Кременецький лікар – кардіолог Віктор Панфілов рятує людей не тільки в тилу, але й на фронті

Віктор Панфілов — приватний лікар – кардіолог. Із самого початку війни, з 2014-го року кременчанин займається повноцінною волонтерською діяльністю та організовує доставки медикаментів у найвіддаленіші пункти бойових дій

Ситуація на фронті змінюється щохвилини. Та незмінним можна назвати одне — необхідність в медикаментах. Джгути, турнікети, бандажі, ліки — все це невід’ємні складові солдата, який здобуває перемогу у цій війні. І саме забезпечення цими неймовірно важливими речами взяв на себе кременчанин Віктор Панфілов.

Люди допомагають самі, ми навіть не просили жодного разу

— Спочатку п’ятнадцять років віддав “швидкій”, зараз вже шістнадцять років працюю приватним лікарем – кардіологом. А волонтерством ми почали займатись ще з 2014 року. Основа нашої діяльності — це забезпечення військових індивідуальними засобами захисту та аптечками. Також дбаємо про стабілізаційні медичні пункти, мобільні військові та стаціонарні шпиталі. Тобто, все, що стосується військової медицини. Ми майже ніколи грошей в людей не просили. Люди просто бачать якісні звіти, які я викладаю на свою сторінку у Facebook і одразу ж допомагають самі. Також нас багато підтримують з-за кордону. З Італії, колеги – лікарі з Америки, друзі з Німеччини, Польщі та Казахстану. Всі вони також організовують дуже потужну допомогу. Також є багато сімей, які щомісячно, аж з 2014 року фінансово підтримують мою справу. Та і свої кошти також вкладаю. Було навіть таке, що жінка доволі похилого віку, подолала кілометрів з п’ять від свого дому до нашого офісу, аби віддати нам п’ять гривень. Пам’ятаю, що тоді у неї навіть не було грошей на автобус — розповідає Віктор

Та не волонтерством єдиним

— Також я є добровольцем першого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, який займається евакуацією з зони бойових дій поранених військових та цивільних, та надає допомогу людям, які не покинули територію боїв з тих, чи інших причин. Це спеціальний підрозділ, члени якого щомісяця відправляються в “гарячі точки” на ротацію. Робимо ми це абсолютно безкоштовно та на добровільних засадах. Ну і працюємо ми так з перших років війни.

Віктор також побував на такому “виїзді”.

— Ще у 2018 році я також потрапив на таку ротацію. Тоді ми відправились в Авдіївку. Там постійно потрібно було бігати під обстрілами та рятувати людей. Це дуже складна робота, як фізично, так і психологічно. Зараз мені вже 61, а це пенсійний вік, тому брати мене вже не хочуть. Тільки молодих та здорових беруть. До війни треба мати здоров’я, — додає Віктор.

Зона бойових дій— це місце де кров, відірвані кінцівки та смерть стають рутиною.

— Що ж тут сказати, це біда, коли везеш солдата без руки, чи ноги. Страшні поранення. Це є шок. Але мусимо приймати це як належне, а свідомість повинна бути світла та холодна. Адже у цій справі кожна секунда відіграє величезну роль. Була історія, коли потрібно було евакуювати солдата з дуже серйозним кульовим пораненням до стабілізаційного пункту. Він тоді пішов захищати країну разом з батьком. Тому, коли ми привезла сина до місця призначення, чоловік вже сидів там, опустивши голову та чекаючи хоч якихось новин. Ми намагались якось його розрадити, підбадьорити. Та дуже швидко зрозуміли, що просто потрібно залишити його на якийсь час на самоті. Благо, для цієї сім’ї все закінчилось добре. Хлопця доставили в Харків, де про нього подбала спеціальна реанімаційна бригада.

 

З чого починалась волонтерська діяльність

— Взагалі, починали допомагати чим можемо ще з Євромайдану. Але зрозуміли, що немає куди відступати і потрібно займатись цим серйозніше вже під час подій Дебальцівського котла. Тоді до нас звернулась мама Олександра Хрусюка — кременецького військового медика, який потрапив в саме жерло тих страшних подій. Вона попросила допомогти із знеболюючими препаратами, саме їх тоді хлопцям дуже не вистачало. Вона сама також працювала в медичному училищі, тому знала, що ми цим займаємось. Тоді зібрали колосальну партію медикаментів та встигли відправити їх прямо в Дебальцово ще до утворення повноцінного котла. А сам Олександр вже розподілив нашу допомогу між військовими та медиками. Тоді ще сталась цікава історія. Після успішного виходу з котла від Олександра не було жодної вісточки близько тижня. Всі страшно переживали з цього приводу. Чи залишився він живий, чи потрапив в полон, чи сталась якась трагедія… Ніхто нічого не знав. Та, хвала Богу, згодом хлопець вийшов на зв’язок і доповів, що наші знеболюючі відіграли ключову роль у збереженні життів їх особового складу. Саме після цих слів і прийшло розуміння, що наша робота дуже важлива. З того моменту ми почали діяти активніше та налагоджувати всі процеси.

Звітності та чесне ім’я волонтера

За словами Віктора, у волонтерській справі дуже важлива довіра людей, які допомагають організації.

— Люди часто довіряють нам великі суми. Тому ми дуже багато приділяємо уваги нашим звітам. Адже кожен повинен знати куди йдуть його гроші. Зараз є певна проблема з “не чистими на руку” волонтерами. Це дуже шкодить іміджу нашої діяльності. Тому ми з дружиною Марією та професором Денисом Чиком, моїми єдиними партнерами, до речі, так стараємось над звітністю діяльності. Кожна упаковка пігулок, кожна ампула знеболювального повинна потрапити прямо та безпосередньо до наших захисників. Від цього залежить хід війни, тому “розбазарювання” волонтерки, особливо медичної, є абсолютно неприпустимим. Та і удари по довірі людей до справжніх волонтерів також шкодять нашій справі. А це має прямий вплив на об’єм допомоги, який ми можемо надавати нашим військовим.

За свою діяльність організація Віктора Панфілова вже отримала велику кількість нагород.

— Маємо велику кількість нагород та подяк, як від держави, так і від військових. Навіть немає вже куди їх вішати. Є і нагороди не організації, а особисто мої з дружиною. Серед них і орден “За спасіння життя” за організацію доставки з-за кордону особливо важливого препарату — норадреналіну. В Україну він не постачається ще з 2014. Тому потрібно було якось налагодити поставки з інших країн. І от наші земляки з Німеччини та Італії погодились допомогти нам тоді.

— Багато з цих нагород належать не тільки нам, а і кожному, хто доклався до цієї справи. На цьому моменті і дуже сильно хочеться подякувати всім хто співпрацював з нами. Це і наші земляки, які знаходяться по той бік кордону, і величезна кількість кременчан, і багато українців. Без них ми б не змогли виконувати нашу роботу так якісно, швидко та в таких об’ємах.

Володимир Федорович, КременецьСіті

Коментарі вимкнені.