«Дядько Максим» з Тернополя – токар зі срібною кнопкою Youtube!

«Чому «дядько Максим»? Це прізвисько до мене ще зі школи причепилося. Був найвищий у класі, а що любив щось руками покрутити, то мене назначили там завгоспом. І якщо щось треба було підрихтувати, казали: «Хай дядько Максим зробить». Так і пішло-поїхало, тож коли постало питання, як назвати ютуб-канал, відповідь була єдина: «Дядько Максим» .

«Любов до «заліза» – родом з дитинства
– Любов до «заліза» – у мене як прошита базова опція, я змалку до того тяжів, мені це страшенно подобалося, – зізнається Максим «НОВІЙ…». – У ті «доавтосервісні» часи і дідо, і батько ремонтували свою машину самі, а я, щасливий, біля них крутився «на підручних». Мені то все було завжди цікаво – розібрати, подивитись, покрутити… А далі так, як звично у всіх хлопців – спочатку велосипеди, потім, у підлітковому віці, мопеди-мотоцикли, а далі чим старший – машини, і так то все діло дійшло до майстерні, до гаража і врешті перетворилося у хобі. А потім хобі переросло у додатковий заробіток, а додатковий заробіток – в основну роботу і справу життя. Правда, між тим всім були ще п’ять років навчання на економіста – за наполяганням батька. Я вивчився, навіть магістратуру закінчив, і подарував татові диплом, який мені ні разу не згодився… Направду, матінку-природу не здуриш (сміється, – авт.). Уже на останньому курсі універу я заробляв токарською справою. У мене немає технічної освіти, все, що я вмію, знаю і роблю, є наслідком мого власного саморозвитку. Якщо чогось хочеш, то шукаєш можливості це вивчити, а коли свою справу любиш, то робити це дуже легко.
З чого почався мій блог? У час, коли токарська справа була для мене ще просто хобі і я працював із «залізом» у своєму гаражі у Великих Гаях, я вів свою тему на одному із російськомовних форумів з металообробки. І коли треба було поділитися не лише текстом чи фото, Youtube був мені в поміч – 12 років тому про вайбери-телеграми ще навіть не йшлося, тому єдиним способом переслати відео було залити його на Youtube. Я завантажував туди відео, а потім вставляв його у сторінку форуму. І для мене стало великим відкриттям, що ці відео бачать не тільки ті, хто на форумі, а, власне, весь світ… (Сміється, – авт.). А тоді якось мій кум, який бачив то все, і каже мені: «Слухай, це ж можна знімати і викладати на Youtube, люди на такому гроші заробляють.» Я йому на те: «Юрку, та які заробітки, які блоги, кому ті «желізяки» потрібні…» Тоді, у 2009-ому, і телефони з камерами далеко не у всіх були. Але таки вирішив спробувати, і пішло, і дотепер так воно і йде… Я це робив «не користі заради», а з цікавості…
Чесно кажу – не знаю, звідки у мене взялося перших п’ять чи десять тисяч підписників – я за цим не те, що не стежив, я просто спершу і не знав, що таке є! (Сміється, – авт.). Я зрозумів, що люди стежать за моїми відео, коли побачив, що під ними є коментарі – стало зрозуміло, що їх дивляться, на них реагують, що вони викликають у людей певні емоції. Але, знаєш, у мене дотепер немає цілі набрати якнайбільше підписників і на цьому заробляти – я ніколи не ставив свій відеоблог як насамперед комерційну річ, я це робив і роблю дотепер з душею, аби поділитися інформацією з іншими. З часом аудиторія каналу росла, я побачив динаміку – скільки людей з якої країни додається і якого вони віку… Переломним моментом був перехід каналу на українську мову – це було у 2013 році, ще задовго до Майдану. Раніше я знімав російською через те, що публікував відео на російськомовному форумі, а потім подумав – а чому я не можу робити україномовний продукт? На той момент у цій сфері узагалі не було блогів, а українською й поготів. Спочатку був сплеск незадоволення та несприйняття з боку російськомовної аудиторії, за час Майдану і з початком війни на Сході мій канал дуже потерпав від різних атак та ботів – як і всі україномовні канали, напевно, але ми це діло відстояли… Нині, навпаки, багато хто мені каже: «за вашими відео я вивчив українську мову».

«Дядька Максима» дивляться і пекарі, і стоматологи»
– Мені й самому завжди цікаво, хто мій глядач, – тема ж специфічна, – усміхається Максим. – Я не знаю точного процентного співвідношення «професійних» і «непрофесійних» глядачів, але на основі своїх спостережень відзначив, що тих, кому моїх відео не треба для роботи чи навчання, близько 40 відсотків. Це дуже багато. І усі ці люди дивляться з однієї простої причини – бо їм цікаво. Одним цікаво, як зі старої іржавої залізяки можна зробити щось цікаве і доладне, інші дивляться через мову – багато наших діаспорян з-за кордону зізнавалися мені: « Я сам із Західної України, і ваш канал для мене – це така віддушина, місце, де я можу почути свій рідний галицький балак. Я від тих ваших залізяк далекий, але тішуся тим, як ви про них розказуєте…» Мене дивляться стоматологи, пекарі, програмісти, перукарі… Я запитую цих людей: «Що ви тут забули, для чого ви це дивитеся»? (Сміється, – авт.). І вони мені кажуть: «А мені подобається подача», «А я дивлюсь заради жартів», у когось ностальгія за «гаражною» юністю, жінки часто пишуть коментарі, що їм імпонують така чисто чоловіча «брутальна» обстановка в майстерні і харизма хлопця в комбінезоні з «покоцаними» важкою фізичною роботою пальцями…
Ще хтось дивиться канал заради подорожей – я часто подорожую мотоциклом по Європі, знімаю це на відео і люди дивляться цей канал як тревел-блог. Ну, і ті, хто дивляться з професійних моментів. Коли до мене дійшли чутки, що мої відео використовують як навчальні у технікумах і навіть технічних університетах, я спершу не вірив, аж поки мені не переслали фотографію, як в аудиторії на проєкторі транслюють мої відео для студентів. Так я зрозумів, що роблю щось добре для когось… Я свого часу довго ходив на станцію юних техніків у Тернополі – і це було дуже цікаво і пізнавально! Тому нині час від часу збираємо пакунки для станцій юних техніків – інструменти, матеріали і відсилаємо їх у різні міста на станції юних техніків. А ще кілька разів у рік влаштовуємо благочинні акції для тих, хто реально цього потребує.

«Власноруч виготовив штучний суглоб для друга»
— Я записую блог дуже просто – вмикаю камеру і пишу. Нема жодної підготовки чи написаних наперед сценаріїв. Усе знімаю з першого дубля – дуже рідко щось перезнімаю, хіба якщо телефон задзвонить і переб’є зйомку чи заголосно загавкає Бруно – моя німецька вівчарка і один із улюблених персонажів відео, – ділиться досвідом Максим. – Зрештою, коли ти уже зробив пів деталі, узяти і перезняти все спочатку вже нереально, тому треба вміти знімати з першого дубля. Нині планую кращу камеру, світло та мікрофон, бо люди дивуються, що я свій блог знімаю маленькою камерою за сто доларів з ОЛХ і саморобним штативом, пишуть мені: «Як так, ми купили крутєйшу камеру за тисячу доларів, світло за дві тисячі, ще й оператора найняли, і не можемо зібрати тисячі підписників?»
Перед тим, як щось знімати, задаю собі два запитання: чи таке вже було і друге запитання – чи це буде цікаво моєму глядачеві. Уяви собі, на каналі більше тисячі «відосів», які не повторюються! Або якщо й повторюється якась деталь, то за умови, що виготовляємо її вже за іншою технологією чи працюємо іншим методом. Що найцікавішого робив своїми руками? Свого часу займався реставрацією мотоциклів і мопедів – це мені цікаво і донині. Є в мене мотоцикл діда 1954 року випуску, який скоро буде реставруватися як сімейна реліквія. Я у цій сфері «варюся» уже майже 20 років – з підліткового віку, а досі, коли зустрічаюся з друзями, вони мені кажуть: «Та штука, що ти зробив мені надцять років тому, дотепер у мене є і працює…» Робив усе, від мініатюрних шестерень до наручного годинника і до шестерні до німецького танка – для замовників з-за кордону, які реставрують танки. Але найбожевільніше, що я робив (я рідко про це розповідаю) – це штучний суглоб, який донині носить у своєму тілі мій колєга. Для друга, який потрапив в аварію, потрібен був штучний суглоб, який коштував дуже дорого і на який ми не змогли зібрати коштів, щоб купити… І тоді я зняв розміри із взірця і зробив з титану штучний суглоб, який працює донині. Це була дуже складна робота – шкода, що я тоді не знімав це на відео, бо це направду потужно! А найкращим визнанням якості зробленого для мене стали слова лікаря, який мене запитав: «Де ви це купили?» Богдане, друже, якщо ти читатимеш ці рядки, привіт від «дядька Максима»…

Джерело: НОВА Тернопільська газета