Де в Тернополі давні чумні кладовища?

“Місцевість, де розкинувся міський парк, а згодом став облаштовуватися стадіон, була далеко за містом. І коли у місті панувала холера, тут знаходилися холерні бараки. Епідемії холери були частими гостями навіть у новіші часи. Від епідемії 1770 року загинула половина населення Тернополя. 10 відсотків міського населения стало жертвою азіатської холери у 1831 році.
Холерний цвинтар знаходився на той час далеко за містом, за “Бараками” (сучасний район перетину вулиці Омеляна Польового з проспектом С. Бандери). Згодом тут збудували міську цегельню. А бараки з часом стали використовувати як притулок для міського люмпену. Під час Першої світової їх знищили, а згодом і забули про їх існування. А парк і сусідній спортивний майдан використовувались і для проведення різних виставок, — за книгою Любомири Бойцун з’ясував краєзнавець Тарас Циклиняк.

Пошесть азіатської холери

В дослідженнях Ігоря Дуди йдеться про те, що провісником війни була пошесть азіатської холери, яка за п’ять місяців (травень-вересень 1831 р.) забрала життя близько 1 300 мешканців міста (майже 10% населення). Були зачинені школи, церкви, костьол, синагоги, заборонені зібрання. Служби Божі відправляли на Торговій площі. Для заражених хворобою побудували бараки. Завдяки ініціативі о. Мауриція Полонского на пожертви громадян збудували шпиталь над ставом. Жертви епідемії ховали на східній околиці міста в окремому цвинтарі, зліва від гостинця на Гаї Великі. Найвищу смертність зареєстровано у спекотному серпні. Останньою офірою пошесті була молода тернополянка Анастасія Онуферко. На тому ж місці було поховано тисячі тернополян, яких скосила холера 1770 р.

Фото Тараса Циклиняка.