Обличчя Тернополія: Тетяна Песик вміє таке показувати, що всі заходяться від сміху

Таня Песик
Народилася 25 грудня 1987 р. Козеріг. За освітою маркетолог, за покликанням – КВН-ниця, гумористка. Учасниця колективу «V.I.P. Тернопіль», 2-разова переможниця проекту «Розсміши коміка», резидентка шоу «Бойцовский клуб»

 

В мене любов до сцени була ще з самого дитинства, але то було таке скритне бажання. Мені завжди здавалося, що є куди талановитіші діти, ніж я і тому комплексувала.

Мама взагалі думала, що з мене може вийде якась співачка. Якось ще в 1-му класі до нас приходила якась жінка і пропонувала дітям записатися на музику. І я беру, серед уроку втікаю і йду записуватися туди. Правда з музикою у мене так і не склалося – сусіди були проти.

В школі я більше займалася спортом – ходила на легку атлетику, баскетбол, на танці. Проте вдома тихенько сідала перед екраном телевізора і дивилась собі різні гумористичні програми. Від тих екранних КВН-ників, гумористів я й брала якісь основи, вони були моїми першими вчителями гумору.

Коли в 10-му класі, після такої величезної «перерви» я знову вийшла на сцену (востаннє це було ще в дитсадку), то була страшенно зажата і перелякана. Тоді мені почало здаватись, що то, насправді не моє. Проте, згодом передумала і пообіцяла сама собі, що вже в інституті обов’язково створю команду КВН.

Вже у виші ми з друзями об’єдналися і перша наша команда мала назву « Шосте чуття». Але цим, як то кажуть, треба було жити, тому частина людей вже за рік часу передумала продовжувати цю справу. Далі була ще одна команда – «Факультет», ми грали від ТНЕУ. Колектив досить себе непогано тоді проявив, адже виступали ми в різних містах України.Наші поїздки спонсорував університет, бо ми були бідні студенти і самі собі дозволити такого б не могли.

Трохи згодом знову, як і попереднього разу, нас залишилось двоє людей, які жити не могли без КВН і сцени. Нас взяли в команду «V.I.P Тернопіль». З таким складом як сьогодні, ми разом на сцені ще з 2008-го року.

Я ніколи не думала, що моє інституцьке захоплення, марення сценою може перерости в щось більше. Я ніколи не могла й уявити, що з тим Масляковим, якого я бачила по телевізору, я можу опинитися разом на одній сцені і ті команди, якими я захоплювалася по ту сторону екрану стануть моїми колегами та друзями.

Я часто пародірою якісь голоси і я знаю одне – якщо людини може зловити нотку іншої людини, то в неї вже є слух і голос, тому можливо в майбутньому я ще повернусь до музики.

Раніше, на початках, було дуже страшно і все на сцені мною подавалось якось дуже штучно. Але все це проходить з часом і досвідом. Зараз, виходячи на сцену, ми вже знаємо чим «брати» зал.

Я працюю за спеціальністю – маркетологом. Це досить серйозна робота, але вона мені подобається – там також потрібно постійно щось нове вигадувати, але в цьому випадку жарти недоречні, бо пропозиції мають бути дієві.

Багато людей думають, що якщо тебе регулярно показують по телевізору, то в тебе все добре, що в тебе біля хати стоїть «Ламборджині» і я собі сижу в тій хаті тільки соняшник дзьобаю. Справді, є такі люди, котрі думають, що я оцим одним КВН-ом тільки й живу і більше нічим не займаюся. Був у мене випадок, коли я працевлаштовувалася через центр зайнятості і мужчина там один каже: «Ого! «V.I.P.» шукає роботу?!»

Ми виступаємо, буває, на весіллях, корпоративах чи інших заходах, звичайно, це прибуткова справа, але практично всі кошти, які ми заробляємо, ми вкладаємо в команду, тому що виступи у Вищій лізі КВН дорого обходяться. Тут мається на увазі переїзд в інше місто, проживання, харчування, мінімальний інвентар тощо.

Гроші, які ми виграли на «Розсміши коміка» пішли також в розвиток нашої команди. Ми за них з’їздили в Сочі на Міжнародний фестиваль КВН, на що пішло немало грошей. Крім того, завжди знайдуться люди, які хочуть випити, тому могорич за виграш – то обов’язок.

Вся команда пише жарти і мініатюри для виступів. Все це відбувається часто навіть в процесі життя. От, сидячи на роботі тобі іноді в голову приходить така геніальна ідея, яку гріх не розкрутити і не використати в майбутньому. Люди сміються з побутових речей, коли вони в цих образах на сцені впізнають самих себе, тому такий гумор завжди користуватиметься популярністю.

Перед серйозними іграми ми збираємося разом з командою вечорами день-в-день. Для жвавіших ідей ми іноді ділимося на менші групки, розходимося по кімнатах і буквально за півтори години збираємося разом, показуємо хто і що придумав, додумуємо вже разом. В Лігах є редактори, які відсіюють нецікавий чи несмішний на їхню думку матеріал. На корпоративах ми вже самі обираємо з чим виступатимемо перед публікою.

КВН ділиться на два види: класичний і «чорний». «Чорний» КВН – це гумор без цензури. Бувають моменти, що на репетиціях ми придумуємо жарти, але вони дуже пошлі, вони в нас зразу заносяться в розділ «Чорнуха». Ми їх використовуємо на спеціально організованих заходах, куди люди свідомо йдуть, знаючи, що слів там не добирають і матюки під час мініатюр – то звична справа. Тобто, коли людина попереджена вона адекватно сприймає все, що відбувається на сцені. По телевізору, звичайно, такого не показують. Такий формат зустрічей відбувається без камер і з виключеними телефонами.Наша команда є 5-разомими чемпіонами «чорного КВНу», вміємо таке показувати, що всі заходяться від сміху.

Ми ж на сцені як балакаємо в житті, так і стараємось передати той колорит. Ми пробували як би ми звучали російською, але часто виходить так, що втрачається та сміховинка, адже діалекти і той наш говір він просто не перекладається іноді. На російській мові ми виступали лише в Сочі, тому що там така умова для всіх команд. Сприйняли нас добре, але ми самі то відчуваємо, що нашою рідною колоритною українською звучало би все куди цікавіше.

Сцена не може втомити, якщо ти любиш те, чим займаєшся. Яким би ти виснаженим не був, на сцені ти мусиш бути «живчиком» і коли бачиш ту публіку, яка тобі посміхається, настрій автоматично піднімається і втома та недоспані ночі відходять десь на задній план.

Я до своїх хлопців так привикла, вони для мене вже рідні. Я знаю їх напевно більше, ніж їхні другі половинки. Чи ревнують до мене? На щастя, ні – в нас суто ділові відносини з ними і сприймається це цілком адекватно з боку дівчат хлопців з «V.I.P.». Ні з ким з команди я не зустрічала і не зустрічаюся, я би просто не змогла, я їх дуже всіх люблю, вони мене також поважають, але то інше.

Брати в команду нову людину потреби не викликало, бо в нас досить сформований вже колектив – надійний і безвідмовний. Треба бути дуже впевненому в кожному учаснику, аби в будь-який момент він не підвів. Якби була така необхідність, ми б обов’язково взяли якусь яскраву особистість, яка би могла додати нам якоїсь ізюминки, так що все можливо.

Я дуже люблю тваринок – котиків особливо, але вдома не маю, бо мама моя то не любить. Та я й сама розумію, що домашнім улюбленцям треба приділяти багато часу, а якщо я поїду на гастролі десь на тиждень, то що буде з тою тваринкою? До речі, недавно такого гарного песика побачила – моїй подрузі Лесі Никитюк подарували. 2000 євро коштує!!! Такий вже гарненький. Не люблю ящірок, змій, папугаїв, хом’ячків.

Вдома я готую рідко. Окреме «дякую» мамі за то, що вона мене годує :) Якби я жила сама, то би прийшлося готувати, а так на кухні я коло плитки майже не стою. Іноді, правда, хочеться чогось такого…ну не бараболі, тоді вже щось собі видумую – все від настрою залежить. В поїздках хлопці від моїх «кулінарних шедеврів» в захваті, все мене хвалять і кажуть: «Таня, ти багЄма!». Ото ми десь приїжджаємо, а вони як коти нявкають, всьо хоче жерти :) Помагає мені на кухні Денис наш з команди, бо що то є та каструля борщу на 10 чоловік? То ми все і картоплю запікаємо, і курку під різними соусами робимо…ну так вже їх балуємо, а вони поїдять і навіть тарілку за собою мити не хочуть. Так що КВН з мене ще й кулінара зробив.

Я Тернопіль дуже люблю, особливо озеро – це окраса нашого міста. Часто спілкуюся з іншими людьми, котрі приїжджають сюди, то всі в захваті від нашого ставу. Я вже трохи поїздила по Україні і, хочу сказати, що наш Тернопіль – то таке дуже європейське місто. Просто, буває приїжджаєш кудись, а такий «совєцким союзом» попахує і якось незатишно і сіро, в нас же завжди свіжо.

Тернополю не хватає хіба що якось дуже класного пляжу, бо необов’язково їхати в Крим, Турцію чи Єгипет, щоб добре відпочити, але тут просто ніде. Якби вкласти інвестиції в побудову якогось аквапарку на озері, сфери найрізноманітніших розваг на воді, то сюди би їздили і хотіли відпочивати. Звичайно, став потребує очищення, бо літом тут не дуже так пахне, можна і в обморок впасти від того смороду.

Якщо розставити для себе пріоритети, то ніколи ти не влюбишся в свого друга чи подругу, а якщо ти кажеш «друзі», а думаєш, що може не тільки, то буде проблема обов’язково. В мене так з дитинства склалося, що серед моїх друзів більшість хлопців, з ними мені якось простіше спілкуватися, бо дівчата вони інші – в компанії мужчин вони ніколи до кінця не договорюють.

КВН дав мені впевненість та сміливість, до нього я боялася сама себе. Я навчилася спілкуватися з різними типами людей, аналізувати їх. Безумовно, він дав мені й багато нових знайомств та друзів не лише в Україні, але й поза її межами. В мене є друзі і в Чечні, і в Абхазії і я дорожу цими людьми і спілкуванням з ними.

В «Бойцовский клуб» ми потрапили через КВН, бо організатори Вищої ліги нас помітили і запросили в цю передачу. Відмовитися ми просто не могли, бо це чудова нагода по-новому проявити себе. Після першого нашого виступу, пам’ятаю, ми дуже всім сподобалися і відтоді нас часто почали туди запрошувати, так що ми, можна сказати, вже стали резидентами «Бойцовського клубу» – на даний час відзнялися вже в 25-ти програмах. Там організація на дуже високому рівні, до тебе там ставляться вже як до професіонала.

До участі в шоу «Розсміши коміка» ми з Володимиром Зеленським не були знайомі, хоч є «унікали», котрі думають, що от Вітя і Таня виграли в шоу, бо «Бойцовським клубом» займається «Студія 95 Квартал» і то було по знайомству. Можу всіх запевнити, що Зеленський нас до того ніколи не бачив і лиш на КВН цієї осені після того, як вже відбулися зйомки, він сказав нам: «О, а я Вас помню!»…і пішов собі.

Я завжди їм те, що мені подобається, нічого собі не забороняю, хоча, насправді, їм я дуже мало. Я не строга до себе і коли хочеться шоколадки, незалежно від часу доби, я її їм, не задумуючись.

Особистого життя як такого, в мене немає. Вільний час свій я переважно провожу в компанії друзів, а кожен мій ранок починається з музики. Їдучи на роботу в маршрутці я собі в навушниках сиджу і просто насолоджуюсь мелодією. Признаюсь чесно, що буває, бучу знайомих і просто вдаю вигляд, що сплю, або не бачу, бо музика дає мені якесь відчуття спокою. Це найкраща терапія від стресу і поганого настрою.

З парашутом я би не стрибнула, я не настільки екстремальна. Я би дуже хотіла побувати в різних країнах світу, побачити, як живуть інші люди, як розважаються, чим цікавляться, бо відвідуючи музеї того не побачиш – життя за вікном, на вулицях. Чи хотіла б я жити за кодоном? Якщо знати, що там ти будеш працювати, розвиватися та реалізовуватися, то можливо, а просто виїхати, щоб не жити в Україні, то ні.

Я би собі не вибрала такого чоловіка, який би мені поставив ультиматум: або сім’я, або кар’єра. Компроміс в стосунках – головне. Чоловіку, мабуть, потрібно просто дати зрозуміти, що та справа, якою ти займаєшся для тебе улюблена і дорога серцю. Просто потрібно вміти підібрати правильні слова, аби не було якихось конфліктів.

Ідеальних мужчин не існує, але МІЙ має бути добродушний, чесний, щирий…такий, якого би можна було легко підбити на якусь авантюру. І не важливо, скільки він заробляє, адже сьогодні він може бути ніхто, а завтра – на вершині успішності. Я вважаю, що жінка має бути музою для чоловіка і надихати його та підтримувати. Саме віра робить чоловіка сильним.

Останнім часом я стала більш прямою та ініціативнішою в житті. Якщо мене щось хвилює, я про це кажу зразу, до цього я була більш м’якшою, від чого й сама страждала. Зараз життя зробило мене іншою і це добре.

З квітів я люблю тюльпани дуже, а взагалі, не важливо що тобі дарують, а сам момент уваги. Для мене подарунком є навіть не матеріальна якась цінність, а іноді просто допомога в якійсь ситуації. В подарунках мені вгодити дуже важко.

Водійських прав я ще не маю – то в процесі, але машину хочу…таку, щоб їздила і можна було бараболю з села привезти:) Якби мала купу грошей, то би собі «Майбах» купила, але то не з нашими зарплатами і дорогами, то тільки мрія.

Якось в інтерв’ю одній газеті я жартома сказала, що хочу знятися в одному фільмі з Бредом Піттом, але то було просто так сказано, для сміху. Журналісти ж зробили з цього заголовок, а люди понаписували купу негативних коментарів. Це так трохи смішно те все читати, бонормальна людина, яка чимось серйозним в житті займається не сидітиме день і ніч за написанням всяких дурниць під статтями.

Сторінка «Вконтакте» в мене для того, аби слухати музику, я можу бути цілий день «онлайн» тільки через те, що в мене аудіозаписи включені. В мережі я переважно шукаю або відео, або якісь цікавинки, рідше – новини.

В мене з хлопцями не густо. Не знаю чому так склалося, можливо то якась невпевненість чоловіків чи що, певно думають, що в мене купу їх є і тому кроків перших бояться. Я не така сильна жінка, як виглядаю. Мужчина має бути мужчиною і першим підходити до дівчини та проявляти увагу. «Пресухи» від хлопців я не люблю страшно і таких, що мозок виносять. Він має бути таким, щоб інтригував. Хлоп має бути хлопом – від нього має смердіти, він має прийти до хати, кинути носки і казати: «Давай щось жерти» (жартує, – авт.):) :) :)

Футбол – то є сила, страшенно люблю. От як ми були всією командою в Києві, то я зі своїми хлопцями ходили разом дивитися. Відвідую, якщо є бажання і відповідна компанія нічні клуби.

На роботі мене не тільки відпускають, якщо є така потреба поїхати кудись з «V.I.P. Тернопіль», але й вболівають за мене та дуже лояльно ставляться до цього мого захоплення.

Телепроекти по телевізору дивлюся рідко, але «Голос. Діти» бачила…і плакала – ті дітки такі файні, так гарно співають, а до них ніхто не обертається, дуже вболівала за них. Коли наш Аркадій Войтюк був на «Х-Факторі», то також тримали за нього кулаки, їздили в Київ на ефіри. Пам’ятаю як він тішився, коли ми йому фірмову фасольку від мами одного з «віпівців» привезли – щастя було купу.

На час його участі в «Х-Факторі» ми виступали без нього, тому що там було без варіантів. Досі він з нами разом на сцені в столиці грає, Аркаша – повноцінний член нашої команди, але він добре прилаштувався в Києві, тому не може з нами всюди їздити.

Для нас прикладом завжди були «95 квартал» та «Уральские пельмени» – на їхньому гуморі ми росли. Наша команда також мріє про власні проекти, але до цього ще треба дожити. В КВН старих не буває, поки є той запал – ти завжди цікавий публіці та своєму глядачу. Планів на майбутнє у нас ще є багато і сподіваюся, що ми ще будемо дивувати і розважати не один рік.

Лілія Куленич, Доба

загрузка...

Comments are closed.