Скільки етики у християнській етиці? – розмова з протоієреєм Олексієм Головацьким

Християнська етика у школах. Чи є у цих заняттях справжня етика? Такі уроки ведуть звичайні вчителі,  а не священики. Про плюси і мінуси цих обставин – протоієрей Олексій Головацький, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, секретар Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату.

 – До дитини треба достукатися. Щоб вона відкрилася, слід більше попрацювати. При церкві  маємо  недільну школу. Її відвідують біля 20 дітей. Уроки з богослов’я  ведемо ми, священики. А підхід до дітей шукає вчитель, який має досвід роботи у школі. Вона нам дуже помагає, трошки коригує. Тому що з дітьми не так легко працювати.

Християнську етику викладають вчителі, бо держава не визнає дипломи семінарій і академій. Треба мати педагогічний підхід. Часто буває, що священики знають догматичні, богословські знання, а підхід до дитини не завжди знайдуть. На сьогодні священик може викладати в школі суто факультативно саме через те,  що ми не визнані державою.

– Це мінус чи це плюс?

 – З одного боку це мінус. По законодавству церква від’єднала від держави. Семінарії і академії теж.

– Яким має бути вчитель християнської етики, незалежно від того священик він чи звичайний педагог?

– Повинен найперше розуміти, що є сім’ї  різних конфесій.  Як я викладав, в мене теж були різні діти в класах. Приходили спочатку батьки і слухали, як я говорив. Чи часом  не роблю агітацію, бо я священик православний. В одному класі були троє діток батьки зі свідків Єгови. Батьки  перший місяць взагалі дітям не дозволяли приходити. І діти йшли з уроку, тому що це був факультатив – ніхто нікого не заставляв. Потім учні хотіли бути на уроці і я запропонував їм привести батьків, щоб послухали. Я не збирався в школі в чімсь переконувати батьків. Це їх повна відповідальність,  їх вибір. Вони відповідають за своє життя і за життя своїх дітей. Я не йшов у школу перетягати з одної конфесії в іншу. Викладав закон Божий і заповіді суто догматично без всяких нахилів до одної чи іншої конфесії.

Є вчитель – нехай. Але хай не робить оцього перетягування канату. Це дуже непросто. Тому що  маємо свої погляди, переконання, ними живемо. Але дітям треба викладати без тих догматичних розбіжностей. І вчителі це теж повинні усвідомлювати. Найчастіше конфлікт виходить, коли готують дітей до першої сповіді. Гарно, урочисто ведуть діток. І ніхто батьків не питається чи хочете ви в іншу церкву, а весь клас ведуть в одну.

– Це помилка?

 – Так. Вчитель повинен хоча б запропонувати батькам, хто хоче, піде в одну церкву, а хто хоче – можна піти в іншу.

– Від чого залежить, що не кожен може проявити оцю духовну тактовність?

– Причина – у відсутності людини. Залежить від її етики, від виховання.

– Навіть не кожен священик може так?

– Звичайно. Священик – теж людина. Ми грішні більше, ніж інші люди. Бо чим більше знаєш, тим більше відповідальності. А щоб було правдиве викладання навіть священика, він повинен усвідомлювати, що в класі є різні діти і до них треба знаходити підхід. Ще краще, коли священик має педагогічну освіту. Бо викладаючи християнську етику,  треба бути і педагогом, і психологом.

– Але кожен священик, напевне, і є психологом. Людей постійно через себе пропускає.

– В певній мірі так, кожен священик є психологом. Але і психологи є різні. Не кожен психолог може достукатися до людини. Я вже 20 років священик і не годен достукатися до кожного. Щоб людина відкрилася і могла вільно спілкуватися. Не завжди можу знайти оту точку дотику. Люди можуть не відкритися не тільки психологу, але і священику. Дитина теж. Якщо ти викладаєш, тобі дитина повинна відкритися. Як і в любому предметі. Різні діти по-різному сприймають. Є що люблять математику, є що люблять історію. Якщо дитина любить більш точні науки, то їй тяжко дається і християнська етика.  Навіть закон слід  Божий проводити по-дитячому. Щоб дитина в 2 чи 3 класі сприймала Біблію на рівні казки.

– Використовуєте новітні технології під час навчання?

– На домашнє завдання просимо щось намалювати, про що розповідали з Біблії на уроці. Як дитина собі це уявляє. Конкурси проводимо. Є багато мультфільмів на церковну тематику. Приносимо ноутбук, показуємо. Різна пам’ять працює – і слухова, і зорова. Дитина більше запам’ятовує. Є вчителька, яка старається англійською говорити. Мультики англійською показуємо. Дітям це цікаво.

– Катехизація – це не лише як правильно хреститися чи правильно поводити себе в храмі?  Може, це питання глибше – добра в цілому?

– Катехизація це догматичне вчення, сутність закону моральної поведінки людини. Не тільки хреститися і помолитися, а як треба жити. В церкві є такий вислів: оцерковнена і неоцерковнена людина. Тобто хрещені ми всі, але не всі ми по сутності духу – християни. Сама духовність – це  стан душі. Стан душі благочестивого християнина – це  постійна боротьба з нашими пороками. Часто ми гарно приходимо в храм, можемо гарно стояти, гарно молитися, бити поклони, а що душа? В той же час в душі може бути ненависть, заздрість, злоба. І  нічого не дасть, якщо ми із середини не викинемо зерно гріха.

Часто в церкві людина дуже далека від молитви. Не тільки дітей, а й дорослих я питав, що  було на богослужінні, яке Євангеліє священик читав. З 20 дітей тільки 6-10 можуть сказати. Не дослівно, але хоча б думку зловили. А бувають такі люди, що підходять і дякують за проповідь. Видно, хто слухає тебе уважно, а хто так собі стоїть в церкві і думає про своє. По очах бачу, коли сприймають. В нас говорять, що західна Україна така благочестива, духовна, а східна не так. Я трошки на сході буваю і бачив. Ми йдемо до церкви механічно – батьки ходили і я йду. На сході менше людей ходить, але  вони йдуть більш щиро, з потребою для душі.

 

Кілька висловів від протоієрея Олексія Головацького:

Ми самі собі творимо долю. Бог нам дав право вибору.

Коли чинимо гріх в дії, це вже наслідок. Перше –  гріх в думках.

Ми самі в себе крадемо  спокій. А потім кажемо – отака доля. Та хто тебе просив красти, вбивати чи наговорювати?

Хто заставляє судити іншу людину? Вкусися за язик – нехай ліпше язик тебе болить. І буде менше гріха.

Шлюб прирівнюють до мучеництва.

Наталка Петрів