Іван Ковалик: «Багато учасників гри «Гурби-Антонівці» стали добровольцями, коли почалася російсько-українська війна»

Вчора, 17 вересня, на Шумщині розпочалася щорічна теренова гра “Гурби-Антонівці”. У ній беруть участь близько 150 осіб. Учасники віком від 18 до 29 років з Тернополя, Києва, Івано-Франківська та Львова.

Гра триватиме 60 годин без перерви. За правилами учасники протягом трьох діб житимуть в лісі та відтворюватимуть повстанську боротьбу на місці бою УПА проти НКВС, поблизу урочища Гурби.

Організатори заходу – Міністерство молоді і спорту України та Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

За словами почесного члена «МНК» в Тернопільській області Івана Ковалика, тернову гру “Гурби – Антонівці” проводять у вісімнадцяте. Сам Іван був учасником гри вісім разів. Цього року приїздив на «Гурби», щоб побажати успіху іншим гравцям та розповісти про усю важливість змагання, яке виховало ціле покоління безстрашних патріотів своєї країни.

Ще будучи студентом, у 2008 році Іван Ковалик долучився до «Молодіжного націоналістичного конгресу», а у 2009 вперше поїхав на «Гурби» як учасник. З того часу Ковалик щороку їздив на гру аж до 2016 року. Також два роки був керівником Тернопільської обласної організації «МНК» та заступником голови всеукраїнської «МНК».

«В 2003 році громадська організація «Молодіжний націоналістичний конгрес започаткувала тернову гру «Гурби-Антонівці», яка відбувається на територію у двадцять квадратних кілометрів та триває 60 годин безперервно. Учасниками гри є люди з усіх куточків України, як добровільно зголошуються та приїздлять сюди. Їх ділять на дві команди за територіальним принципом, але так, щоб учасники західних та східних областей воювали в одних командах. Наприклад, Тернопіль об’єднується з учасниками від Сумської, Харківської областей. Так учасників розподіляють на дві команди»,- розповідає Іван Ковалик.

За словами Івана Ковалика, щороку кількість учасників різниться. Цього року, очевидно, було найменше через карантинні обмеження. Не всі змогли приїхати.

«Учасники діляться на дві команди – курені. Це об’єднання, які діяли в Українській Повстанській армії. Курені діляться на «рої», «чоти». Учасники мають пов’язку на руці. І для того, щоб вбити свого суперника, потрібно зірвати цю пов’язку, не наносячи бойових ударів».

Ця гра з 2003 року об’єднала дуже багато молодих людей. Іван Ковалик каже, що вона «Гурби» несуть всеукраїнський характер.

«Дівчата і хлопці, які пройшли гру, на мою думку, є дуже відповідальними громадянами. Я особисто приймав участь в грі вісім разів. Був і простим бійцям, і «ройовим», і «чотовим», навіть був курінним, тобто тим, хто командував 150-ма гравцями. Вперше я побачив, що гра має практичний результат під час Революції Гідності. Там діяло утворення «Самооборона Майдану», яка також складалася з «сотень», які ділилися на менші підрозділі. Тобто так, як у грі «Гурби-Антонівці». І, до речі, учасники тернової гри створили свою сотню в рамках «Самооборони Майдану». Це була «14-та сотня» – це були хлопці та дівчата, які в дуже схожих умовах тренувалися на грі. Тому знали, як ефективно захищатися та відстоювати наше право на мирний протест».

Багато учасників гри «Гурби-Антонівці» стали добровольцями та волонтерами, коли почалася російсько-українська війна.

«Коли я був на «Гурбах», то познайомився з багатьма людьми з різних куточків України, які пішли на Схід. Наприклад, з Тернопільщини я дуже добре памятаю Володю Гарматія, з якими ми разом не раз були на грі. То він, на жаль, загинув на війні, вириваючись з оточення. Також мій друг, з якими разом пройшли Революцію Гідності в одній сотні, Роман Атаманюк із міста Сум, теж пішов добровольцем та віддав життя, боронячи наші кордони»,- розповідає Ковалик.

«Сьогодні наш терен – це 20 кілометрів, а завтра нашим тереном має стати вся Україна». Так звучить гасло гри «Гурби-Антонівці». І, на думку Ковалика, «Гурби» – це, справді, вишкіл, який надає людям велику мотивацію не бути байдужими до своєї країни, міста чи села.

«Гурби» дають мотивацію йти та працювати у своїх громадах, беручи відповідальність на себе. Бо успішна людина – це патріот своєї країни, в першу чергу. І тому людей, які були на «Гурбах», зараз можна зустріти на різних щаблях влади та місцевого самоврядування».