Мисткиня з Тернополя Надія Луцишин мріє, щоб кожна українка одягла власноруч створену вишиванку

Працівники «Тернопільводоканалу» добре знають лаборантку лабораторії водовідведення Надію Луцишин. Майже 40 років фахівчиня контролює процес очищення стічних вод, стежить за тим, щоб стоки були безпечними й не нашкодили довкіллю. Але якщо співробітники відгукуються про пані Надю передусім як про відповідальну й ретельну спеціалістку, то в мистецькому середовищі Тернополя наша колега відома як вишивальниця та лялькарка.

Сьогодні Надія Луцишин – одна з найталановитіших вишивальниць Тернопілля, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер народних художніх промислів Тернопільського обласного методичного центру народної творчості.

Любов до рукоділля у неї зародилася ще у ранньому дитинстві. Адже маленьку Надійку всюди оточувала рукотворна краса. Бабуся і тітка дівчинки вишивали. Ще одна тітка плела гачком унікальні серветки. А хрещена вишила новонародженій Надійці подушечку-оберіг, який вона зберегла крізь роки.

Вмілою вишивальницею є і мама Надії Луцишин — пані Володимира. Рушники неньки вражали Надію своїми барвами і красою. А якось пані Володимира навіть створила настінний килим. Тому допитливе дівча змалку зробило свої перші стібки і хрестики. Згодом навчилося вишивати образи, картини, ясічки (автентичні вишиті подушечки).

Дорослішала Надя — вдосконалювалися і її роботи. Якось дівчина вирішила відшити давню ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Дізналася про неї випадково. Надія мала подружку, а та — бабусю, якій після закриття храму передали на зберігання церковні образи. Ця літня жінка і позичила їй ікону.

Дівчина взялася за вишиття з трепетом. Засмучувало одне: не мала ниток для лику і рук Богородиці. А надворі — ера гострого дефіциту, такого товару і днем з вогнем не знайдеш.

«Йду якось засмучена поміж базарних рядів і прошу: «Боже, допоможи, будь ласка, мені нитки купити!» — пригадує пані Надія. — Аж тут посеред ринку — бабуся. А в тремтячій руці — кілька мотків трьох відтінків бежевого кольору. Ну, хіба ж то не диво? Образ я швиденько завершила. А згодом відвела для нього місце у нашій із чоловіком спальні».

Змалку леліяла Надія Луцишин ще одну мрію — створити борщівську вишиванку. Ще школяркою задивлялася в ярмаркові дні на сорочку, оздоблену чорним шитвом і так хотілося хоча б приміряти її перед дзеркалом… Творчий задум став дійсністю аж через кілька десятиліть, коли взяла в руки книжку Людмили й Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка». Ціна на видання була «кусючою», майстриня довго відмовляла собі в покупці. Врешті чоловік попросив святого Миколая зробити коханій дарунок.

Саме це видання стало для Надії Луцишин провідником у світі борщівської вишивки. Тож ознайомившись, взялася вишивати свою першу сорочку. На виріб пішло сто мотків ниток. Працювала над сорочкою майстриня дев’ять місяців.

Не обділені вишиваними виробами і рідні пані Надії – чоловік та двоє синів. Кожен має по чотири сорочки. Всі вишиванки — зі своєю історією. От, наприклад, червоно-чорна для молодшого Олега з’явилася після того, як він приєднався до Євромайдану у 2014 році, пригадує пані Надія. Хлопець сам обрав орнамент і попросив маму вишити ще й тризуби.

Вісім років тому у мистецькому житті Надії Луцишин розпочався новий захоплюючий етап — вишивальниця долучилася до творчого об’єднання «Берегиня», який діє при тернопільській міській бібліотеці-філії для дорослих №4 «Етноцентр». Зустрічі розпочалися з опанування техніки вишивки верхоплут. А після майстер-класу мисткині вирішили заснували школу борщівської вишивки. Жінки здружилися, почали організовувати виставки, поїздки на фестивалі. І дотепер діляться досвідом зі всіма охочими.

Популяризує мистецтво вишивання і Надія Луцишин.

«Мені дуже хочеться, щоби всі українці пройнялися красою вишивки. Щоразу, коли натрапляю на оригінальний виріб, хочеться питати оточуючих: «Ви ж бачите яке ж гарне? Ану придивіться уважніше, вбирайте очима кольори та узори, гармонію барв». Мрію, аби кожна юна українка на свята одягала саме власноруч створену сорочку Адже маємо понад 250 технік вишивки. Тож хіба важко опанувати хоча б кілька, аби це мистецтво жило, процвітало у нових поколіннях?» — ділиться думками майстриня.

Має пані Надія ще одне цікаве захоплення – робить ляльки-мотанки. Розповідає, першу лялечку надумала створити, коли пригадала, як бабуся потішала її мотанкою, скрученою зі своєї хустки. Старенька залишала забавку біля сплячої онуки і дівчинка крізь сон відчувала запах, енергетику, любов рідної людини.

Опанувати це мистецтво пані Надії допомогла майстер народної ляльки, член національної спілки майстрів народного мистецтва України Алла Шушкевич.

Більшість мотанок у доробку Надії Луцишин — із натуральних тканин і у національних костюмах, також створених пані Надією. Є у колекції ляльок і Бабуся, і Дідусь, і Внук, і Внучка, і Лукаш із Мавкою, і веселі колядники.

«Юрбу курносих колядничків я створила у доповнення до вишитого мною вертепу. Основу шопки, до речі, допоміг зробити колега Славко, який столярує на підприємстві. Отож кожного Різдва з рідними ставимо рукотворний вертеп в домі на почесному місці. Я прагну, щоб він став нашою сімейною реліквією і переходив у спадщину нащадкам, — усміхається Надія Луцишин. — Адже хоч кожна людина повинна мати свій особистий простір, не можна відкидати зв’язок поколінь. Він для мене дуже важливий. Тому велику родину я вважаю великою цінністю — оце спілкування й взаємне цілюще тепло між сестрами, братами, бабусями й онуками»…

Що ж до натхнення у творчості, то його наша колега знаходить у багатьох речах і миттєвостях — дубовому листку на асфальтованій доріжці чи сонячному промінчику в осінній день, спілкуванні з людьми, волонтерстві і щирій молитві.

Водночас улюблена справа стала для пані Надії розрадою у час великої війни. Втім майстриня переконана: важкі випробування — тимчасові.

«Треба, щоб ми всі творили добро, любили Україну, підтримували воїнів на передовій, пам’ятали про полеглих героїв, не забували про полонених, допомагали один одному. І за все дякували Богу. Тоді все у нас буде добре. Перемога буде за нами. Вірю, що хоч отримаємо її дуже великою ціною, але врешті здолаємо російських загарбників. Слава Україні! Героям Слава!» — підсумовує розмову Надія Луцишин.