Шлях тернопільської «амазонки»: як держслужбовець стала навідником гармати

Наталія Колодій з Тернополя працювала державним службовцем. Спочатку поєднувала роботу із волонтерством. Але згодом вирішила кардинально змінити життя – вивчилась на медика та поїхала добровольцем захищати рідну землю. Цього їй виявилось замало, і наполеглива жінка вирішила опанувати бойову спеціальність. Тепер вона – навідник  гармати в одному із підрозділів окремої артилерійської бригади. Лагідний голос та щира усмішка аж ніяк не заважають тендітній жінці бути військовослужбовцем-артилеристом. Про це повідомляє АрміяInform.

Перший «двохсотий»

Але спочатку Наталія побувала на Сході як  парамедик медичного батальйону «Госпітальєри», де зустріла однодумців. Тоді ж як волонтер  купувала військовим необхідні речі – від продуктів до бронежилетів, плела маскувальні сітки, шила захисні комплекти. У цьому  їй завжди допомагав син Володимир.

Згодом пройшла курси самооборони та курси медика у бригаді медичної допомоги «Білі берети» і поїхала на війну добровольцем у складі Української добровольчої армії. Виконувала завдання у Гнутовому та Широкиному на Донеччині.

– Ми жили в недобудованому дачному будиночку. Лишень голі стіни та матраци на підлозі. Досі пам’ятаю свого першого пораненого. Військовослужбовець мав ушкодження, які тільки можна собі уявити і про які нам розповідали під час підготовки. Були і переломи, і пневмоторакс (це наявність у плевральній порожнині повітря, яке проникає туди внаслідок пошкодження легень або стінки грудної клітки. – Ред.), і поранення обличчя, і шоковий стан. Міна вибухнула на рівні обличчя бійця. Це було в селі Широкине. Ми довезли його живим до лікарні, у якій він помер днів за п’ять. З того ж Широкиного довелось вивозити і першого «двохсотого». Боєць дістав несумісні з життям травми і загинув на місці. Дуже хочеться, щоб то був останній «двохсотий», – розповідає Наталія.

Лучник у Авдіївки

З бійцями, яким допомагала, підтримує зв’язок. На знак подяки хлопці дарують їй квіти.

Жінка розповідає, що, звісно, під час обстрілів їй було страшно. Проте намагалась себе відволікати, жартувати із побратимами та підтримувати їх.

Один із тих, кого врятувала свого часу, став учасником «Ігор нескорених».

– Це було в Авдіївці. Боєць зазнав поранення у скроневу частину голови та мав критичну кровотечу з ноги. Йому побратими правильно наклали джгут, як ми їх вчили… Військовослужбовця передали нам, і ми вчасно привезли його лікарям, – згадує Наталія Колодій.

Нині, незважаючи на осколки, які залишились у голові бійця, він нормально себе почуває, та навіть посів одне з призових місць у стрільбі з лука на INVICTUS GAMES.

У разі потреби візьме командування на себе

Жінка каже, що має такий характер, з яким би ніколи не змогла б усидіти вдома та мовчки спостерігати за подіями на Сході, вдаючи, що нічого не відбувається. До того ж робота бойового медика не передбачає безпосереднього знищення ворога. Тому з часом Наталія вирішила опанувати бойову посаду навідника гармати в одному із підрозділів окремої артилерійської бригади.

Володимир, син Наталії, можливо, і хотів би відмовити маму, але знає, якщо вона вже вирішила, то всі зусилля марні.

На новій посаді жінка ретельно вираховує точність наведення та здійснення пострілу із гармати. Щодня відпрацьовує вміння та чітко виконує професійні обов’язки. І як перший номер обслуги розрахунку гармати зможе у разі потреби взяти командування на себе. Зможе – заради миру та безхмарного майбутнього для свого сина.

Фото – лейтенант Юрій Кульпа