Віктор Гурняк до смерті носив біля серця прапор України
19 жовтня під час мінометного обстрілу загинув 27-річний фотокореспондент, боєць «Айдару» Віктор Гурняк
27-річний фотокореспондент із Тернополя, пластун, волонтер, який збирав допомогу для бійців АТО, боєць «Айдару» Віктор Гурняк загинув 19 жовтня під мінометним обстрілом, вивозячи з поля бою поранених. Трагедія сталася у Луганській області, поблизу містечка Щастя.
21 жовтня, коли прощалися з Віктором у архікафедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, в області було оголошено Днем жалоби.
Колеги та друзі не можуть повірити у смерть Віктора. Адже улітку брав участь у бойових діях і не був поранений, а в час оголошеного перемир’я загинув від наступу ворога. «Віктор вивозив поранених з поля бою, заглух автомобіль, він почав щось робити біля машини і… мінометний обстріл, унаслідок якого Віктор отримав тяжке поранення — несумісне з життям», — розповідає друг Віктора, пластун Назар Зелінка.
Віктор Гурняк був редактором пластового часопису «Цвіт України» (вступив до «Пласту» у 14 років). Працював фотокореспондентом інформаційного агентства УНІАН, міжнародної інформаційної агенції REUTERS. Спільно з друзями заснував фотоагентство LUFA. 2014 року приєднався до команди інтернет-проекту INSIDER. Віктор співпрацював із щоденною газетою Тернополя «20 хвилин».
ЖУРНАЛІСТ, ЯКИЙ СТАВ ВОЛОНТЕРОМ
«Віктор працював фотокореспондентом, і ми неодноразово перетиналися по журналістській роботі, яка нас більше здружила, ніж сам «Пласт». Він був людиною світу, невибагливий у житті. Для нього не існувало якихось кордонів, які ми собі самі можемо встановлювати, — згадує тернопільський журналіст та пластун, друг Віктора Гурняка Олег Удич. — Єдине, до чого Віктор ставився прискіпливо, — це до фототехніки. Вона була на першому місці. Він був хорошим фотографом, бачив кадр. Дуже любив фотографувати свого молодшого братика, свою донечку. Його фотографії дарували людям радість. Віктор ніколи не ставився меркантильно до своїх творінь. Він міг подарувати фотографії, щоби зробити людині приємне».
Віктор забезпечував необхідним спорядженням бійців «Айдару» та інших батальйонів, збирав допомогу, кошти й організовував закупівлю необхідних речей, самостійно все відвозив у зону АТО, брав участь у транспортуванні вантажів.
«Він перевіз тисячі касок, бронежилетів, доправив десятки автомобілів. Останні місяці, коли ми займалися волонтерською справою, Віктор вишукував можливості, щоб зібрати і передати чи доставити допомогу. Для нього не існувало нічого неможливого. Рідних і друзів заспокоював: «Я бачу, що там моє місце зараз, усе буде добре, не переживайте», — згадує друг Віктора Назар Зелінка. — Віктор був моїм найкращим другом, я знав його тринадцять років. Він був життєрадісним, підбадьорював, незважаючи на життєві труднощі. Віктор був феноменальною людиною. Завжди викладався на всі сто, був відданий справі — відданий Україні».
«Завдяки Гартіку (так Віктора називали друзі. — Ред.) живими повернулися додому і ще повернуться десятки, сотні вояків, — каже журналіст газети «20 хвилин» Андрій Шкула. — Більш щирої та доброї людини, напевне, в житті не зустрічав. Віктор навіть у негативних ситуаціях усміхався відкрито і дуже світло. Ця усмішка і щирість були заразними, бо коли розмовляв з ним, сам починав усміхатися. Коли думаю про Віктора, згадуються слова з пісні Положинського: «У світі багато брудного й заразного, Але той, хто хоче, залишається чистим…» Віктор вірив у людей, добро, щастя… Він сам робив багато добра».
Журналіст та пластун, друг Віктора Гурняка Олег Удич розповідає, що Віктор займався волонтерською справою самовіддано: «Волонтерство давало йому натхнення до життя. Було видно, що це та робота, від якої Віктор горить. Коли українські військові визволили місто Щастя, Віктор організовував поїздку в зону АТО, щоб привезти хлопцям необхідні речі».
ВОЛОНТЕР, ЯКИЙ ПІШОВ ВОЮВАТИ ЗА УКРАЇНУ
Улітку Віктор прийняв рішення, що буде воювати, щоб захистити Україну. Він не припинив волонтерської діяльності і після того, як пішов добровольцем у батальйон «Айдар». Тримаючи в руках автомат, продовжував організовувати збір допомоги для бійців АТО, захищаючи таким чином свою країну усіма можливими для нього способами.
«Навколо нього сформувалася група волонтерів, яка так і називалася — група Віктора Гурняка. В ній було більше десятка людей. Вони доставляли бронежилети, каски, медикаменти, машини, бронювали автомобілі. Останній раз ми спілкувалися з Віктором за кілька днів до його загибелі. Він мав дуже багато планів», — каже Назар Зелінка.
12 жовтня Віктор написав свій останній статус у соцмережі «Фейсбук»: «До сліз… Мені більше всього хочеться вірити, що ми пам’ятатимемо подвиг усіх, хто віддав своє життя за нас з вами. Я хлопців з Донбасу знав кілька днів, цих, і багатьох інших, і їх смерть наче смерть близького друга. Мабуть, це важко зрозуміти, але не можна це забути. Вони, без сумніву, герої, як і всі інші, що ще живі. Перед очима пробігають їхні усмішки, їхні жарти. Боляче, але не можна зупинятися. Запитай себе, а що ти зробив для перемоги? Ворог не лише зовнішній, а й внутрішній. Вбий його в собі, і це буде помста за їхню смерть. Спочивайте з миром друзі…»
Віктор завжди носив із собою прапор України. Як свідчить фото особистих речей загиблого бійця, що опублікували інтернет-видання, державний стяг був з Віктором і в день, коли обірвалося життя патріота. Годинник, обручка, посвідчення, хрест і скривавлений синьо-жовтий стяг — це особисті речі загиблого бійця України.
Сьогодні відданість Віктора Гурняка своїй державі є прикладом для тисяч і мільйонів людей, як треба любити і захищати рідну країну, не шкодуючи часу, зусиль і навіть… життя.
«Усе, що можу сказати про Віктора Гурняка, як про фотокореспондента, батька, волонтера, воїна — можна звести до двох слів: справжня Людина. Він міг зробити Україні багато добра. Тому ми повинні стати схожими на Віктора, хоча б трохи почати жити та діяти, як він!» — каже журналіст Андрій Шкула.
У Віктора залишилася дружина, донька, якій 2,5 рочки, сестра з молодшим братом. Поховали Героя України 22 жовтня у Львові на Личаківському цвинтарі, на Пантеоні слави серед видатних пластунів.
Тамта ҐУҐУШВІЛІ, Тернопіль
Коментарі вимкнені.