Бізнес-леді з Тернополя Олена Абакумова: «Бабуся думала, що я нетрадиційної орієнтації»

Історія життя мами чотирьох діток, яка дає порівну всім свою любов та підтримку, дружини, яка старається встигати і в домі, і поза його межами. А ще вона бізнес-леді та цікава співрозмовниця, з якою можна говорити й говорити. У неї тисячі підписників у соціальній мережі, яким вона люб’язно дає корисні поради, пропонує швидкі рецепти та відповідає на найцікавіші запитання. Жінка, котрій мало двадцяти чотирьох годин у добі – це Олена Абакумова.

«Батьків у моєму житті було мало»

– Олено, розкажіть трішки про себе?

– Я – корінна тернополянка. Мій батько родом із Казахстану, мама – з Тернополя. Моє дитинство було кочівне, у школу ходила в Тернополі, а закінчувала – у Казахстані. Проте у вищий навчальний заклад приїхала поступати в Україну. Спочатку це був Київський університет легкої промисловості. Батько хотів, щоб я стала технологом швейної промисловості, а я мріяла бути дизайнером. Тому моє навчання у Київському виші тривало пів року. Після чого я забрала документи і поступила у Тернопільський педагогічний університет на факультет іноземних мов. Тому за спеціальністю я викладач іноземних мов та перекладач.

– Працювали за фахом?

– Ні. Працювала тільки під час навчання. Свою роботу можу назвати підробітком. Я викладала аеробіку та бальні танці, ними займалася 11 років. Також працювала з дітьми дошкільного та шкільного віку, в офісі, де здійснювала замовлення з іноземних каталогів. На третьому курсі з подругами поїхала до Америки. Після вражень вирішила готувати документи і повертатися в США на роботу. Але доля вирішила інакше, я залишилася в Тернополі.   

– Що почерпнули від своїх батьків?

– Не можу сказати чітко, чия я дитина – мамина чи татова. Але батьків у моєму житті було мало. Моїм вихованням займалися тітка та бабуся. У нас не було суперщасливої сім’ї, де все ідеально. Проте я вдячна своїм батькам за те, що бачила ту модель сім’ї, якої не хочу. У мене дуже швидко з’явився фільтр, котрий відсікав непотрібні відносини та людей із мого життя. Моя мама – дуже хороша жінка, вона не та авторитарна мама, котра сварить за погану оцінку. Вона досить спокійно реагувала на мої протести. У жодному разі їй не було байдуже до мене, просто у неї було своє бачення на моє виховання, воно було в її очах легким та невимушеним. Мої батьки розлучилися, коли я була вже свідомою людиною, тому їхнє рішення на мене не сильно вплинуло. З мамою зблизилася після своїх двадцяти восьми років, тоді вона переїхала жити до нас. Вона померла від раку, а батько живе у Казахстані.

«Бабуся думала, що я нетрадиційної орієнтації»

– Чому не виїхали до Сполучених Штатів Америки?

– Щось пішло не так. І це «щось» – мій чоловік (сміється, – авт.). Я не знала, що мене чекає, не бачила чітко окресленого майбутнього. Моя бабуся та дідусь не дуже могли мені допомогти у плані майбутньої роботи, тому я й не збиралася залишатися в Тернополі. Але доля вирішила інакше. Знайомство з майбутнім чоловіком згадую з усмішкою, тому що по-іншому, ніж звела доля, сказати не можу. Сталося це після Різдвяних свят, коли в місті було не дуже людно. З подругою вирішили повечеряти і зайшли до одного з ресторанів. Де й був Володимир зі своїм другом, з яким я також була знайома.

– Як розвивалося Ваше життя після знайомства з майбутнім чоловіком?

– Не можу сказати, як розвивалося, адже не було дня, де не було б Вови. Усе відбувалося досить стрімко, швидко та водночас цікаво. Ми досить скоро стали жити разом. Але щоб пригадати, з якої пори ми почали зустрічатися, не можу. Більше того, скажу, що моя бабуся думала, що я нетрадиційної орієнтації, бо кавалерів у мене вистачало, але я всіх «відшивала». Можете собі уявити її шок, коли одного дня я прийшла додому і повідомила про свій переїзд до молодого чоловіка.

Не можу сказати, що у мене були критерії чи вимоги до чоловіка, але певний силует, який я хочу бачити біля себе, у голові був. Тупість, відсутність почуття гумору, жадібність, скандаліст – цих рис явно не хотіла бачити у своєму майбутньому. На мою думку, кожна жінка розглядає чоловіка як опору свою та для своїх дітей. І це цілком нормально. Якщо ти проводиш свій час із людиною, з якою не будеш заводити дітей, то це трата часу. Я не хотіла витрачати свого часу, тому в мене й не було тривалих стосунків. Вова – це той чоловік, в якому я побачила бажання брати на себе відповідальність. Для мене ця якість на вагу золота. Коли чоловік готовий брати на себе цю нішу, тоді він може тримати у своїх руках сім’ю та її спокій, і немає різниці, хто він – вантажник чи підприємець.  

«Ми не їмо ікру ложками, ми її взагалі не їмо»

– Ви виросли в заможній сім’ї?

– Мені важко сказати. Так, мої батьки – бізнесмени. Але це не означає, що у мене було все і ще трішки. Були злети, були падіння. Оскільки моїм вихованням займалася бабуся, то я не звикла жити на широку ногу. Були моменти, коли в когось щось було, а в мене – ні. Також були ситуації, у яких я вчилася витрачати гроші. Не маючи чогось, я все одно вважала себе багатою людиною. Якщо зараз у мене чогось немає, прийде момент, і в мене це буде. Я не страждала від браку чогось, але й не втрачала бажання мати більше. Якщо говорити про мою теперішню сім’ю, то ми не марнотратники. Ми не витрачатимемо грошей на непотріб. І брати машину в кредит чи телефон також для нас не доцільно. Ми знаємо цінність грошам і вчимо цьому дітей. Коли познайомилася з Володимиром, у нас не було всього, чого побажали, ми знімали квартиру та важко працювали. Не святкували весілля, бо порахували це недоцільними витратами. Ми не їмо ікру ложками, ми її взагалі не їмо. Не вживаємо алкоголю, це досить вагома економія. Не ходимо щотижня у ресторани. Помпезно не святкуємо днів народження з ведучими  і музикантами. За умови, якщо хочуть цього діти, можемо їм подарувати святкування. Є речі, на які я готова витрачати гроші, – це подорожі. Хоча якщо є можливість зекономити, нею скористаюся. Можливо, я скажу зараз смішну річ, але, приїхавши на відпочинок, не буду обирати «все включено». Не була ще у готелі з п’ятьма зірками, де мене б влаштовував контингент. Я почуваюся тваринкою у клітці. Обмежений простір, погодинна їжа, погодинні розваги, територія захоплена, маса людей. Хочеться свободи, а її немає. Люблю самостійний відпочинок! На кожному місці облаштовую свій дім, тим паче, коли ти відпочиваєш сам по собі, є безліч часу, яким керуєш, можливість пізнати нову країну та людей. Мені здається, це круто!

– Ви багато подорожуєте, які країни запам’яталися найбільше?

– Однозначно, це Америка. У нас із чоловіком мрія взяти дім на колесах та покататися по Америці. Відвідувати все нові й нові штати. Люблю Австрію за чистоту, за смачні страви та архітектуру. Дуже сподобалося в Амстердамі. Хотілося б проїхатись машиною по Скандинавії. Є безліч країн, куди я би хотіла повернутися. Кіпр – це дуже крутий відпочинок із дітьми, пляжний тип, проте там і дуже цікаво. Цьогоріч я навчилася керувати автомобілем із кермом з правої сторони. Це теж був цікавий досвід.

«У нас п’ятеро дітей, народжувала я чотирьох»

– Ви сімейна людина?

– Так. Скажімо, святкування Нового року в нас проходить по-домашньому. Були роки, коли ми святкували його в інших країнах. Для мене розрив із домом на довгий час – катастрофа. Коли виходжу з дому близько дев’ятої, а повертаюся о п’ятій – це стрес, я сумую. Я тиха людина. Між вечерею вдома і кавою з подругою оберу дім. За період останньої вагітності я осіла вдома. І дуже кайфую, що можу більше часу насолоджуватись нашим гніздечком із п’ятьма пташенятами.

– У соціальній мережі пишете, що у сім’ї п’ятеро дітей, але народжували Ви лише четверо.

– Так. У мого чоловіка є син Олександр від першого шлюбу. Ми всі комусь колишні. Розумієте, про що я? Чим шлюб відрізняється від стосунків? Ми познайомились завдяки маленькому Саші, який бігав у ресторані з іграшками. Вова не приховував від мене цього факту. І це абсолютно нормальні адекватні речі. Я полюбила цю дитину, бо він багато часу проводив з нами, коли ми вже зустрічалися. Я приділяла йому увагу і навіть не думала про те, що це не мій син. Не намагалася стати йому мамою, але якщо треба була моя допомога, то чому б ні? Зараз він такий дорослий і такий класний. Це діти сім’ї. А як варто ставитися до дітей сім’ї? Лише з любов’ю! Скажу більше, з мамою Олександра ми в хороших стосунках. Вона стала хрещеною для нашої четвертої дитини – Марата.  Це та людина, котра не підведе і яку не підведу я. У моєму житті з’явилася ще одна людина, котра стала членом великої родини.

– Розкажіть про своїх дітей.

– Перша донька – це Еліза. Під час виховання першої дитини усі ми бавимось в ідеальних матусь і хочемо найкраще, але припускаємося помилок, за які не можна себе корити. Діти обирають нас. І вони приходять у цей світ, щоби нас навчити. Ліза – це дитина, в котрої я вчуся. Вона вміє відсікати та викидати негативне, непотрібне. Дуже добре пам’ятає хороше і цінує це. Це мій живчик. Друга донечка – Еліна. Це така собі сова – мудра, виважена. Вона пам’ятає все. В тому числі й погане. Коли ми прилетіли з відпочинку з вірусом «коксакі», Ліна зуміла пояснити  новій няні (у її перший робочий день), де що лежить, куди треба ставити, а звідки діставати. Пам’ять феноменальна. Ідеальна домогосподинька. У неї непростий характер. Ми з нею сильні. Якщо Ліза згладить конфлікт, то Ліна – ні. У такому випадку я вичікую і тоді ми обговорюємо ці моменти. Третя дитина – Вова. Це вже чоловік. Він спокійний, позитивний, любить багато гратися. Росте справжній молодий чоловік. Четверта моя вагітність була дуже цікава. Після народження Марата мене питали, коли буде п’ята (сміється, – авт.). Мій чоловік дуже позитивний, йому чим більше, тим краще. Діти не завадять. Насправді у нас все було на позитиві. Але думаю, що це вже кінець, більше дітей не буде.

– Дуже цікаві імена Ви підібрали для дітей.

– Напевне, на цей вибір впливало те, що я жила у Казахстані. Молодший Володимир, або як я його називаю Вован, мав бути Маратом, але при народженні зрозуміла, що це точно Вован. Еліна, вона ж Ліна або ж «Кука», мала бути Дінарою, але її руде волосся нагадало мені одну красиву знайому, яка носила таке ж ім’я. «Кука» – так ми її називаємо в сім’ї, тому що вона справді була надзвичайно красивим немовлям. Наче лялька. Так і повелося. Прізвища у дівчат Абакумова-Бліхар, а хлопці мають татове прізвище – Бліхар. Я залишилася на своєму прізвищі. І чоловік абсолютно цивілізовано на це відреагував. Жодних претензій чи розмов не було.

– Із хатніми справами та вихованням дітей Вам допомагає няня.

– Так, сама б, напевне, зійшла з розуму (сміється, – авт.). У нас є дві няні, котрі справляються з дітьми. З’явилася у нас няня вже з народженням третьої дитини, до цього мені допомагала мама. Професія няні повинна цінуватися. У нас в країні вона прирівнюється до якогось підробітку. Нам пощастило з людьми, ті, які працюють у нас, просто даровані Богом. Діти їх люблять, це вже члени нашої родини..     

– Напевне, часто чуєте фразу: «Як ти встигаєш зі всім справлятися»?

– Так, ця фраза в соціальній мережі мене переслідує, коли підписники бачать наш хаос, коли всі збираються разом. Діти, дорослі, домашні тварини, і всіх нагодувати, приділити час, поговорити, пояснити. Це завжди багато шуму, галасу, крики, плачі, але дуже багато і сміху. Я люблю, коли наш дім переповнений щирими емоціями. Отримую нереальне задоволення, коли всі їдять оладки, перебивають одне одного цікавими доповненнями, розповідають, як у кого пройшов день, анекдоти, стукають ложками й тарілками і переважно постійно щось жують. Також не можу не згадати людей, про яких говорилося вище. Це наші няні. Без них мені було б вкрай важко і я би не могла адекватно реагувати на якісь речі. Схиляю голову перед багатодітними матусями, котрі встигають робити все самі. Вони просто героїні! Також у мене завжди є в запасі цікаві ігри, які замовляю у перевіреному магазині і співпрацюю з ними давно. Ніколи не могла подумати, що настільні ігри не просто цікаві, а й дуже зближують. Під час гри ми тренуємо пам’ять і просто із задоволенням проводимо час. Переважно в таких іграх Ліза краща. Вона швидко запам’ятовує все потрібне. Ліні трішки важче, але вона все одно старається. Саша багато знає. А Вован купається у цій атмосфері. Напевне, найважче у цій ситуації нашій посудомийній машині (сміється, – авт.), адже були  випадки, коли вона працювала без зупину шість поспіль разів. Складалося враження, що вона плаче і злиться.

«Я – за волю та свободу»

– Ваші діти відвідують приватну школу?

– Так, але я не маю нічого проти державності. Вони всі ходили у державний садок. Ліза навчалася у третій школі. Я не могла зрозуміти, про що йдеться у параграфі та що вимагається від дитини. Мова йде про подачу та сприйняття матеріалу. Я читала довжелезні тексти, котрі запам’ятати ну просто не реально. Сучасна школа програмує дітей на страждання. Життя – це наука, і вона не повинна відбивати бажання вчитися. Я не можу адекватно оцінювати рівень освіти. Коли Ліза вчилася у державній школі, домашнє завдання вона виконувала з репетитором. У теперішній приватній школі діти вчаться самостійно. Їм допомагають, але головне, що їм не відбивають бажання. Як вплине навчання на подальше майбутнє, будемо бачити згодом. Так, це ризик, але почувши погляди дирекції, я зрозуміла, що вона оперує багатьма фактами, про які можна почути на європейських семінарах, від професійних коучерів. Розумію, що це школа майбутнього. Хоча вона підходить також не всім. Це школа, котра сповідує добровільне навчання.  

– Ви дуже стильна мама, стараєтеся встигати за модою та відповідно

одягатися.

– Я не фешн-блогер, не стиліст і навіть глянців не переглядаю, але й справді,  люблю гарно виглядати. Стриманість, зручність, доречність. Це, напевне, три складові, на яких стоїть мій гардероб. Якщо раніше я могла потерпіти через незручне взуття, бо воно модне, чи одягнути суперкрутий костюм із неприємної тканини, то зараз я цього не зроблю ніколи. Не люблю виглядати, наче ти щойно вийшла із салону краси. Якщо вечірнє плаття, то стриманість у макіяжі та зачісці. Маю декілька своїх правил: не одягну один і той самий одяг два дні поспіль. Навіть якщо це будуть одні і ті ж штани, то сорочка, блуза, кофта буде іншою. Стараюся готувати одяг звечора. Лягаючи спати, прокручую у голові все і створюю завтрашній образ, це економія часу. Не все золото, що дорого. Я спокійно одягну сорочку із секонд-хенду за 50 гривень і ще розкажу про це всім, якщо вона мені подобається. Перероблю стару річ, щось дошию, перешию і ще носитиму. Вміння гарно виглядати – це не про гроші. Важливо, щоби був образ. Ви одягнулися, нанесли парфуми, доповнили це все аксесуарами, і якщо у вашій голові звучить музика, це саме те, що треба!

– Ніколи не було ревнощів з боку дітей?

– Був момент, коли мене рвало на частини. Намагалася порівно кожному дати свою частинку. Лягаючи спати, старалася прокрутити в голові весь день і усвідомити, кому з дітей мене не вистачило. Під час відпустки, коли маму отримували всі і навіть із передозуванням, цих питань не виникало. Проте був період, коли Ліна потребувала мене дуже сильно. Пізніше така ж історія була з Вованом. Остання вагітність – це був час для нього. Марат як найменший член нашої родини потребує мене негайно, тут і зараз. І старшій доньці я теж стала дуже необхідною. Помічаю, як вона може довго обіймати мене, розмовляти. Вован і Кука зараз стали дистанційно триматися. Їм весело разом. Я відпустила страх, що хтось може бути недоцілований мамою. Я – озеро, і кожен може до нього підійти. Хоча інколи і накривають думки про те, що комусь все-таки мами не вистачило, стараюся це фільтрувати і в потрібний момент віддати всю себе.

– А що сповідує Ваша сім’я?

– Я дозволяю багато чого. Звісно, в межах розумного. Не можна бути злим, заздрісним, скупим, не можна бути поганою людиною. За це я жорстоко караю. Тим місцем, яким ти повертаєшся до світу, світ повернеться до тебе. Я не хочу мати слухняних дітей. Вони повинні бігати, скакати, битися, розкидати все, це їхня природа. Я – за волю та свободу. За вираження своєї думки та точки зору. Яка б маленька дитина не була, вона має свої погляди, і їх треба поважати.

– За кожним успішним чоловіком стоїть жінка. Погоджуєтесь із цією фразою?

– Мені не подобається ця фраза. Так само, як чоловік – голова, а жінка – шия. Я вважаю, що не повинно бути за і перед, а разом. Ми йдемо по житті, взявшись за руку. Не варто виділятися і бігти вперед чи назад. Якщо жінка цілеспрямована, цілеспрямований і чоловік. Обов’язково повинна бути підтримка та довіра, проте варто розуміти, що ви одне ціле. Ви – сім’я і працюєте разом на її благо. Я спокійно можу покластися на Володимира. Приклад: я накрила на стіл,  він прибрав з нього, це цілком нормальні та адекватні речі. Якщо чоловік зайнятий, не буду тероризувати його дзвінками про те, що він не викинув сміття. Розумію, що зараз у нього голова працює в напрямку реалізації чогось. Аналогічна ситуація і в мене, коли діти хочуть щось дізнатися, а я працюю, їх забирає чоловік і проводить з ними час. Усе просто!

– Якою, на Вашу думку, повинна бути ідеальна жінка?

– Ми всі різні, немає ідеалу чи стандарту. Але знаю, що немає нічого неможливого. Кожна з нас чимось унікальна та прекрасна. Треба пам’ятати, що в нас дуже коротке життя і якщо ми будемо витрачати дорогоцінний час на дрібниці та непотрібні речі, це буде найбільшою помилкою. Чуже життя нікого не цікавить. Інколи навіть рідних батьків. Тому варто слідкувати за своїм життям, робити те, що приносить кайф. Любити свою роботу, свою сім’ю і себе. Якщо жінка себе не любить, нічого доброго з цього не вийде. Щастя у простих речах. Любіть себе, живіть для себе і для своєї сім’ї, але ніколи не відкидайте своїх бажань та не жертвуйте ними.

Соломія Вершигора 

Джерело: Тижневик “Номер один”