсарчук ввiйшов у раж: бiгав до всiх заввiдiлiв лiкарнi i вимагав кабiнет. До медикiв почали телефонувати й рiзнi чиновники. Ольга Гудзь звернулася iз заявою до прокуратури, де просила перевiрити “диплом” Слюсарчука. Ця заява у редакцiї.

“Хайнацький Войтех Мар’янович, заступник прокурора Яворiвського району, надав менi копiю вiдповiдi, яка надiйшла на їх запит: Слюсарчук А.Т. у Вiнницькому медичному iнститутi iменi Пирогова нiколи не навчався, – розповiдає Ольга Гудзь. I додає: Слюсарчук пiсля того поїхав десь, зник з їх життя, як поганий сон”.

I Войтех Хайнацький не забув того факту. Шкодує, що, отримавши вiдповiдь з Вiнницького медiнституту, не зупинив Слюсарчука. Не встиг забрати у шахрая копiю диплома з якою вiн бiгав лiкарнею. Слюсарчук зник. I, як ми пам’ятаємо, “випливе” псевдолiкар у 1996-му. У Жидачевi, коли слiдчi мiлiцiї порушать проти нього справу за статтею “шахрайство”. На цей час шахрай почне манiпулювати вже росiйськими дипломами. З Росiї слiдчi отримають вiдповiдь: Слюсарчук А.Т. медичнi вишi їх країни не закiнчував.

Тодi справу “прикриватиме” прокурор Андрiй Панчишин, на сьогоднi вже “колишнiй” i скандально вiдомий. Ми свого часу писали про те, як вiн оголеним бiгав прокуратурою, влаштовуючи бучнi оргiї.

…До редакцiї продовжують надходити дзвiнки потерпiлих. У них одна тематика: калiцтво, наркотики, оргiї, i смерть — шлях псевдолiкаря до п’єдесталу – указiв президентiв про iнститут мозку та державної премiї.

Знайдеться йому мiсце, як це вже встановлено, i в Київськiй медичнiй академiї пiслядипломної освiти iм. Щупика. Кримiнальне минуле шахрая академiї не завадило. Афериста приймуть туди на роботу у 2008-му. На посаду професора. На 0,25 ставки. Прийматиме екс-мiнiстр Мiнiстерства охорони здоров’я Микола Єфремович Полiщук, на той час завкафедри нейрохiрургiї.

Я запитала екс-мiнiстра, як же трапилося так, що псевдолiкар опинився на такiй поважнiй кафедрi? I ось що вiн менi вiдповiв.

С.М.: Слюсарчук – настiльки великий професор, що пiвтора року плiч-о-плiч працював з вами в iнститутi?

М.П.: Я знаю Слюсарчука як людину, але як професора я його не знаю. Я не бачив жодної його роботи. Жодної дисертацiї. Вiн нiколи не оперував i не вiв iсторiю хвороби жодного хворого.

С.М.: Тим не менше ви особисто взяли його на кафедру.

М.П.: Я б його нiколи не взяв. Його менi рекомендувала вiдома i дуже високопосадова особа. Слюсарчук надав копiї дипломiв, завiрених нотарiусами. Ми його “помили” i ввели в операцiйну. Хiрурги вийшли й сказали: вiн нiчого не тямить у нейрохiрургiї взагалi. До операцiйної його ми бiльше не пiдпускали.

С.М.: Знаєте, що наша газета довела: Слюсарчук – бездипломник?

М.П.: Золотко, я знав про це ранiше вiд вас!

С.М.: Знали i мовчали?

М.П.: Я опiсля дiзнався. Особисто ходив у бiблiотеку й побачив, що автореферат та дисертацiя, яку вiн нам надав, – плагiат. Вiн їх украв у справжнього вченого. То ж сказав йому: “до побачення”. I я говорив лiкарям усiх областей та Криму, аби Слюсарчука не допускали до хворих та до операцiйної, бо то – не лiкар.

С.М. Коли дiзналися, що Слюсарчук – не лiкар, чи зверталися у правоохороннi органи?

М.П. Ви дуже багато хочете знати. Я працював на дуже серйозних посадах.

С.М.: Пане Миколо, посади й рекомендацiї – це добре, але Україну нинi цiкавить iнше: як трапилося так, що людина без жодного диплома, видаючи себе за лiкаря, впродовж 20 рокiв працювала у державних вишах, навчала студентiв i калiчила та вбивала людей?

М.П.: Але ж мiнiстерство його перевiряло. Ми робили запити у Москву i нам надходили вiдповiдi: такий студент у них був.

С.М.: Це неправда, пане Миколо. Я особисто привезла документ з Московського медунiверситету про те, що Слюсарчук там не навчався.

М.П. Навiщо ж мене… менi працiвники мiнiстерства говорили: вiдповiдi з Москви є?

Екс-мiнiстр Мiнiстерства охорони здоров’я, видатний учений, на останнiй фразi замовк. Мовчить i пан Табачник, нинiшнiй мiнiстр Мiнiстерства освiти України, який особисто поставив пiдпис пiд атестатом “професора нейрохiрургiї Слюсарчука Андрiя Тихоновича”.

А тим часом на редакцiйному столi з’являються все новi i новi документи. Група львiвських медикiв в експертнiй оцiнцi медичних препаратiв, якi виписав власноручно Слюсарчук пiд пiдписом важкохворiй десятирiчнiй дитинi, довела: препарати, виписанi псевдолiкарем, несумiснi. Вони могли спричинити смерть.

“Слюсарчук приходив до мене, розмахував дипломами й вимагав, аби я надав йому кабiнет для приватного лiкування. Я порозмовляв з ним години двi, побачив, що не розумiється на елементарних медичних термiнах, що то не лiкар, а звичайний шахрай, й попросив його залишити примiщення. Оскiльки вiн не бажав зрозумiти цього й почав лякати мене своїми зв’язками, то менi довелося йому допомогти спуститися сходами”, – згадує Василь Дончак, головний лiкар 10-ої мiської “студентської” лiкарнi Львова.

“До мене звернулися батьки двох дiточок-близнят, яких лiкував Слюсарчук. Вiн там ще не встиг наробити бiди, батьки вчасно спохопилися. Але я знаю, що за тим фактом порушили кримiнальну справу, здається за статтею “шахрайство”, – згадує Володимир Шевага, професор-нейрохiрург. Цьому сивочолому науковцевi, коли вiн попросив “колегу” показати дипломи, Слюсарчук кричав в обличчя, що “вiн – другий професор, а перший – вiн, Слюсарчук”.

Покинути примiщення лiкарень “просили” шахрая, який з роками помiняв дешевий дипломат на професорський портфель з дорогої шкiри, впродовж 20 рокiв багато медикiв.

“Слюсарчук кричав, що вiн – професор, а ми – нiхто, придурки. Вiн розмахував дипломом професора, що вiн є “головним нейрохiрургом Кабiнету Мiнiстрiв”. Ми бачили його неадекватнiсть. Бачили, що вiн,пориваючись робити хворiй пункцiю спинного мозку, навiть не розбирався у дiаметрi голки”, – лiкарi Iршавської лiкарнi, що на Закарпаттi, де Слюсарчук хотiв “оперувати” важкохвору жiнку, дверi до операцiйної заступили собою.

“Я сказав йому: ще раз зловлю у вiддiленнi – бавитися не буду, а поб’ю”, – так заявив Слюсарчуковi завiдувач вiддiлення нейрохiрургiї лiкарнi швидкої допомоги м. Львова, головний нейрохiрург областi Андрiй Токарський.

А тим часом журналiсти “Експресу” продовжують вислуховувати все нових i нових жертв певдолiкаря.

До редакцiї також надiйшли листи з Генеральної прокуратури України та з Адмiнiстрацiї Президента України майже однотипного змiсту. У них йдеться про те, що правоохоронi органи розпочали перевiряти пiдстави для нагородження псевдолiкаря-бездипломника Державною премiєю вiдповiдно до Указу Президента.

Вiддiл розслiдувань газети “Експрес”, редактор вiддiлу Свiтлана МАРТИНЕЦЬ

P.S. Ми вже розповiдали про те, як Слюсарчук обдурив людей, начебто встановлюючи рекорд iз запам’ятовування числа пi. У наступному номерi “Експресу” ми розповiмо й про те, як провалився ще один його “шахматний рекорд”, i для чого цi “рекорди” були потрiбнi. А також опишемо прийоми, за допомогою яких псевдопрофесор створював свiй “науковий доробок