У тилу не знаєш з якого боку тебе підведуть, – один день з життя волонтера Романа Павлишина

День в Тернополі для волонтера Самооборони Майдану Романа Павлишина нормований. А проходить він зазвичай так:  відвів дитину в школу, 8:30 приїхав на штабі, година 7-8 вечора – виїжджає звідти, вдома грається з дітьми, приділяє час собаці, і вже в  1-ій годині ночі, засинає. Прокидається в 6-ій ранку і знову: собака, кава, відвести дітей в школу.

Дні на штабі проходять по-різному. Може бути ціла купа бійців, і з кожним треба поговорити, приділити увагу, дізнатися, що йому потрібно. Кожен день зовсім інший, неможливо сказати, що банально.

«Є, що цілий день щось замовляємо, дістаємо, кудись їздимо. У вільний час, займаємося рукоділлям,  для того щоб заробити гроші для бійців», – розповідає Роман.

Приміром, нещодавно їздив на нагородження, де йому вручили Хрест Заслуги (нагорода УПА цивільним і військовим за особливу працю для Українських Збройних Сил).  Тепер дзвонить, спілкується з бійцями на фронті, піклується про їхні потреби. Шукає те, що їм потрібно, дістає, доставляє.

«Я розумію, що в даний час йде війна, і коли люди усвідомлять що там фронт, а тут тил і тільки за допомогою роботи в тилу, хлопцям легше на передовій».

Кожен по- різному може прикластися до того, щоб допомогти. Тому в штабі було поставлене питання однозначно заробляти кошти.  Один із способі як краще на місці заробляти гроші, щоб не просити в людей – це рукоділля. Недавно дівчата пекли пряники, продали і за це ми купили 129 пар берців. Продали вишивки, купили 2 автомобілі (на 40 рушниках 2 автомобілі). Назбиравши коштів і речей – їдемо і передаємо це все хлопцям. По поверненню, на штабі знову пусто. На наступний виїзд треба все по-новому збирати,  залучати кошти, ресурси. На виручені гроші з виготовлених і проданих нами речей закупляємо амуніції та інші необхідні речі. Люди приносять продукти, все це грузиться, і доставляється на фронт. Це система, яка діє щодня.

На фронті зовсім по-іншому проходить день. «Цілий день за кермом, ввечері зупиняємось, поїли в якомусь підрозділі або лягли спати або попили кави і дальше в дорогу», – каже Роман Павлишин.

Виїзд з Тернополя і повернення назад займає до тижня часу. «Реально, мозгам на фронті легше. Там чітко ти знаєш, що  там – ворог, тут є небезпека. Там ти орієнтуєшся, а тут ти не знаєш з якого боку тебе підведуть. Бо є люди, які обіцяють золоті гори, але не виконують цього. Роблять це тільки для піару. Ми надіємося тільки на те, що ми робимо самі. Є люди, яким серед ночі можна сказати , що форс-мажор, треба гроші і вони завжди виручають. І якщо доведеться ходити і просити з протягнутою рукою, я готовий піти.

Розмовляла Марта Журавель