Обличчя Тернополя: Зоряна Биндас немає жодного робочого дня

«Погляд» розпочинає проект «Обличчя Тернополя». Ми будемо розповідати про людей, які живуть у файному місті, про їх життя, мрії.

Знайомтеся – Зоряна Биндас, народилась у селі Великі Гаї, Тернопільського району.

Займаюсь тим, чим хочу, що мені подобається – працюю на тернопільській радіостанції „Ух-радіо” головним редактором, розвиваю тернопільську інтернет-газету „ДОБА”, співзасновником якої я є, веду блоги, займаюсь літературною творчістю і, трохи, практичною психологією.

Сьогодні один інтернет-друг у Фейсбуці написав: „Займайтеся улюбленою справою і за весь рік у вас не буде жодного робочого дня”. Ото, власне, в мене нема жодного робочого дня. Всі мої заняття я й роботою назвати не можу, це і є моє хобі.

Окрім основних занять, інколи, якщо є час і нагода, влаштовуємо виступи в Тернополі та інших містах, презентуємо нашу літературно-музичну програму „Доба. Безсмертя” разом з гуртом „Називний відмінок”.

Обожнюю слухати музику – якісну і, переважно, українську, ходити на концерти, знайомитись і спілкуватись з цікавими людьми. Добрий шмат часу приділяю тваринам, якщо є нагода допомогти комусь з друзів наших менших, то так і роблю. Нові знайомства і спілкування – дають можливість попрактикуватись в психології, при чому, в психології людей і тварин. З першими – простіше, їх можна розговорити, вони лінгвістично передають якісь стани, описують відчуття і проблеми словами. З тваринами – ще цікавіше, багато про що можна лише здогадуватись, налаштовуючись на „хвилю” братів наших менших.

Цікавлюсь також літературою, стараюсь перечитувати важливі новинки сучасних українських письменників.

Ніколи не задумувалась про те, чого боюсь… Мене не лякають якісь фізичні речі, майбутнє, не маю жодних фобій, заняття психологією, на щастя, дали можливість попрацювати зі страхами, які були (а було їх небагато =)), і позбутися їх. Як то кажуть: вовка боятись – в ліс не ходити, тому – краще не лякатись нічого, це забирає в нас ресурси.

Мабуть, боюсь втратити близьких людей – це те, чого справді не хочеться.

Мрії – це щось нереальне, нездійсненне і придумане, в мене мрії бувають миттєві, тобто з’являється мрія, яка стає бажанням, а потім є конкретний план до дій. Тобто, в мене нема мрій, в мене є певні бажання, які я знаю, як реалізувати. Але про щось конкретне говорити не хочу, прийде час і воно просто буде реалізоване.

Тернопіль я люблю, бо то моє рідне місто, тут знайомі, близькі і рідні. Тут мені зручно і комфортно. Тернопіль – то щось особливе, в кожного міста, є така собі „душа”, от в Тернополя – вона якась особлива і неповторна. Були часи коли я дуже хотіла переїхати до столиці, але зараз такого бажання нема. Якщо й доведеться кудись їхати, то повернусь, думаю, саме в Тернополі я хочу жити.

Тернополянам хочу побажати маленьких і великих перемог кожного дня, працювати тепер і змінювати майбутнє. Тернопіль – інтелектуальний і духовний центр, тут живуть розумні люди, які, по замовчуванні, не можуть бути сірою масою, бо здатні вершити історію міста і країни. Тому бажаю всім використовувати власні сили, таланти, вміння, щоб ні один день не був змарнований, щоби всі були задоволені собою і містом, в якому живуть.