Доброволець з Тернопільщини на псевдо Штурмовик захищає українців з першого дня повномасштабної війни

✌ГЕРОЯМ СЛАВА!
Знайомтеся, доброволець із Заліщицького краю, водій-механік 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола на псевдо Штурмовик.
У перший день повномасштабного наступу він сів у свій автомобіль і поїхав до військкомату, адже розумів, що цього разу окупанти не зупиняться на Донбасі.
— Пройшов ВЛК, зустрів там односельчан, друзів, однодумців, — пригадує цей день наш воїн. — Так нас троє і розпочали службу разом, більшу частину утрьох пройшли, жартуючи, що разом і повернемося додому. Зараз кожен виріс і отримав свою роль: хтось став старшиною, хтось техніком.
А тоді ніхто з них не знав, що потраплять в артилерію. Штурмовика не турбувало, що він не знається на військовій справі. Уже в бою навчився всього.
Дружина намагалася стримати чоловіка, мовляв, не військовий, але бачила: якщо вирішив, то інакше вже не буде.
— На початку ніхто не думав, що війна триватиме так довго, — говорить він, — всі були впевнені, що це питання кількох місяців: або ми їх, або вони нас.
За ці роки географія бойових дій для Штурмовика простяглася від Житомирщини й Київщини до Донеччини, Луганщини та Запоріжжя. Найважчими він називає перші місяці війни на Київщині.
— Тоді не було часу ані поїсти, ані поспати, — каже.
На початку було найнебезпечніше. Штурмовик згадує, як під Києвом і Лисичанськом траплялися моменти, коли відчував, що життя висить на волосині.
— Якось снаряд впав за 10 метрів від нас, а два уламки пролетіли біля моєї голови й врізалися в стіну, — пригадує. — Це було дуже несподівано. Іноді уламки влучали в бронежилет. Це — війна.
Екстремальні ситуації тут — буденність. Штурмовик розповів, як одного разу під час обстрілу ворожими снарядами поранило одразу чотирьох його побратимів. Він не розгубився, і, несподівано для себе, надавав допомогу, зробив усе, що міг заради їхнього порятунку.
— Мене не зачепило, я був на відстані, почув крики, — пригадує одну із найгіркіших історій. — Ми взяли аптечки, відтягнули хлопців у безпечніше місце, викликали евакуацію, надали першу допомогу, чекали автомобіль. Треба було терміново евакуювати побратимів: травми були різного ступеня важкості. На жаль, один з побратимів їх не переніс — не витримало серце.
Обов’язки Штурмовика — різноманітні: водіння, вивантаження снарядів — усе разом із розрахунком. Хоча кожен має свої функції, працюють командою.
Сьогодні його основний «побратим» на фронті — самохідна артилерійська установка «Богдана», нове досягнення української оборонної промисловості.
— Це перша українська самохідна установка, створена за стандартами НАТО, 2024 року випуску — навіть фарба добре не висохла, — з гордістю пояснює військовослужбовець. — Вона — автоматична, достатньо дослати снаряд, а решту роботи виконує комп’ютер. Снаряди — закордонні, калібру 155 мм, вона — натівського зразка, тому все підходить, ствол у неї довший — максимальна дальність польоту — до 45 кілометрів.
У САУ «Богдані», за словами співрозмовника, продумано все: шасі на колесах, уже не гусенична, а колісна база, швидка експлуатація, тому фізичні навантаження — мінімальні.
— Раніше у нас були причіпні установки, вимагали часу, щоб скласти й розкласти. Тепер це значно легше, — додав водій САУ «Богдани». — Є своя зброя, це — безпечніше. Ми зустрічали війну майже без зброї. Без допомоги Заходу ми не можемо довго протриматися, а те, що дають, має ліміт, обмежені ресурси. Тому треба мати свою.
Великий шмат бойового шляху пройдено. Запитуємо співрозмовника про те, чим він пишається, озираючись назад.
— Гордість у мене одна — це мої діти, — оминаючи усі військові заслуги відповідає Штурмовик. — Заради них я тут, щоб вони ніколи не бачили того, що доводиться бачити нам: біди, страху.
Вдома разом із дружиною на нього чекають двоє діток віком чотирьох і десяти років. Часто запитують про завершення війни
— Я не знаю, коли це закінчиться, — повторює і нам, — лиш виконую свої завдання, за всю лінію фронту не можу знати, кожен із нас робить усе можливе, щоб війна закінчилася якнайшвидше.
✍️ Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП.