Фантастичний світ Сергія Кузнєцова на руїнах сьогодення

Переробка мотлоху – це не тільки «вітаміни» для екології, але й поява нового життя у старих речах. Таке собі «чистилище» безнадійні предмети людського побуту проходять у майстерні художника Сергія Кузнєцова у селі Гаї Шевченківські Тернопільського району. Звідти готові експонати «розквартировує» бізнесмен-професіонал, власник мережі «Самогонна ресторація», щирий друг Сергія Кузнєцова – Михайло Гросуляк.
Мистецтво відновлення
Мені цей художник взагалі нагадує людину-магніт. Коли ми йшли до його майстерні в Гаях Шевченківських, раптом видивився на стежці маленький металевий предмет, який виявився австрійською монетою давнього періоду. Хоч зір, зізнається, має поганий через шестирічний стаж роботи ювеліром.

Ремесло Сергія Кузнєцова – це певна алхімія, що перетворює звичайний метал на цінні художні експонати. Його творчість можна віднести до таких видів мистецтва як кіберпанк (Cyberpunk), дизельпанк (Diesel Punk), стимпанк (Steam Punk), техно-арт (Techno Art) механік-арт (Mechanic Art), індастріал (Industrial), джанк-арт (Junk Art), постапокаліптичне мистецтво (Postapocalyptic Art), треш-арт (Trash Art), цей ряд можна продовжувати скільки заманеться. Втім, митець до жодного з них себе не закріплює. Ми ж назвемо це «мистецтвом відновлення».

«Дітища», які не пройшли експлуатаційне випробування дітьми
Якщо придивитися і розібрати, приміром, робота на деталі, то можна зустріти друшляки, деталі велосипеда, годинника, комп’ютера, друкарської машинки, іграшки, ложки, вилки, чайники, манекени, праски, а точніше – все, що завгодно. Сергій Кузнєцов буквально переосмислює брухт, пропонує його нову форму, створюючи таким чином унікальні експонати… з майбутнього. Фантасти брати Стругацькі, якими захоплюється головний герой нашого матеріалу, позаздрили б вигадливості художника з Тернопільщини. До того ж, на відміну від письменників, сміливі задуми Кузнєцова «виходять» у реальний світ, їх можна торкнутися, навіть обійняти, посидіти в середині фантастичних машин. Особливо вправно цим користуються дітлахи. «В дитинстві після відвідин музеїв, мені часто снилося, наче грабую ці музеї, бо в реальному часі так хотілося торкнутися старовинної зброї, військових обладунків, — каже Сергій Кузнєцов. — Вважаю, факт утримування чогось за вітринами, парканами, у стінах, знецінює витвір мистецтва для глядача». Тому він не нервує, коли доводиться ремонтувати свої «дітища», які не пройшли експлуатаційне випробування дітьми. Часом любить замовити собі каву в закладах мережі «Самогонна ресторація», біля яких розміщено більшість його творів, і спостерігати за реакцією тернополян та гостей міста. Рідко кого це залишає байдужим, а порядного «інстаграмера» і поготів.

Конвертуючи непобачені сни в унікальні персонажі
А ще складається враження, наче Сергій Кузнєцов відчинив у Тернополі двері в Апокаліпсис. Він дивиться на металобрухт, а бачить «пазли», з яких потім «оживають» фантастичні герої, їхній транспорт і предмети побуту. Часом цей пазл потрібно опрацьовувати цілком реальними інструментами, щось відрізати, допаювати, перефарбовувати. Це може тривати з вечора до сходу сонця, так художник конвертує непобачені сни в унікальні персонажі. Коли довго придивлятися до силуетів металевих роботів чи диво-машин, на мить може здатися, що ось-ось вони оживуть і «підуть-поїдуть» по своїх кібер-справах. Втім, поки що роботи тернопільського митця статичні. Аби додати їм дії бракує значно менш доступного, але більш банального ресурсу — грошей.

Щоб додати витворам фантастичності, автор рідко називає їх, що також дозволяє глядачам створювати власну ідею у заданій темі. Митець пропонує кожному здогадатися, з яких речей скомпонований його експонат. Він нічого не пояснює і не переконує, лише запрошує думати самостійно. Певний відбиток на роботи Сергія Кузнєцова залишають сновидіння, прочитані книги (переважно фантастика – там, каже, найбільше правди), фільми, музика, природа. Сторонніми речовинами фантазію не стимулює. Для самореалізації в мистецтві йому достатньо вільного простору, часу, інструментів і брухту. Його майстерня «триває» по всьому подвір’ї, в підвалі і навіть по кімнатах будинку. На перший погляд, «безнадійні» деталі лежать хаотично, насправді – це суцільний «пенал», де кожен елемент розкладений так, щоб його можна було легко знайти.

У всіх «майстернях» Кузнєцова є безліч незавершених експонатів, готових мало, бо їх миттю розбирають друзі, родичі, шанувальники його творчості, головний з яких – власник мережі «Самогонна ресторація» Михайло Гросуляк. Сергій Кузнєцов зізнався нам, що мріє створити автобус-кафе, який курсуватиме Тернополем, щоб містяни могли на мить забути про клопоти, ставши пасажиром казкового транспорту. Щодо ближчого в часі, то у «зимове плавання» митець подасться, працюючи над незавершеним масивним кораблем, який зараз чекає у вітальні.
Ірина Юрко.
Фото автора.