Друга сторона життя тернопільського депутата, який колись працював у Лівії

Проект “Обличчя ТДМУ” продовжує серію публікацій. Отож, знайомтеся з наступним героєм.

Ця людина багато подорожує, володіє арабською мовою та має величезну практику за своїми плечима. Він будує спілкування зі студентами шляхом наведення прикладів, розбавляючи нудний матеріал жартами та цікавими історіями.

Життєве кредо: «Вперед і тільки вперед! Хай погане залишається в минулому, а хороше вдосконалюється ще більше.»

Яких принципів в роботі Ви дотримуєтесь❔
Максималізму. Хочу щоб все було зроблено якісно.

Які моменти в роботі Вам приносять найбільше задоволення❔
Напевно те, що я доношу знання до студентів і вони з вдячністю їх приймають. Я побудував свій стиль спілкування з ними з наведенням прикладів. Коли ти робиш це, то студент краще сприймає інформацію. Це є додатком до сухого теоретичного матеріалу, який оздоблюється практичними випадками.

Розкажіть трішки про себе. Через який шлях Ви пройшли, перш ніж стати завідувачем курсу екстреної та невідкладної медичної допомоги у ТДМУ❔

Спочатку була інтернатура у Волинській обласній лікарні. Далі робота у с. Новосілка лікарем-педіатром. Згодом став головним лікарем дільничної лікарні і пропрацював на цій посаді 4,5 роки. Напевно тоді вже й відбулось становлення мене як лікаря та як організатора. Але оскільки моя сім’я проживала у Тернополі, то я змушений був повернутись і з 1985-го року до 2000-го працював лікарем-анестезіологом у міській лікарні №1.

Але потім через свою мандрівну натуру і бажання побачити світ я звільнився з благополучної посади і вирушив у Лівію працювати в опіковому центрі, пройшовши конкурсний відбір при МОЗ України. Це був один з найбільших госпіталів у північно-африканському регіоні з хорошими умовами проживання та заробітною платою. Через 3 роки я повернувся додому з думкою про те, що вже завершив своє відрядження, але сталось так, що мене знову запросили туди ж на роботу, і через 8 місяців я повернувся на своє місце.

До того часу вивчив арабську мову та став професіоналом своєї справи, тому що там були чудові умови для праці з їхнім оснащенням та апаратурою. У 2005-му році я повернувся на Україну і зіткнувся з неприємною ситуацією – відсутність роботи. Я дуже вдячний долі, згадуючи світлу пам’ять Ковальчука Л. Я., який запропонував мені посаду лікаря-анестезіолога у лікувально-діагностичному центрі «Десна», що розміщувався по вулиці Чехова. Там оперували провідні фахівці Тернополя. Але потім він закрився через розміщення на цьому місці стоматологічного факультету, і Леонід Якимович запропонував мені посаду асистента кафедри хірургії з урологією та анестезіологією з умовою займатись науковою роботою. Я, звичайно, погодився і почав писати дисертацію. Через 2 роки я зайняв посаду завідуючого курсом екстреної допомоги, де працюю до сьогоднішнього дня. Зараз я доцент та зав курсом новоствореної кафедри невідкладної та екстреної медичної допомоги.

Яким на Вашу думку має бути ідеальний студент❔
З почуттям гумору, жвавий, живий. Не люблю я сирих людей. І от коли закінчую цикл занять з хорошою групою то справді відмічаю їх рівень знань та нормальну комунікацію з викладачем.

Якщо провести аналогію між студентами минулого та теперішнього поколінь❔
Мені здається, що студенти стали кращими. Це живі організми, чутливі до інновацій. Навколо них стільки джерел інформації і вони мають змогу тягнути звідти усе, що можна.

Якими досягненнями Ви можете похвалитись❔
Я є депутатом міської ради, і це є новий для мене етап. В першу чергу успіх мій є у тому, що мої студенти пожертвували своїм вихідним днем та прийшли проголосувати за мене. Тому це – аванс і тепер я просто повинен відпрацювати такий подарунок в їхню користь, повністю викладаючись на заняттях та лекціях.

Ви любите музику❔

Так, я її обожнюю. Особливо спокійну та інструментальну. Подобається сидіти в машині та слухати радіо «Relax». Музика такого типу дуже відгороджує від усіляких стресів, переживань та екстремальної роботи.

Розкажіть про своїх доньок трошки більше. Вони пішли по Ваших стопах❔
Одній 38, а другій – 29 років. Обидві зовсім далекі від медицини. Старша займається своїм приватним підприємством, а молодша – викладач німецької мови.

Що Вам допомагає залишатись живим та енергійним❔
Стараюсь вести здоровий спосіб життя. Ще зі шкільних років граю у футбол. І тому під час вступу розривався між жагою до м’яча та батьківською любов’ю до медицини. Зрештою я послухав їхню пораду і не пожалів. Під час навчання своє хобі я не забував і брав активну участь у спортивному житті, на той час, інституту.
Ніколи не палив, з алкоголем теж на «Ви» і, можете вірити, а можете й ні, але до сьогодні кожного ранку я роблю зарядку. Окрім того ходжу в сауну, відвідую басейн.

Крім спорту яке ще хобі у Вас є❔
Подорожі! Це моя мрія. Зараз хочу відвідати сонячну і теплу країну. Зокрема є велике бажання відвідати Лівію, з якою пов’язують теплі спогади.

Ви коли-небудь отримували двійки❔
Так. Спочатку я вчився не дуже добре, скажімо так, через свою велику любов до футболу. Але після першої сесії я зрозумів, що медицина – моя майбутня професія і тому, звичайно, почав підтягувати свою успішність.
Розкажіть кумедний випадок з вашого студентства.
Найяскравіше запам’ятався випадок, пов’язаний зі здачею іспиту з інфекційних хвороб. Тоді ще професор Андрейчин був моїм куратором. Я приїхав із змагань з футболу вночі, саме перед цим екзаменом і, відповідно, готовий до нього не був. Він не хотів зараховувати мені цей залік. Коли він подавав вже документи, які свідчили про провал, зайшла професорка, яка обіймала на той час посаду завідувача кафедри і заступилась за мене, обурюючись, що я захищав честь інституту. Тоді вже викладачі пішли мені на зустріч і зарахували цей іспит.

Яким Ви бачите університет через 10 років❔
Він вже стає кращим і кращим. Зменшилась прірва між викладачами та студентами, що дуже мене тішить, відбулась інтеграція навчального процесу. Університет зараз займає високі рейтинги, наша кафедра є опорною, наш підручник «Екстрена та невідкладна медична допомога» став національним, наш курс екстреної медичної допомоги єдиний в Україні настільки вдало розташований, що це дозволяє студентам виїжджати в складі бригад ШМД . Це усе є родзинкою нашого ВНЗу. Я надіюсь, що ми не зупинятимемось на досягнутому і ТДМУ стане одним із найкращих не тільки на державному, але й на всесвітньому рівні.