Життя поступово дає нам відповіді на всі наші питання, – Оксана Смільська

Іноді журналісти бувають ще цікавішими, коли у них береш інтерв’ю, а не коли вони самі пишуть про когось. Не виняток – Оксана Смільська, журналіст «НОВОЇ тернопільської газети». Висновки – з цієї розмови.

– Коли береш інтерв’ю, запитуєш у людей про те, чим цікавишся сама?

– Вкрай рідко. Хіба якщо людина фахівець у певній галузі і її думка є  важливою для мене. А так під час нтерн’ю намагаюся розкрити людину, зрозуміти її. Інколи буває так, що людина розповідає ТАКЕ, але, на жаль, просить вимкнути диктофон і не друкувати… Зазвичай так і роблю. Хоча якщо історія справді цікава,  намагаюся переконати, що нічого страшного,  якщо це опублікуємо. Часто знаходимо компроміси.  Але якщо людина категорична, не наполягаю. Головне ж правило журналістики: «Не нашкодь».

 – На що у житті хочеш знайти відповіді?

– Життя поступово дає нам відповіді на всі наші питання. Одначе ми хочемо вже і зараз…

 – Що тобі дає твоя робота, крім зарплатні?

– Зустрічі з цікавими людьми, можливість комусь допомогти, побувати у тих місцях, куди,  зазвичай,  не усіх впускають. Життя журналіста – дуже цікаве. Буває,  приходиш з інтерв’ю  із масою вражень. Тоді найлегше пишеться.  А ось про близьких людей писати  нереально важко. Це як лікар, який ніколи не зробить операцію родичеві. Втрачається холоднокровність. В журналістиці у такому випадку – об’єктивність.

 – Чи розчаровувалася коли-небудь у своїй професії?

– Аж  такого розчарування не було. Звичайно,  були свої складні моменти, творчі пошуки.

– Твоя дитина чогось тебе вчить?

– Постійно. Вчуся від неї абсолютного оптимізму. Коли не спитай –  у неї завжди все добре. І якщо трапляється, що я в поганому настрої чи засмучена, Мар’яна завжди каже: “Я хочу, щоб ти посміхалася».  Починає розповідати веселі історії, щоб я засміялася.

 – Які уроки вона тобі дає?

– Нещодавно проводжала сестру до Америки. Повертаюся з вокзалу і жартома до малої: «Може і я поїду, зароблю багато грошей…» А вона: «Нащо тобі ті дурні папірці?»

– Як гадаєш у чому щасливі українці?

– Що живуть на Богом обдарованій землі. Тільки ми не вміємо того шанувати. Бачила як приїжджали до нас іноземці і брали на згадку грудочку нашого чорнозему, бо у них такого нема…  Вони не розуміють, як маючи таку родючу землю, працьовитих і талановитих людей, живемо так бідно… У нас, на щастя, ще збереглися міцні родинні стосунки, традиції і любов до своєї культури. За кордоном, зазвичай,  кожен сам за себе. Про таке,  як тісний родинний зв’язок,  в них давно забули. Виповнюється 18 років –  і дитина сама собі господар. З одного боку це добре, що молода людина може зреалізувати себе, але стосунки між батьками і дітьми досить офіційні. У нас, дякувати Богу, поки що такого немає.

 – А в чому нещасливі українці?

–        У тому,  що не вміємо себе цінувати. У нас сотні років «сидить» отой комплекс меншовартості. Ми звикли, що у когось щось краще, аніж у нас. А насправді європейцям багато є чого і в нас повчитися. Допоки ми не будемо шанувати себе, допомагати одне одному, і допоки в нас до влади не стануть УКРАЇНЦІ. Повторюся – УКРАЇНЦІ, а не іноземці, доти у нас ніколи не буде процвітаючої країни. Де ви бачили, щоб вони шанували чужу культуру і чужу націю? У них головне правило –допомагати одне одному, а чужим – зась! А ми, українці, їм чужі… Тому так і бідно живемо…

 – Чого, на твою думку, бракує тернополянам?

– Простоти. Наша галицька ментальність і бажання в усьому бути першими і кращими заважає просто насолоджуватися життям і бути щасливими. Як відомо –  у кожного своє щастя…

– Чого нині бракує тобі?

– Нових парфумів.  Жартую,  звичайно. Якщо відверто, то зараз у цілковитій гармонії. Головне не розгубити те, що зараз є.

Наталка Петрів