“Журналістом ти не будеш! Шоби твою голову по корчах шукали?” – тернополяни про Георгія Ґонґадзе

Сьогодні 13-ті роковини від дня загибелі Георгія Ґонґадзе. Що тернопільські журналісти знають про цю людину та про його трагічну смерть дізнавався “Погляд”.

Володимир Кузик, редактор інтернет порталу “Економічний простір”:

На жаль, я особисто не знав Гії, хоча були разом на кількох заходах – бачив, як він працює і знаю який резонанс мали його матеріали. З приводу його смерті думаю, що і сьогодні ми не знаємо дуже багато речей. Ця трагічна історія є дотичною до багатьох високо посадовців нашої держави, які доклали максимум зусиль, щоб правда була прихована. Однак постать Ґонґадзе стала для українських журналістів прикладом наслідування символом професійності, непідкупності, демократії… Людина віддала життя за свої переконання та ідеї. Світла йому пам’ять! Оскільки робота журналіста часто пов’язана з ризиком, то смертність у цій професії досить висока. Можна згадати того ж журналіста і відеооператора Тараса Процюка, який загинув в 2003 році в Іраці. Тоді від пострілу з американського танка загинув також телеоператор іспанського телеканалу та троє співробітників агентства «Рейтарс» дістали поранення.

Леонід Бицюра, член Національної спілки журналістівУкраїни:

Для початку, проблема тиску і нападів на журналістів – не містечкова, а світова проблема. Спілки журналістів давно ведуть багато різних моніторингів та рейтингів відношення до своїх колег. Вони чітко демонструють кореляцію цих показників з загальним станом справ у країні. Фінляндія, Норвегія, Нідерланди – перші за свободою слова, протилежна ситуація – в диктаторських країнах Азії та Африки. Україна в цих рейтингах все-таки тяжіє до Африки (126 з 179 країн рейтингу Світового індексу свободи слова – між Алжиром і Гондурасом). Рейтинги крайнє ворожого ставлення до журналістів фіксують як напади, так і, на жаль, вбивства. За оцінками різних фахівців щороку гине до 200 журналістів. Ірак, Сомалі, Філіпіни, Шрі-Ланка, Колумбія, Афганістан, Мексика, Пакистан – в цьому негативні лідери. Яке відношення – така і країна. Професія журналіста справді небезпечна. І в фізичному, і в моральному плані. Гонгадзе – трагічна українська загадка. Символ, який вплинув на подальший розвиток України на наступне десятиліття. І ці зміни на загал не принесли позитиву. Моя думка – це була чітко спланована акція проти Української держави, а не внутрішня розбірка. Дуже схожа, наприклад, на події в Грузії перед парламентськими виборами. До кінця ми ніколи не будемо знати, як справді відбувалися події. Зате всі без винятку будемо пожинати їх наслідки.

Андрій Орляк, журналіст “RIA плюс”:

Про Ґонґадзе уперше почув, коли ще навчався у школі в початкових класах. Це був початок 2000-х. Тоді тільки й говорили, що про вбивство якогось журналіста, про касетний скандал, про Кучму. Звісно, я нічого в тому не тямив, але прізвище Ґонґадзе знав добре. І знав, що це – той, хто боровся за щось хороше. Тепер же знаю про імовірну причину його вбивства. Про суди, карні провадження, допити Кучми. Для мене це близько, хоча б тому, що теж працюю журналістом. І переконаний. що забувати як про рокове вбивство, так і про те, хто був вбитий – самогубство для самих вітчизняних журналістів.

Про загибель репортерів у “гарячих точках” часто читаю на профільних журналістських ресурсах. Читаю, і розумію, що загинуло вони точно не надарма. Як би це романтично не звучало. І це стосується не лише репортерів із згаданих “гарячих точок”, а й журналістів зі, скажімо, сусідньої Росії. Там, знаю, часом творяться геть жахливі речі щодо медійників.  Ніколи не забуду, як хтось мені сказав: “Шо, на журналістиці вчився? Майбутній Гонгадзе?”  

Ольга Терещук, редактор “Тернопільських позитивних новин”:

Георгій Ґонґадзе – засновник та журналіст авторитетного видання «Українська правда». Здебільшого видання критикувало тогочасного президента Леоніда Кучму, і за це й поплатився журналіст – так вважають всі, хто його знав, родичі та друзі. Георгій пропав безвісти, а через декілька років у Таращі на Київщині було знайдено тіло («таращанське тіло»), яке ідентифікували, як залишки зниклого журналіста. Це все пам’ятаю із новиннєвих сюжетів, які ще тоді транслювалися на телебаченні, звісно ж, забути про Георгія не дають його рідні – мати Леся та дружина Мирослава, яка, якщо не помиляюся, родом з Тернопільщини.

Стосовно загибелі журналістів, то насамперед пригадую час, коли вбили телеведучого Влада Лістьєва, якого застрелили у 90х роках. Тоді я ще була малою і не могла чітко зрозуміти, чому цілими днями по телевізору крутять заставку «Влада Листьева убили», а не показують мультфільми та телесеріали. Знаю, що журналісти часто гинуть, намагаючись зробити репортаж із «гарячих точок», приміром в Дагестані, Індії чи в Єгипті. Резонансних вбивств журналістів в Україні не пригадую(окрім вбивства Георгія Гонгадзе), однак знаю, що 2012 рік називають «кривавим» у журналістиці, адже протягом року у світі з життя пішло понад сотню журналістів, які виконували свої робочі обв’язки.

 Зоряна Биндас, редактор інтернет-видання “Доба”:

Про Ґонґадзе, думаю, знаю, як і кожен журналіст. Читала статті, спілкувалась з правником, яка зараз замається справою Ґонґадзе… Але ім’я цього журналіста завжди асоціюється мені з одним випадком. Коли я вперше сказала батькам, що хочу бути журналістом, то почула від мами таке: “Ні в якому разі, журналістом ти не будеш! Щоби я хвилювалась за тебе? Щоби твою голову по корчах шукали? Щоби з тобою сталось таке, як з Гонгадзе?”. На щастя, я таки працюю в ЗМІ, зараз мама хвилюється менше. Про інші вбивства журналістів знаю, періодично читаю такі матеріали в електронних ЗМІ. Але, на щастя, зараз насилля проти журналістів в Україні не є масовим, трапляються якісь поодинокі випадки лише, але хочеться, щоби і їх не було.

Олеся Красновська, журналіст газети “Експрес”:

Про Ґонґадзе не знає напевно лінивий. А от про смерть, було написано, проговорено, показано багато. Проте, важко серед всієї маси інформації виокремити щось одне. Зрозуміло одне — комусь дуже не вигідно аби врешті весь світ дізнався про справжніх замовників вбивства Григорія.

 
Володимир Явнич, фотоагентство “Дубельтівка”:

Він журналіст. Репорт з великої букви. Був першим редактором та засновником “Української правди”, Гія був талановитою людиною, яка не вміла мовчати і бути на поводку у влади. З усіх фактів, які відомі про його трагічну загибель є те, що він заважав владні верхівці творити “свої закони та правила” в державі. У світі ледь не щодня гинуть журналісти намагаючись донести пересічним людям правдивість подій і реалії буденного світу

Тарас Савчук, дизайнер:

Інна Сирник, редактор газети “Тернопіль Вечірній”: