Ольга Тимошенко об’єднує людей, заради найшвидшої Перемоги

Ольга Тимошенко – дружина зниклого воїна, мама двох донечок, яка до повномасштабного вторгнення займалася бізнесом та будувала сімейне щастя. Але 24 лютого все змінилося.

З квітня 2022 року практично вся її  діяльність – волонтерство, трішки розбавлене роботою та часом з дітьми.  Весь 2022 рік Ольги це збори, тонни вантажів, поїздки та сон 4-5 годин на добу, що призвело до виснаження і проблем зі здоров’ям. Які максимально проявили себе після зникнення її чоловіка – Максима.

Максим ще з 2014 року хотів захищати Україну, практично “штурмував” воєнкомат, але через серйозні проблеми зі здоров’ям йому відмовляли більше п’яти разів. Він був впевнений, що “велика” війна неминуча. Ще за два місяці до повномасштабного вторгнення Максим почав активну підготовку, в нього були куплені і зібрані всі доступні необхідні речі для участі в бойових діях. 24 лютого, коли всі намагалися виїхати закордон, ми відвезли дітей до батьків, а самі поїхали в військову частину в Яворові, – розповідає Ольга.
Вже третього березня Максим і його побратими були на позиціях в Луганській області. З того моменту почалась волонтерська діяльність Ольги.

• Як тільки перший волонтер доїхав до них на позиції (а в перших числах березня таких сміливців були одиниці) я вже мала контакти неймовірної Ірини Боднар і почала збирати все необхідне чоловікові і побратимам. Перша “посилочка” вагою 72 кг була відправлена 18 березня. Всю весну я купувала, збирала, пакувала, передавала те, що просив Максим для себе і побратимів тільки своїми силами та особистими коштами. Коли ж вичерпала всі ресурси, то почала організовувати збори, як грошей, так і речей, продуктів, будматеріалів. Частинка звітів є в мене на сторінці в фейсбук. Паралельно я плела кікімори, робила енергетичні батончики, заливала окопні свічки, робила прикраси на продаж зі збором грошей для ЗСУ, – розповідає Ольга.

З 18 березня до середини травня Ольга Тимошенко допомагала тільки підрозділу свого чоловіка. 11 травня 2022 року поїхала з Іриною Боднар до них в Соледар. А вже після цієї поїздки, жінка почала допомагати  різним бригадам, які були в Донецькій області на передовій.

За 9 місяців з моменту вторгнення з чоловіком Ольга бачились два рази, коли з іншими волонтерами привозила його підрозділу допомогу.
За цей час Максим воював в Попасній, Лисичанську, Соледарі, виходив з оточення з-під Золотого, був в Часовому Яру (якраз в той час там загинуло багато тернополян), а пізніше їх передислокували на херсонський напрямок, де він був поранений в вересні. Два місяці проходив лікування та реабілітацію в Тернополі, а як тільки більш менш одужав, поїхав знову в зону бойових дій.
Практично зразу ж з ним пропав зв’язок, а вже 7 грудня додому  принесли сповіщення з воєнкомату про те, що він зник.

• Ця звістка застала мене в Донецькій області, якраз повезли чергову допомогу захисникам, – каже дружина військового.

З того часу і до тепер Ольга не припиняла волонтерську діяльність, але зменшила об’єми. Потрібно було серйозно зайнятися здоров’ям. А ще в неї ростуть дві донечки, які сильно страждають через таку тривалу відсутність батька, тому більше часу потрібно було присвятити їм.

• Та вже ж я не змогла бути байдужою, до того що відбувається в нас в місті та в країні в цілому. Те що не все добре з нашою владою, думаю, бачить кожен, дуже довгий час ми (всією волонтерською спільнотою), зціпивши зуби, терпіли і старалися максимально закривати потреби наших захисників. Але ресурси людей вичерпуються, а влада бюджетні кошти витрачає на дуже сумнівні речі.

Так Ольга стала однієї з організаторів акції «ЗСУ в ПЕРШУ чергу».

• Я маю надію, що з підтримкою громадськості ми зможемо домогтися збільшення допомоги від Тернополя силам оборони з 1,91% до хоча б 15%. Якщо завдяки моїй діяльності вдасться зберегти хоч декілька життів наших захисників, це вже буде для мене перемога. Можливо завдяки цьому, Бог допоможе моєму чоловікові та поверне його до сім’ї.

Вся її волонтерська діяльність не була б такою потужною, якби  не люди, які завжди її підтримують.

• В Тернополі в мене є дуже багато людей, які відгукуються на заклики про збори. Всі вони записані в мене з позначкою “допомога”. Коли приходить час готувати машини до виїзду на схід, ми контактуємо і домовляємось хто чим може допомогти. Хтось допомагає кожної поїздки, хтось час від часу, є і одноразові допомоги.
  Особливо хочу відмітити:
  – громадську організація Молодь з Місією Тернопіль” і Юлю Турій;
  – школу № 29, директора Анатолія Васильовича Ятищука і Людмилу Петренко;
  – громаду Пронятина і Оленку Комбуль;
  – волонтерів Олександра Пільгуна і Таню Федорів;
  – Великогаївську територіальну громаду, вчителів та дітей СШ с. В. Гаї і Людмилу Кохман;
  – Юлю Мамчак та її ГО “Країна рівності та правди”;
  – жителів ОСББ Володимира Великого 4 та ОСББ Євгена Коновальця 9;
  – велику “родину партнерів” з компанії L’Club
  – Юлю Стасюк (Мандзій) та її маму Таню;
  – Ярослава Бойка;
  – батьків колишніх однокласників моїх дітей з 29 школи (зараз 8 і 5 клас);
  – Лапшинську гімназію, всіх вчителів та учнів і директора Наталю Романівну Вітковську;
  – моїх родичів з-за кордону, які часто допомагають закривати збори;
  – однокласників мого чоловіка, особливо Таню Білоус та Наталю Приміч;
  – водіїв, які зголошуються на мої заклики і допомагають збирати допомогу.
  Також завдяки акції “ЗСУ в ПЕРШУ чергу” на останній збір об’єдналися дуже багато тернопільських волонтерів. Не буду всіх згадувати, щоб нікого не пропустити.  Приємно було познайомитися з такими активними тернополянами.

Кожен з бажаючим може долучитися до допомоги нашим воїнам, підтримавши різноманітні збори до яких долучається Ольга.
Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/7FVYD4HG6R
Номер картки банки
5375 4112 0927 6828 монобанк
ПриватБанк:
4731 1856 3371 8819 Тимошенко Ольга
tymoshenko1.olga@gmail.com пейпал

Більше про збори можна прочитати на сторінці волонтерки у мережі Фейсбук – https://www.facebook.com/profile.php?id=100001574328695

Спілкувалася Надія Греса